Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо
ХІНЕС (з невинною усмішкою): Однак ти носиш пістолет. І добре робиш. (Хуан Луїс мимоволі лапається за кишеню). [Давня манія все помічати!]
ХУАН ЛУЇС: Зазвичай ношу...
ХІНЕС: Я радий. [Повторюю, що] не треба покладатися на себе. (Зітхає). Натомість я [вже багато років] його не ношу. (Розщіпає піджак). Бачиш? [Скінчилися пригоди, ризик...] Краще жити з бізнесу. Гаразд, не хочу тебе затримувати. То я прийду в п’ятницю?
ХУАН ЛУЇС: [Зачекай]. Поговорімо без поспіху.
ХІНЕС: Сподіваюся, не про старі часи...
ХУАН ЛУЇС: Чому б і ні? [Може, ти думаєш, що тобі вже не друг, але] я завжди згадував тебе з прихильністю.
ХІНЕС: Як і я тебе.
ХУАН ЛУЇС: З усією щирістю, Хінесе. Хоч я й не бачив тебе, відколи ти покинув поліцію, я завжди був у курсі твоїх авантюр. Мені надавали звіти в міністерстві внутрішніх справ, і я [тлумачив їх навіть краще, ніж вони, бо, знаючи тебе,] вмів зібрати докупи деталі, яких там не зв’язували. (Нахиляється до нього). Я знаю, чим ти займався усі ці роки.
ХІНЕС (уважно слухаючи, витягає пачку сигарет): Закуриш?
ХУАН ЛУЇС: [Давно] покинув. Не треба сприяти інфаркту.
ХІНЕС (закурює): [Припускаю,] ти про особливі послуги...
ХУАН ЛУЇС: Але не державі.
ХІНЕС: Ультраправі організації, аналогічні поліцейські органи за кордоном... Еге ж?[4] Як бачиш, я з тобою також відвертий. Але це не мало б тебе дивувати. Був час, коли ти це схвалював.
ХУАН ЛУЇС: Думаєш, уже не схвалюю? Тепер усі ми мусимо зіграти цю жалюгідну партію в демократію, але в надії одного дня повернути справжню Іспанію. [І якщо для цього треба буде вдатися до насильства, Бог нас пробачить.
ХІНЕС: Мене дивує, що ти і далі так думаєш. Нині ти маєш публічний образ новонаверненого в лібералізм.
ХУАН ЛУЇС: Нам довелося виявити цю гірку правду: що більшою є свобода, то більшими лицемірами треба бути.
ХІНЕС (якусь мить розмірковує): Тобі не треба було казати мені цього.
ХУАН ЛУЇС: Ми друзі.]
ХІНЕС: [Я тебе не видам. Ти знаєш, що я завжди був тобі вірний. Однак] мушу сказати, що вже не поділяю твоїх поглядів.
ХУАН ЛУЇС: Вони були твоїми!
ХІНЕС: Уже ні. Не дури себе: треба пристосовуватись до нової ситуації, бо вона незворотна. Тому я покинув авантюрне життя заради бізнесу.
ХУАН ЛУЇС: Нема ніякого бізнесу. (Встає і проходжується). Тебе тут ніхто не пам’ятає. [Навіть в Управлінні безпеки про тебе вже майже нічого не знають]. Але я роздобув приватні звіти. І знаю, що ти причетний до двох останніх убивств на півночі. (Пардо трохи здивований). Як бачиш, я добре поінформований. Я також міг би розповісти тобі про [пограбування банків, помешкань,] контрабанду зброї... і навіть про твою діяльність за кордоном. Хочеш подробиці?
[ХІНЕС (м’яко): Я навіть не озброєний.
ХУАН ЛУЇС: Бо ти вже не виконавець. Ти організатор.]
ХІНЕС: Ти збожеволів?
ХУАН ЛУЇС: [Я знаю, що кажу, і ти не змінився; я тебе знаю.] (Підходить і стишує голос). Убивство, що потрясло всю країну рік тому, тут, в Мадриді, має твою печать. А тепер (сідає), коли всі бояться ще одного схожого вбивства, з’являєшся ти.
ХІНЕС: Аби поговорити з тобою.
ХУАН ЛУЇС: Ні. Наша зустріч була випадковою. Але ти помітив, що ми тебе впізнали, і вирішив привітатися з нами і вигадати всю цю історію про вигін, що продається, аби я нічого не запідозрив.
[ХІНЕС (сміючись): Чи приїхав би я, ризикуючи, що мене впізнає хтось із колишніх співробітників в органах?
ХУАН ЛУЇС: Ти вмієш добре маскуватися. І якщо мусив приїхати...]
ХІНЕС (встає. Хуан Луїс і собі встає): Хуане Луїсе, політика робить із тебе параноїка. (Проходжується). Якщо ти думаєш, що я приїхав порішити когось, чому говориш мені про це? Хіба не зручніше було б для тебе закрити на це очі?
ХУАН ЛУЇС: Я кажу тобі про це, аби застерегти тебе.
ХІНЕС (нетерпляче): Я не збираюсь нічого робити! (Сідає біля телефона).
ХУАН ЛУЇС: Цього я й хочу. І не тому, що засуджую такі дії...
ХІНЕС: Вони б мали бути тобі огидними. Бо ти у своїй маячні, либонь, припускав, що йдеться не про те, аби ліквідувати ватажка наволочі, а порядного і відомого патріота.
ХУАН ЛУЇС: Так, це огидно. Але, мабуть, неминуче. Щось, що виглядатиме як вчинок революціонерів, і що, либонь, здійснять справжні ультраправі фанатики..., бо в їхні організації зуміли просочитися такі спритні агенти, як ти.
ХІНЕС (сміється): Це краще, ніж шпигунська кінострічка!
ХУАН ЛУЇС: І небезпечніше. [Зупини це і щезни. Бо як ні, то] тебе схоплять.
ХІНЕС (холодно): Через твій донос?
ХУАН ЛУЇС: Якби я хотів на тебе донести, то не попереджав би тебе. Однак уряд уже не може допустити більше убивств, якщо хоче втриматися. І я чудово знаю, що розгорнуто колосальні заходи безпеки. [Ти не зможеш нічого зробити. А якщо зумієш, то не втечеш.] Застерігаю тебе як друг: облиш це.
ХІНЕС: Не сміши мене. Навіть якби всі ті нісенітниці, які ти вигадав, були правдою, я не повірив би в такі суворі запобіжні заходи. Мої колишні колеги ніколи не є такими запопадливими, і серед інших причин ще й тому, що дехто з них не хоче таким бути. Колосальні заходи безпеки? Тобі навіть не дали охорони. [Той, хто захоче вчинити таку дурницю, якщо знає своє ремесло, доб’ється свого. (Коротка пауза).]
ХУАН ЛУЇС (зі слабким смішком): Це неможливо.
ХІНЕС: Що саме?
ХУАН ЛУЇС: Може, це я стану призначеною жертвою?
ХІНЕС (регоче): Ти й справді рішився глузду! (Стискає йому руку). Послухай, дурню: в такому разі я би не радив тобі мати охоронців. І якщо одного дня хтось загине..., то не думаю, що це будеш ти, попри всі нагоди, які ти даєш. Через твою загибель ніхто не повстане. (Забирає свою руку).
ХУАН ЛУЇС: Не роби цього.
ХІНЕС: [Заспокойся, чоловіче! Думаєш,] маючи такий задум, я намагався би його здійснити, знаючи, що ти насторожі? [Я мусив би відкласти операцію, змінити людей... (Заходиться сміхом). Тож не тремти через мене.]
ХУАН ЛУЇС: Хіба що вже пізно відступати [; хіба що ти розраховуєш на надійну криївку; хіба що твоя авантюрна натура спонукає тебе ризикувати, бо ризик є завжди].
ХІНЕС (сухо): Облишмо це. (Дивиться на годинник і встає). У п’ятницю я зателефоную, і якщо не буде контрнаказу, прийду до тебе ввечері. Подобається тобі це чи ні, але тепер я займаюся бізнесом. Сподіваюся, що в Інделексі кметять ліпше, ніж ти, і не
