Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо

ХУЛІЯ: Дякую. (Робить ковток). Як тут мало людей.

ХУАН ЛУЇС: І це в суботу. (Коротка пауза).

[ХУЛІЯ: За ці столики сідали ми, з медичного. Ти зі своїми друзями з юридичного сідав там, у глибині.

ХУАН ЛУЇС (усміхається): А тепер ми сидимо за одним.] Розповісти тобі новини? Вони важливі.

ХУЛІЯ (не дивлячись на нього): Розказуй.

ХУАН ЛУЇС: [Дон Хорхе вчора запевнив мене, що до початку нового бюджетного року] мене призначать радником компанії Інделекса. Пам’ятаєш, як я в парламенті домігся, аби ліцензії надали цій та іншим компаніям... Держава мусить розвиватись, і я зробив так лише з огляду на це. Однак тепер мені за це хочуть віддячити.

ХУЛІЯ (розсіяно): Це ні до чого тебе не зобов’яже?

ХУАН ЛУЇС: Ні до чого неморального, ясна річ. Але для мене це великий крок уперед. [Це підприємство є надзвичайно потужним. Його заводами вкритий увесь півострів, і ще двісті є по всьому світі.

ХУЛІЯ: Тобі справді потрібне це призначення?

ХУАН ЛУЇС: Не заради грошей; їх у нас багато. Але] рішення у великій політиці не можна приймати, не беручи до уваги великі економічні сили. Якщо я знову стану міністром, мої зв’язки з цією компанією дуже цьому сприятимуть.

ХУЛІЯ: Знову міністром?

ХУАН ЛУЇС: Я політик, Хуліє.

ХУЛІЯ: Я знаю. Ти не є ні вченим, ні митцем, ні навіть добросовісним механіком. Ти соціаліст... поміркований.

ХУАН ЛУЇС (сміючись): Жартуєш?

ХУЛІЯ (сміючись): Можливо... Можливо.

ХУАН ЛУЇС (перестає сміятись і бере її за руку): Хуліє. (Вона дивиться на нього). Звідки ця злоба? Я був міністром заради тебе...

ХУЛІЯ: Як це?

ХУАН ЛУЇС: Усе, що я роблю, я роблю заради тебе. Щоб ти була щасливою, [щоб мала все, чого захочеш, і щоб...] ти мене трохи любила. (Здавленим голосом). Я не хочу ані турбувати, ані набридати тобі, але... чи не могла б ти бути милостивішою до мене і знову відчинити переді мною двері твоєї спальні? [(Хулія відводить погляд, дуже вражена). Для тебе це також краще, зрозумій! (Вона сумно хитає головою). Ні? Тоді скажи мені, що я можу для тебе зробити. Коли я бачу тебе такою пригніченою, у мене серце кров’ю обливається...] (Однак вона його не слухає. Вже кілька секунд вона дивиться у правий бік сцени. І собі туди глянувши, він запитує її). Що з тобою?

ХУЛІЯ: Це неможливо.

ХУАН ЛУЇС: Що саме?

ХУЛІЯ: За столиком вглибині. Подивися нишком. Той чоловік... з хлопчиськом поруч. (Хуан Луїс обережно дивиться). Хіба це не він?

ХУАН ЛУЇС: Хто?

ХУЛІЯ: Поліцейський, який приходив, аби мене заарештувати.

ХУАН ЛУЇС (непереконливо): Не думаю...

ХУЛІЯ: Це він!.. Хлопець уже йде.

ХУАН ЛУЇС: Мені здається, це не він.

ХУЛІЯ: Це він, [це він]!.. Він нас побачив!

ХУАН ЛУЇС: Він встає.

ХУЛІЯ: Йде сюди.

ХУАН ЛУЇС: Не дивись на нього. (Поблискуючи тепер скельцями затемнених окулярів, Хінес Пардо з’являється справа на передньому плані і зупиняється, усміхаючись. Вони вдають, що не помічають його. Він перетинає сцену і стає перед ними).

ХІНЕС: Перепрошую, пані.

[ХУЛІЯ (здивовано): Чого вам треба?

ХІНЕС:] Можливо, вам неприємна моя присутність. Я також не люблю згадувати ті часи. Тому й покинув роботу в органах багато років тому. [(Звертаючись до Хуана Луїса). Ти пам’ятаєш мене, Паласіосе?]

ХУАН ЛУЇС (холодно): Хінес Пардо.

ХІНЕС (сміється): Він, тільки старший! Дозволиш? (Він сідає на стілець, не чекаючи відповіді).

ХУЛІЯ: Ви, значить, на «ти»?

ХІНЕС (весело): Ми трохи здружились після того прикрого випадку. [(Звертаючись до Хуана Луїса). Ти ж не проти, якщо я й далі так робитиму?]

ХУАН ЛУЇС: Я думав, ти живеш не в Мадриді.

ХІНЕС: Я приїхав учора, аби поговорити з тобою.

ХУАН ЛУЇС: Зі мною?

ХІНЕС: Я думав зателефонувати тобі нині ввечері, але доля звела нас тут... Бач, [тепер я займаюся бізнесом, і] мене запевнили, що ти маєш свою руку в компанії Інделекса. Я хотів би зустрітися з її директором, аби запропонувати йому добру справу.

[ХУАН ЛУЇС: Яку справу?

ХІНЕС: Я хочу як посередник запропонувати йому] придбати земельну ділянку на півдні, ідеальну для побудови нового заводу. Та я не хотів би надокучати твоїй дружині... Якщо я зможу побачитися з тобою завтра вранці, то поясню детальніше.

ХУАН ЛУЇС: Чому ти не написав просто в компанію Інделекса?

[ХІНЕС: Я не міг робити конкретну пропозицію, бо рішення щодо продажу того маєтку ще не прийняте. Однак варто вжити заходів і мати доброго поручителя, як-от тебе, аби підійти до тих панів. Якщо мене ніхто не представить, вони мене не приймуть.

ХУАН ЛУЇС: Ти міг написати мені, перед тим як приїхати.]

ХІНЕС (сміється): Заради Бога, справи так не робляться! Треба мати особисті контакти [, а не витрачати час на писульки]. Ти приймеш мене завтра? Завтра неділя, і ти будеш менше зайнятий. Це нагальна справа. (Вони пильно дивляться один на одного).

ХУЛІЯ: Завтра ми думали поїхати за місто... [Моєму чоловікові треба відпочити.

ХІНЕС: Якщо так...]

ХУАН ЛУЇС (звертаючись до Хулії): Я можу прийняти його зранку. (Вона дивиться на нього здивовано).

ХІНЕС: Мені вистачить двадцяти хвилин!

ХУАН ЛУЇС: Тоді о десятій.

ХІНЕС: Дякую. (Звертаючись до Хулії). [Я не розладнаю вашу поїздку.] На вашому місці я поїхав би вже нині. Як це вам прийшло до голови — сидіти в суботу в такій кафешці?

ХУЛІЯ: А чому ж ні?

ХІНЕС: [Добре хоч, що вона порожня. Але] тепер жодне громадське місце не підходить сеньйору Паласіосу. (Звертаючись до Хуана Луїса). Хіба що зовні тебе чекають твої охоронці...

ХУЛІЯ: Ви думаєте, вони йому потрібні?

ХІНЕС: Отже, їх нема. Яка помилка! Річ не в тім, що щось має трапитись, [пані. Не хвилюйтесь.] Однак колишній міністр мав би вживати застережних заходів.

[ХУЛІЯ: Сеньйор Пардо, прошу вас: поговорімо про щось інше.

ХІНЕС: Пробачте мені манії старого слідчого пса. (Сміючись). Дозвольте запросити вас на чарку?

ХУЛІЯ: Ми вже збиралися йти. Дякую.

ХІНЕС: Тоді я зникаю.] Я зачарований вами, пані. (Цілує їй руку). До завтра, Паласіосе. Це ж треба: зустріти вас тут! Я дуже, дуже радий знову вас побачити. (Хуан Луїс встає і вони тиснуть одне одному руку).

ХУАН ЛУЇС: Я також радий тебе бачити, Пардо.

ХІНЕС: Гарного вечора. (Виходить у ліві куліси авансцени. Хуан Луїс повертається ліворуч і пильно дивиться).

[ХУЛІЯ: Він має рацію. Хтось міг би вистрілити в тебе з вулиці. Або тут, усередині!

ХУАН ЛУЇС (не перестаючи дивитись, бурмоче): Не він, певна річ.

ХУЛІЯ: Я кажу не про нього.

ХУАН