Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо

ХУАН ЛУЇС (робить до нього крок): Що?

ХІНЕС: Прошу вас, не втручайтесь. [Коли ви визнаєте за ліпше, сеньйорито].

ХУЛІЯ: Для... чого?

ХІНЕС: В управлінні вам скажуть. (З риданням Хулія ховається в обіймах Хуана Луїса).

ХУАН ЛУЇС: Заспокойся, Хуліє. Дозволь мені [поговорити].

ХІНЕС: Сеньйоре Паласіосе, я повинен виконати свій обов’язок. [Знову прошу вас...]

ХУАН ЛУЇС: А я вимагаю від вас пояснень! Не можна затримувати сеньйориту, яка нічого не зробила.

ХІНЕС: Що ви там знаєте!

ХУАН ЛУЇС: Більше, ніж ви! І я зараз же беру на себе функції її адвоката. У вас є ордер на її арешт?

ХІНЕС: Він не потрібен.

ХУАН ЛУЇС (іронічно): Ні? Допоки у вас його нема, ви не можете забрати сеньйориту.

[ХІНЕС (робить до нього крок): Хочете стати мені на заваді?

ХУАН ЛУЇС] (відстороняє Хулію і стає супроти поліцейського): [Так!]

ХІНЕС: Ви дуже молодий. Раджу вам не вдавати із себе Дон Кіхота. Чинити перешкоди діям поліції — це вам може дорого обійтися.

ХУАН ЛУЇС: Така ваша мова? А тепер послухайте мою. Ви дуже молодий. [Раджу вам не перевищувати свої повноваження]. І не змушуйте мене висувати проти вас звинувачення чи шкодити вам.

ХІНЕС (саркастично): Ви — мені?

ХУАН ЛУЇС: Так, я. Син полковника Паласіоса, особиста Військова медаль, член військового штабу Його Превосходительства... Хоча, можливо, мені не треба буде звертатися до батька. Я працюю в адвокатській конторі Санса Молеса. Ну, ви знаєте: засновник партії... Нова Іспанія не відмовляє ні в чому тим, хто врятував її від хаосу [, ані їхнім родичам]. Ви мене розумієте.

ХІНЕС (роздосадуваний): Сеньйоре Паласіос, прошу вас...

ХУАН ЛУЇС: Я дозволяю вам тільки поставити питання сеньйориті в моїй присутності. [Нічого не бійся, Хуліє. (Звертаючись до Пардо). Хочете щось запитати?]

ХІНЕС: Перш за все я протестую...

ХУАН ЛУЇС: Запитуйте, а не протестуйте! Що ви хочете знати?

ХІНЕС (украй роздратований, однак стримується): Сеньйорито Мендес, чи знайомі ви з Ферміном Сорією? (Заскочена, вона дивиться на Хуана Луїса).

ХУАН ЛУЇС: Кажи правду.

ХУЛІЯ: Так...

ХІНЕС: Ви наречені?

ХУЛІЯ: Ми зустрічаємось.

[ХІНЕС: І більше нічого?

ХУЛІЯ: Не розумію.]

ХІНЕС: Чи не є ви також... товаришами в одній підпільній організації?

ХУЛІЯ: Ні!

ХІНЕС (недовірливо усміхається): Сорію затримали, висунувши йому звинувачення у веденні підпільної роботи проти безпеки держави. Він назвав нам імена своїх спільників. Серед них є ваше.

ХУЛІЯ: Це неправда!

[ХІНЕС (співчутливо хитає головою): Не вірите? В управлінні зізнаються... у всьому. Ми вміємо допитувати.

ХУАН ЛУЇС: Також визнають неправду.]

ХІНЕС (люб’язним тоном, звертаючись до Хуана Луїса). [Можливо. Але треба буде це з’ясувати]. Ви ж бачите, що я не можу не забрати сеньйориту зі собою. (Хулія знесилено сідає).

ХУАН ЛУЇС: Можете. Сорія звинуватив її у чомусь конкретному?

ХІНЕС: Я не мав би цього казати... Він заявив, що вона допомагала йому поширювати пропаганду.

ХУЛІЯ: Не можу... в це повірити!

ХУАН ЛУЇС (якусь мить розмірковує): Хуліє, можливо... йому зламали дух... [Там навіть той, хто здається найміцнішим, може піддатися.

ХУЛІЯ: Навіть фальшиво звинуватити?

ХУАН ЛУЇС: Аби позбутися певного тиску...

ХІНЕС (протестуючим тоном): Послухайте, сеньйоре Паласіосе...]

ХУЛІЯ: Ти кажеш, що Фермін є боягузом?

ХУАН ЛУЇС (м’яко): Я лише кажу, що ці пани вміють добиватись результату. (Хулія стримує ридання і ховає лице в долонях).

ХІНЕС (кисло): Ми добиваємося результату, бо мусимо захищати мир Іспанії. І спокій усіх вас!

[ХУАН ЛУЇС (примирливо): Дозвольте вас дещо запитати. Вашим комісаром є сеньйор Монтес?

ХІНЕС: Так.

ХУАН ЛУЇС: Якось я з ним розмовляв. Це він наказав її затримати?

ХІНЕС: Звісно!]

ХУАН ЛУЇС: Інспекторе, я є близьким другом цього дому. Це порядні люди, політично бездоганні. І я впевнений, що Хулія не вчинила жодного злочину. Хочу попросити вас про велику послугу [, і не сумнівайтеся, що я зумію віддячити]. Ми з вами удвох зараз підемо в управління. Я впевнений, що сеньйор комісар мене послухає [і скасує цей наказ]. Сорія підписав своє свідчення?

ХІНЕС: Ви не повинні у мене це питати.

ХУАН ЛУЇС: Ясна річ, він ще не підписав. [Слідство не завершене]. То й на краще. Комісар зрозуміє, що не треба провокувати скандал, арештовуючи дівчину з такої порядної родини через зізнання, породжене страхом. І в тому самому будинку, де живе полковник Паласіос, який знає її з дитинства! [Ні. Вона залишиться поза цією неприємною справою]. Ви дозволите мені піти з вами до сеньйора Монтеса?

ХІНЕС: Залишивши сеньйориту тут?

ХУАН ЛУЇС (сміється): Запевняю вас, що вона не втече! Ви ж бачите: вона не зробила цього перед тим, як ви прийшли. [Вона невинна]. (Коротка пауза). Зробите мені таку послугу?

ХІНЕС (знехотя): [Відкладаючи затримання,] я ризикую... Гаразд. Ходімо зараз же, бо, може, мені ще треба буде повернутись.

ХУАН ЛУЇС: Дякую! (Звертаючись до Хулії). Кепський з мене заступник, якщо я не доб’юся, аби цей пан не повертався. [(Вона, дуже зворушена, підходить до нього. Він оповиває її руками).

ХУЛІЯ (пошепки): Що могли зробити Ферміну?

ХУАН ЛУЇС: Не думай про це. (Відривається від неї)].

ХІНЕС: Я буду радий, якщо мені не доведеться повертатися, сеньйорито. (Вона дивиться на нього і квапливо виходить через праві двері).

ХУАН ЛУЇС (перед тим, як вийти): Ходімо? (Пардо прямує до дверей ліворуч і виходить. Поглинутий спогадами, Хуан Луїс не рухається. Світло знову освітлює музикантів).

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: [Інспектор не вернувся,] і наступного року ви одружилися. Сорію засудили на п’ять років, але вона не хотіла відтоді навіть згадувати його ім’я.

СКРИПАЛЬ: То був своєчасний і добрий вчинок на користь Хулії. Можеш згадати багато схожих?

ХУАН ЛУЇС: Замовкніть. Я стомився.

СКРИПАЛЬ: Ніч була довга, але вже світає.

ХУАН ЛУЇС (обертається і сікається до них): Хто ви такі?

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Ви не знаєте?

ХУАН ЛУЇС: Ні.

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: [Тоді] й ми не знаємо.

СКРИПАЛЬ: Спи. (Обидва музиканти з порозумінням перезираються. Зі смичками на струнах, вони, схоже, готові грати, але не роблять цього і завмирають нерухомо. Хуан Луїс здивовано на них дивиться і обертається, заплющивши очі. Освітлення згасає до абсолютної темряви. Майже відразу вітальню заливає яскраве природне світло. Еркер сховався за велетенським гобеленом. На канапі сидять Хулія і Крістіна).

КРІСТІНА: Коли ваша річниця?

ХУЛІЯ: За вісім днів. (Безрадісно). Буде концерт: Хуан Луїс запросив дуже добре тріо... [Гратимуть твори Бетховена. Прийдеш?

КРІСТІНА: Я не подобаюсь твоєму чоловікові.

ХУЛІЯ: А яке це має значення?]

КРІСТІНА: [Волію не створювати тобі ще більше проблем]. Ти приймаєш ті піґулки, які я тобі прописала?

ХУЛІЯ: [Ну, аякже!] Тільки на цьому я й тримаюся...