Трагедії - Евріпід
Коли, зусиль доклавши, сам хтось випірне,
А друга втопить. Він - мій друг. Його життя
Не менше, аніж власне, дороге мені.
ІФІГЕНІЯ
Юначе мужній! Пізнаю в словах твоїх
600] Твій рід високий. Друзям друг надійний ти!
Якби ще той із рідних, що доставсь мені,
Такий був бездоганний! Є ж і в мене брат,
Та жаль, що не судилось його бачити... [358]
Ну добре. Твого друга пошлемо з листом,
Я не перечу. Приймеш ти за нього смерть,
Якщо так не терпиться на той світ піти.
ОРЕСТ
А хто обряд жахливий буде звершувать?
ІФІГЕНІЯ
Обов'язок той, гостю, на мені лежить.
ОРЕСТ
Безрадісне заняття... Не позаздриш тут!..
ІФІГЕНІЯ
610] Така вже моя доля. Слід коритись їй.
ОРЕСТ
Мечем, чутлива жінка, ти мужів кладеш?
ІФІГЕНІЯ
Я не вбиваю - лиш волосся скроплюю.
ОРЕСТ
А хто, цікаво, там мечем орудує?
ІФІГЕНІЯ
Для того інші люди є всередині.
ОРЕСТ
Яка ж могила після смерті жде мене?
ІФІГЕНІЯ
Вогонь священний в прірві поміж скелями.
ОРЕСТ
Якби ж мене сестриця схоронить могла!..
ІФІГЕНІЯ
Намарне, хто б не був ти, сподіватися:
Сестра твоя в Елладі, ти - між варварів.
620] Та я сама для тебе, для краянина,
Зроблю, що можу: гарно приберу тобі
Могилу; потім прах твій золотавою
Оливою скроплю я; рудуватої
Бджоли гірської працю - ніжних квіток сік
Проллю на похоронне твоє вогнище.
Але піду вже - принесу листа того
Із храму... Не гнівися-, не клени мене.
Постережіть їх, слуги, та не зв'язуйте.
Можливо, хтось із рідних, може, той, кого
630] Люблю найбільше, звістку несподівано [359]
Одержить... Чи повірить він тій радості? -
Кого вважав за мертвих, - одгукнулися...
ХОР
(Орестові).
Строфа
Жаль мені, жаль тебе:
Скроплять водицею...
Кров'ю омиєшся!..
ОРЕСТ
Не треба смутку. Зоставайтесь в радості.
ХОР
(Піладові).
Жереб щасливіший
Випав тобі, в свій край
Ти повертаєшся!
ПІЛАД
640] Хіба то щастя - смертю друга куплене?
ХОР
(Піладові).
Справді невесело!..
(Орестові).
Гай-гай! Загинув ти!..
То хто з вас двох
Нині на смерть іде?..
Думкою, серцем я
Все ще вагаюся,
Друзі, над ким із вас
Більше печалитись?
ОРЕСТ
(Піладові).
Скажи, чи не однака, друже, думка в нас?
ПІЛАД
650] Не знаю... Не так легко дати відповідь...
ОРЕСТ
То хто ж ця діва?.. Так уже невдавано
Про Трою, про ахейців, їх повернення
Питала... Про Калханта, мужа віщого,
Та про Ахілла... А про Агамемнона -
Ще з більшим болем. Про жону, дітей його
Розпитувала щиро... Видно, з Аргосу [360]
Вона походить. Бо інакше нащо б їй
Туди людину слати й дізнаватися
Про все? Та й серцем не була б з аргосцями.
ПІЛАД
660] Ти мов мене підслухав. Але хто, скажи,
З людей не знає (не німі - спілкуються)
Про біди, що звалились на володарів?..
Та не про те я... Думка в мене інша є.
ОРЕСТ
То поділися - краще й сам збагнеш її.
ПІЛАД
Ганьба для мене, щоб я жив, як ти умреш:
Пливли ми разом - разом тут загинемо.
Бо в Аргосі й Фокіді улоговинній
Прославлюсь боягузом і негідником:
Юрба ж - вона зловмисна - все плескатиме,
670] Що втік я сам, а друга - у біді лишив,
Або, нещастям дому скориставшися,
Убив тебе, на скіпетр зазіхнувши твій,
І на твою сестрицю - спадкоємницю.
Боюсь того. Та й сором наперед пече.
Тому з тобою, друже, душу видихну -
Хай ріжуть, палять, аби лиш не міг ніхто
Мене зганьбити - дорікнуть невірністю.
ОРЕСТ
Ну, годі! Власні біди - їх мені нести.
Скажи, навіщо той тягар подвоювать?..
680] Ганьба і всі нещастя, що боїшся їх,
Впадуть на мене, хай лише загинеш тут
Зі мною. Щодо мене, вічно гнаного
Богами, то померти - порятунок мій.
А ти... Твій рід, щасливче, несплямований,
Нерівня він моєму, що в гріхах погруз.
Тобі-то - жити треба і, сестру мою
Узявши за дружину, діточок ростить.
Ім'я моє врятуєш, бо триватиме
В твоїм потомстві, друже, мого батька рід.
690] Іди й живи щасливо в домі отчому!
Коли ж в Елладу й славний кіньми Аргос наш
Повернешся, - нагробок обіцяй звести
Мені на пам'ять, щоб сестриця мала де
Зронить сльозу й волосся пасмо зрізане
Покласти; сповісти їй, що аргів'янка
Мене скропила, що я впав тут жертвою.
Те щоб сестри ніколи не покинув ти,
Прирікши на сирітство дім мій, рід увесь. [361]
Прощай, найкращий друже! Разом дітьми ще
700] Ми забавлялись... Разом і на лови йшли...
А скільки через мене ти трудів зазнав!..
Це Феб, хоч і віщун він, одурив мене,
І недарма з Еллади аж сюди загнав:
Колись був напророчив, нині - соромно.
А я ж йому довіривсь, навіть неньку вбив,
Послушний, а тепер ось - і мені кінець!
ПІЛАД
Ти матимеш могилу. Не покину я
Сестри твоєї. А тебе, померлого,
Любитиму ще більше, ніж тепер люблю.
710] Та Фебове пророцтво, хоч під ніж ідеш,
Тебе, погодься, не занапастило ще.
З-перед межі, буває, де всьому вже край,
Поверне раптом доля, усміхнувшися.
ОРЕСТ
Помовчмо краще. Феб - не помічник мені!
Поглянь: та жінка з храму вже по мене йде.
ІФІГЕНІЯ
(до стражників)
Ідіть і приготуйте, що потрібно там,
У храмі, щоб належно жертву склали ми.
(до Ореста й Пілада)
Ось лист, не на одній табличці списаний...
А ще таке скажу я, ви ж послухайте:
720] Хистка людини вдача: в скруті смирні ми,
А викрутимось - іншої співаємо.
Отож боюся: що, як повернувшися
Додому, про листа мого забуде той,
Хто в Аргос обіцявсь його доставити?..
ОРЕСТ
То що ти хочеш? Як розвіять сумнів твій?
ІФІГЕНІЯ
Хай присягнеться, що листа доручить він
Моїм найближчим, як велю я, в Аргосі.
ОРЕСТ
Йому ж, у свою чергу, присягнешся ти?
ІФІГЕНІЯ
Гаразд. У чому ж маю присягнутися?
ОРЕСТ
730] Що звідсіля відпустиш, не уб'єш його. [362]
ІФІГЕНІЯ
Авжеж. Інакше б як він посланцем міг буть?
ОРЕСТ
Ну, а владар твій?..
ІФІГЕНІЯ
Він мене послухає.
(вказуючи на Пілада)
Сама на корабель я проведу його.
ОРЕСТ
Складай присягу, друже.
(До Іфігенії)
Ти - слова кажи.
ІФІГЕНІЯ
Повторюй: «Твоїм друзям я цей лист оддам».
ОРЕСТ
Цей лист, кому накажеш, я до рук складу.
ІФІГЕНІЯ
Живим за темні скелі попливеш відсіль.
ПІ ЛАД
Кого з богів за свідка ти береш собі?
ІФІГЕНІЯ
Звичайно ж, Артеміду: я служу тут їй.
ПІЛАД
740] А я - верховним
