Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: До танцю! Танцювати!

ВИСКИ: Чого ви, пане, лоскочетеся! Що, ви робите, пані?! Куди ви мені лізете? Рятуйте! Він мене мацає! Хі-хі-хі-хі! Геть! Лоскотки! Ой-ой! А-я-я-я-яй! Ох-ох! Поліція! Поліція-я-і-і-і!

ЗАМІШКОВАНІ: Тупалтамаматамуб!

КРИК ШАРМА: Пас!

КРИК ФІРУЛЕТА: Пас!

Гуфнаґель одним стрибком сідлає Професора і верхи на Професорові — обоє в мішках і масках — наїжджає на юрму гостей на чолі Куреня Лакеїв.

ГУФНАҐЕЛЬ: Гей, у галоп!

ЗАМІШКОВАНІ: Тут-ту-ту!

Світло згасає.

Тиша.

КРИК (потемки): Революція!

ЛАКЕЇ: Ноги виривати! Годі ваксувати!

КРИК: Революція!

ЗАМІШКОВАНІ: Туп-туп-туп! А пуїт!

Темрява й тиша.

ФІОР (стоїть збоку і вмикає електричний ліхтарик): Як добре, що при мені завжди мій електричний ліхтарик. Треба придивитися до цього... Розглянутися трохи поміж цього, що тут і як...

Поволі освітлює завмерлих гостей, разом із Куренем Лакеїв, із Гуфнаґелем верхи на Професорові. Костюми гостей у жахливому стані, частково пошарпані, бюсти, плечі оголені, руки застигли у процесі щипання, лоскотання... Ліхтарик Фіора знаходить обох Злодійчуків, які застигли в процесі крадіжки... наближається до Альбертинки.

ФІОР: А вона все спить...

Освітлює Шарма і Фірулета, які застигли від жаху.

Освітлює Князя і Княгиню в пошарпаних туалетах.

Освітлює Гуфнаґеля, який без маски і мішка: обличчя закривавлене, жахітне, знавісніле.

ФІОР: Ага-а, граф Гуфнаґель... Скинув маску... Та що це за новітня мода?..

Освітлює Генерала, з якого наполовину здерли маску й надірвали мішок. Генерал у мундирі гітлерівського офіцера, з моноклем, з револьвером...

ФІОР: Ага! То наш генерал був у цьому мішку! Але що він за моду собі вигадав?

Освітлює Маркізу, яка вже без маски і мішка, Маркіза загримувалася під наглядачку в нацистському концентраційному таборі: з батогом, кайданками тощо.

ФІОР: Маркіза... Що це за мода їй примарилася... Це ж треба таке!

Освітлює Патрона, який без маски, проте має на обличчі іншу — протигаз із велетенським хоботом, у руці бомба.

ФІОР: Мабуть, патрон...

Потужний грім. Вихор. Темрява.

КРИК ШАРМА: Пас!

КРИК ФІРУЛЕТА: Пас!

Акт ІІІ

Руїни замку Гімалай.

Та сама зала, проте зруйнована. Стіни проламані, лишилося трохи меблів, столик, накритий парчею, лампа-торшер, крісла... Углибині румовище.

Гуляє вітер, буря, крізь виломи в мурах видно таємниче небо, вогні, спалахи, відблиски...

Фіор у фраку.

ФІОР (змагається з вітром): Є тут хто?

КНЯЗЬ (із великим абажуром на голові, який заслоняє обличчя, вдає із себе лампу): Лампа.

ФІОР (відскакує): Хто?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Лампа.

ФІОР: Це князь!

КНЯЗЬ-ЛАМПА. Тихше... тихше... Загади Бога! Обегежно!

ФІОР (кричить крізь вітер): Який вітер!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Це вітег істогії.

Вітер реве.

ФІОР: Де всі?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Гозпогошилися... Й погубилися...

ФІОР: Це що, землетрус був?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Хто його може знати? Щось там було... Але хто може знати, що саме?

ФІОР: А княгиня?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тут, погяд. Не впізнаєте? Вона вдає столик.

ФІОР (відскакує від столика, що є Княгинею, яка стоїть рачки, прикрившись парчею): А-а-а!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тихше... Так безпечніше.

Гуфнаґель галопом, верхи на Професорові, пролітає сценою на чолі Куреня Лакеїв, які тріумфально вимахують частинами хазяйського гардероба.

ГУФНАҐЕЛЬ (підхльостує Професора хлистом): Галоп, гей, галоп!

ЛАКЕЇ: Ноги виривати! (Пролітають.)

ФІОР: Революція?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Так, геволюція...

Заходить Жебрак, співаючи жебрацьку пісню.

ЖЕБРАК:

Ой, воспоможіть...

Ой, згляньтеся...

Ой, хто мені милостиню дасть?

Зелені, зелені ліщини...

Зелені, зелені березини...

ФІОР: Хто це?

ЖЕБРАК: Зелені, зелені березини,

Зелені, зелені ліщини...

ФІОР: Хто ти?

ЖЕБРАК (зненацька): Кріселка лорда Блоттона!

Утікає.

ФІОР: Що сталося?

Бо щось таки сталося... Що? Що саме сталося?..

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Я й сам не знаю... Щось якось... Із наготою.

Начебто щось... не знаю... Потім смішки, ви́ски,

Всі запищали, що їх хтось лоскоче,

Мене теж наче лоскотало... в спину... і з боків,

І в мене запгопав годинник. Почали тлумитися...

І хі-хі, сміхи, потім кгики, гики.

Усе розгнуздалось. А тоді лакейство

Накинулось на панство... Це, гозумієте, начебто

В газеті написали, що «підгивні елементи скогистались із ситуації»...

ФІОР: Так-так... Усе так і було... А що тепер?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Тепег у нас геволюція.

ФІОР: Революція?

КНЯЗЬ-ЛАМПА (нечітко): Пагазити.

Знову влітає Курінь Лакеїв на чолі з Гуфнаґелем, який осідлав Професора.

ЛАКЕЇ: Ноги виривати!

Пролітають.

ФІОР: А це що?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Не знаю.

ФІОР: Куди вони так мчать?

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Упегед.

Вітер.

ФІОР:

Форми дивацькі, обриси шалені...

Ні, я не відаю, не знаю, не розумію й не бажаю,

Не вловлюю і не сприймаю... безщасний я Фіор!

О, я Фіор безщасний!

КНЯЗЬ і КНЯГИНЯ: Фіог безщасний!

Із купи непотребу вилазить Прелат. Сутана застібнута шпильками так, що скидається на блузку та спідницю. На голові великий дамський капелюх, у руці парасолька.

ФІОР: Чорна жінко, чого тобі?!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Маестро!

ФІОР: Ага-а, це сутана!

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Нехай буде воля Твоя...

ФІОР: Прелате, якою була твоя доля?

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Годі й вимовити.

Словами не переповісти. Тож не питайте про шляхи,

Якими я пройшов, і ліпше взагалі

Нічого не питайте. Я мушу переховуватись.

Вибачте, я мушу переховуватись. Зрештою, раджу

Вам те саме.

ФІОР: У жінку, в лампу, в стіл мені перемінитися?

Ні! Я Фіор!

ПРЕЛАТ: Фіор!

КНЯЗЬ: Фіог!

КНЯГИНЯ: Фіог!

Забігають Гуфнаґель і Лакеї.

Гримає, темніє.

ЛАКЕЇ: Копита відкрутити!

ФІОР (Гуфнаґелеві): Потворо! Стій!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Не можу!

Я галоп!

ФІОР (показуючи на Професора): А цей кінь?

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: А це мій інтелект!

ПРОФЕСОР-КІНЬ: Ве-е-е!

ФІОР: Кого ви переслідуєте?

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Тих, що втікають!

ФІОР: Кров надто густо заляпала твоє обличчя, однак я впізнаю тебе.

Ти ж граф Гуфнаґель!

ГУФНАГЕЛЬ-ВЕРШНИК: Ні! Я ідея!

Геть!

ФІОР: Професоре!

Це ви? Професоре!

Професор рачки, під сідлом, з вуздою в роті, підскакує, хрипить.

ПРОФЕСОР-КІНЬ: О, так. О так, дякую!

Ве-е-е! Ве-е-е!

ЛАКЕЇ: Ноги виривати!

ГУФНАҐЕЛЬ-ВЕРШНИК: Вйо!

Вибігають.

ФІОР: О, що це за гонитва!

О, що за втеча!

Влітають Генерал, Патрон, Маркіза в костюмах кінця Акту ІІ, вони мчать у тому самому напрямку.

ФІОР: Стійте! Кого ви наздоганяєте?

І від кого утікаєте?

ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Гулютубулю!

ФІОР: Ох, поясніть мені зрозуміліше!

ГЕНЕРАЛ, ПАТРОН, МАРКІЗА: Тьютутатуму!

ФІОР: Маркізо, адже це ви, пані!

Патроне! Таж це ви, не хто інший!

Наш дорогий патроне! І ви, генерале!

Хіба ви призабули мову?!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: Коли людські діяння

Не вміщаються в словах,

То мова лускає...

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Хто їх там знає...

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Ех-ех, яке паскудство!

ФІОР: Друзі й подруги!

Поверніться самі до себе! Скиньте ті личини!

Годі вже забави, о, це надто болісно!

КНЯЗЬ-ЛАМПА: У тому-то вся гіч, що вже не можна повегнутися до себе.

ПРЕЛАТ-ЖІНКА: Нема такого шляху.

КНЯГИНЯ-СТОЛИК: Повегнутися до себе? Цікаво, як?

ФІОР: То й що тоді?

КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ, ПРЕЛАТ: Уперед!

І лише вперед!