Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

Альфа зупинився так різко, що моя голова боляче вдарилася об його спину. Зняв мене з плеча і грубувато поставив перед собою. На моє полегшення, пішла зворотна трансформація, і незабаром він знову став виглядати, як людина. Обережно озираючись у пошуках можливого порятунку, побачила, що вулиця спорожніла. У вікнах де-не-де виднілися голови зацікавлених перевертнів, але я не сумнівалася, що варто альфі глянути в ту сторону, як і ті зникнуть.

Яров свердлив мене пильним поглядом. Від цього все більше ставало не по собі, і мій характер знову прорвався назовні.

– Чого витріщився, Яров? – те, що голос здригнувся в кінці, мені не сподобалося, і я з досади прикусила губу.

– Вовчиця в тобі. Тільки що я її відчув.

Я ще сильніше вп’ялася зубами в мою бідну губу.

– Дія лікапіна припиняється навіть швидше, ніж я думав, – по його обличчі розповзлася посмішка.

– На відміну від тебе, мене це зовсім не радує, – буркнула я.

– Що ти відчуваєш, коли вона прокидається? – запитав він трохи напружено.

– Що хочу засунути її туди, звідки висунулася! – непримиренно заявила. – Вона мені не подобається.

– Вона частина тебе, – нагадав альфа.

– Якщо пощастить, скоро її не стане. Цієї частини, – мрійливо протягнула я, подумавши про те, що може запропонувати Аден Ларес.

Яров зціпив зуби і схопив мене за зап’ястя.

– Йдемо.

Цього разу я розсудливо не стала пручатися і пішла за ним. Вовчиця перестала скиглити і тепер обережно поводила вухами. А разом з нею я сама відчувала нові звуки, яких раніше не могла чути. Колишні ж стали сильнішими і яскравішими. Я навіть могла чути потріскування вогню в каміні у сусідньому будинку. Звуки накочували хвилями, змішуючись в нерозбірливий гул, від якого незабаром розболілася голова. Я скривилася. І що ж хорошого в такій здібності?! З глузду з’їхати можна!

– Що з тобою? – в голосі альфи почулися нотки тривоги, він міцніше стиснув мою руку.

Він настільки добре відчуває мене? Це не приводило в захват.

– Звуки, – коротко пояснила і страдницьки скривилася, коли дзвякання посуду в будинку, повз який ми проходили, обрушилося на мене, ніби удар кувалди.

– Ти можеш зменшувати потужність, контролювати свої здібності, – промовив альфа. – Спробуй ніби відгородитися від звуків, а потім взяти під контроль.

– Легко сказати! – пробурчала я, відчайдушно намагаючись впоратися з моторошною какофонією в голові, яка лише посилювалася.

Важко задихала і спробувала подумки уявити собі програвач з важелем регулювання звуку. А якщо так? Почала повільно повертати важіль у бік зменшення. Ледь не застрибала від радості, коли сила звуку почала зменшуватися. Вийшло! Залишивши на прийнятному для себе рівні, я з полегшенням видихнула. Все виявилося не так погано, як я думала! І все ж цілком могла б обійтися і без особливих здібностей перевертнів. Жила ж якось без них стільки часу!

Альфа довів мене до дому і впустив всередину, сам же залишився зовні. А мене раптом охопили смутні підозри. Перш ніж зупинити свій зрадницький язик, уїдливо ляпнула:

– А ти не заходиш? Більш цікаві плани намітилися?

Він трохи глузливо підвів брову.

– Невже тебе цікавить, як я хочу провести вечір?

– Анітрохи не цікавить, Яров! – я вже пошкодувала, що задала злощасне питання. – Добре тобі побігати лісом з альфа-стервом!

Дідько, і що я верзу?!

Подумки кілька разів відшмагала себе по губах, дивлячись, як обличчя Ярова освітлюється задоволеною посмішкою.

– Цікавилася моїм особистим життям?

– І не думала! – прошипіла я, хоч і розуміла, що здала себе з потрохами. – І взагалі мені плювати, з ким ти час проводиш! Хоч гарем собі заведи!

Я розвернулася і, сповнена люті, кинулася до сходів, що вели на другий поверх. Хотілося скоріше покінчити з найганебнішою хвилиною в моєму житті.

– Мені потрібно від’їхати у справах, – почувся за спиною спокійний голос альфи. – Приємних снів, Вендо.

Я різко зупинилася, з жахом відчуваючи, як усе всередині наповнюється радістю і полегшенням. Те, що він не збирається проводити час з Люборою або ще якоюсь сексуально стурбованою вовчицею, миттю погасило незрозумілий гнів усередині. До нестями захотілося повернутися і подивитися в обличчя альфи. Побачити, з яким виразом він зараз дивиться мені вслід.

Але я змусила себе продовжити рух, нехай навіть вже й не так поспішно. Коли все ж нагорі сходів обернулася і поглянула на двері, ті вже були зачинені. Альфи на порозі не було. І чому виникло таке гостре розчарування?

Та що зі мною відбувається?! – в котрий раз запитала саму себе і відповіді не знайшла.

А те, що я вперто не могла заснути і ворочалася з боку на бік, і зовсім бісило. Чутливо прислухалася до звуків за вікном, раз за разом застосовуючи гострий слух перевертня, який сьогодні прокинувся. І обманювала себе, що намагаюся почути зовсім не повернення Ярова. Постійно поглядала на годинник на стіні, на білому циферблаті якого зараз чітко могла розрізняти рух стрілок. Мабуть, зір теж поліпшується. Клята вовчиця все впевненіше займає місце в моєму тілі!