Полонянка вовчої зграї - Марина Сніжна

– Це Любора, – тихо промовила сестра. – Вважається у нас першою красунею. Вона альфа-вовчиця.

– Нагадай, що це значить, – спохмурніла я.

Щось не пригадаю, щоб про таке чула.

– Є вовчиці, які проявляють домінантні риси по відношенню до інших вовчиць. Завойовують авторитет силою та агресією. На неї навіть не завжди поширюється вплив альфи або вона може йому опиратися. Альфа-вовчиця теж лідер, але так вже склалося, що командує лише серед жінок. Тому, хоч вона й може вести себе більш вільно, ніж інші, все ж ніколи не досягне статусу ватажка. Проте на чоловіків-перевертнів вона теж діє досить сильно.

– В якому сенсі?

– Ну, в сексуальному плані, – лукаво пояснила Ждана. – Якщо вона хоче чоловіка, то випромінює такі сильні флюїди, що перед нею важко встояти. Це нагадує вплив альфи, але іншого роду.

– А на альфу це теж діє? – глухо запитала я, чомусь розсерджена почутим.

– На нього ні. І на тих перевертнів, які знайшли справжню пару, – сестра подивилася на Білояра, і вони обмінялися теплими посмішками.

Трохи відлягло від серця, але майже негайно нахлинули нові похмурі думки. Якщо це стерво не може прямо впливати на альфу, то чому він зараз із нею?! Чому просто не накаже забиратися геть? Мабуть, її товариство все ж приносить йому задоволення!

– Ти знову ричиш, – почувся багатозначний голос Ждани.

– Трясця!

Вловила її посмішку, і захотілося провалитися крізь землю.

– Хочеш дізнатися, що їх пов’язує? – ніби недбало кинула сестра.

– Та плювати мені на це! – розлютилася я, але через кілька секунд якось само вирвалося: – І що їх пов’язує?

Почувся неголосний сміх Ждани.

– Іноді вони бігають разом. Любора не приховує того, що хотіла б стати його постійною супутницею. Але він поки що тримає її на відстані. Хоча, думаю, якщо б не з’явилася ти, рано чи пізно альфа б вибрав саме її. Адже йому потрібно побудувати сім’ю, завести дітей.

Я з шумом втягнула повітря у легені. Ну чому це настільки мене зачіпає? Те, що у Ярова можуть бути й інші жінки. Невже й справді до нього небайдужа? Відкриття не порадувало.

Скрипнула хвіртка – і на подвір’я бети увійшов Яров. Відчула якусь зловтіху, коли він не дозволив Люборі слідувати за собою. Щось сказав, і вона, з ненавистю подивившись у мій бік, все ж рушила геть.

Яров теж перевів погляд на вікно, біля якого я стояла. Насилу придушила порив відсахнутися, але змусила себе залишитися на місці. Не дочекається такого прояву моєї слабкості! Деякий час наші очі свердлили одне одного, ніби в якомусь поєдинку. Потім альфа рушив до ганку. Я з шумом видихнула, а серце знову забилося сильніше.

Білояр підвівся і пішов відкривати, Ждана ж повернулася до крісла. Я уникала її погляду, відчуваючи в ньому лукавство. І це мене страшенно бісило.

Коли Яров увійшов до вітальні, кімната ніби стиснулася в розмірах – настільки потужна йшла від нього енергетика.

– Якого біса ти все ще тут? – ігноруючи інших присутніх, звернувся він до мене.

 – Ти сам дозволив мені піти до сестри, – буркнула я, схрестивши руки на грудях.

 – Але не забувати про те, що у тебе є й свій дім! – гаркнув альфа.

 – Мій дім у Мирграді, Яров! Чи ти забув? – я підняла підборіддя.

 Помітила, як Ждана зойкнула і практично втиснулася в крісло. Білояр із занепокоєнням переводив погляд з мене на альфу, але не втручався. Підійшов до дружини і став поруч, немов захищаючи. І якось мене це стривожило. Яров що зараз настільки злий, що може перекинутися, і вони це відчувають? Може, краще заткнутися і перестати йому грубити?

Поки я роздумувала над цим, з губ Ярова зірвалося глухе гарчання:

 – Твій дім тепер тут, в нашому поселенні! Ходімо зі мною, жінко!

Ну от навіщо він використовує таке бісяче мене формулювання?! Невже не розуміє, що на мене це діє, як червона ганчірка на бика? Всі розумні наміри миттю зникли.

– А якщо ні?! Ти не маєш на мене ніяких прав, Яров! Я тобі не родичка, не дружина! Якого біса ти розпоряджаєшся моїм життям?!

– Ох, – нервово вигукнула Ждана.

Але я вже й сама зрозуміла, що перегнула палицю. Сорочка альфи затріщала по швах. М’язи забугрилися, збільшуючись в розмірах. Він кинувся до мене. Бета спробував втрутитися і кинувся на допомогу, але його відкинули одним ударом. Ждана, біла як крейда, метнулася до чоловіка. Я ж пискнула і закрила обличчя руками в очікуванні неминучої розправи. Всередині пролунало жалісне скиглення вовчиці, яка наважалися подати голос. От тільки її зараз не вистачало!

Заплющивши очі, чекала, що наступної миті мене буквально роздеруть або загризуть. Але відчула лише, як сильна рука перехоплює талію і підіймає у повітря. Насилу втрималася від того, щоб не заверещати, і негайно задихнулася, коли альфа перекинув мене через плече і поніс до виходу. Все в тій же частковій трансформації, що дуже лякала. Я боялася навіть звука видати, розуміючи, на якій небезпечній межі зараз перебуваю.