Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
Навколішки стаю, а сам не колінкую... й коли корюсь, я анітрохи не корюсь.
І знаю: все це фарс. Отож що більша моя мудрість, то страхітніша
Моя глупота... Цить... цить... тихо... тихо... Нехай він не дізнається про це!
ПИЯК: То пощо, принце, короля цього Ви заповзялись від себе вищим визнавати, якщо самі Ви здійняли його до короля?
ГЕНРИК (сам до себе): Це правда. А якщо він не король мені, то й я не принц собі самому.
ПИЯК: Так само з нареченою. Якщо Ви, принце, короля титулували, а той король її до гідності незайманки здійняв, це Ви самі її цнотливою зробили... І що ж то за незайманка така?
ГЕНРИК: Я сам собі її цнотливою зробив. А той пияк тверезо дивиться на речі...
І все ж таки,
Якби воно було таке просте, чому ж я чуюся,
Неначе відправляю
Якесь богослужіння пишне?
ПИЯК: Богослужіння?
ГЕНРИК: Богослужіння.
ПИЯК: Богослужіння?
ГЕНРИК: Богослужіння.
(Серйозно.) Іди від мене геть, бо я служитель культу...
ПИЯК (повільно): Я теж служитель культу...
ДВІР:
Як мило у затишних кулуарах
Вести легенький флірт на файв-о-клок.
Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,
І сам Його Величність робить дому честь!
ГЕНРИК (сумно): Він передражнює мене — він передражнює мене, щоби зробити з мене ідіота. Мить тому я казав доречно, тепер я знову вибовкав дурню...
ПИЯК: Дурню?
ГЕНРИК (замислено): Дурню. Гадав, що я мудріший...
ПИЯК: Мудріший?
ГЕНРИК: Мудріший.
ПИЯК: Мудріший?
ГЕНРИК: Мудріший!
ПИЯК (вибухає):
Мудріше я тобі скажу, релігії якої
І ти, і я служителями є.
Між нас наш Бог рождається і з нас.
І храм не з неба наш, проте з землі.
І культ зісподу наш, а не згори,
Самі ми Бога творимо і саме тут зачнеться, з нас
Богослужіння людсько-людське, низове, довірче,
Темне та сліпе, приземлене та дике,
Якого я служитель!
Рвучкі та пафосні жести обох служителів.
ГЕНРИК: Якого я служитель? Однак... не розумію.
ПИЯК:
Не розумієш,
А насправді розумієш.
Ти розумієш,
Бо я розумію.
ГЕНРИК:
Ти розумієш,
Бо розумію я. Ти? Я? То хто ж із нас
До кого промовляє? Я не бачу... Ні-ні, не бачу ясно...
ПИЯК: А бачиш палець цей? (Показує пальця.)
ГЕНРИК: Чи бачиш палець цей? (Показує пальця.)
ПИЯК: Так, бачу! Я бачу палець цей!
ГЕНРИК: І я його теж бачу! О як це глибоко, як мудро! Мовби я бачу відбиток у тисячі дзеркал! Цей твій-мій палець!
ПИЯК: Мій-твій, твій-мій!.. І поміж...
Це поміж нас! Чи хочеш, щоб тебе я пальцем помазав на служителя?
ГЕНРИК: Чи хочеш, щоб тебе я пальцем помазав на служителя?
ПИЯК: Авжеж, я дуже хочу.
ГЕНРИК: Авжеж, я дуже хочу.
Пияк хоче торкнутися до нього.
Знову цей палець! Свиня!
ПИЯК: Свиня!
ГЕНРИК: Свиня!
Йому би тільки мацати!
(Стримуючись.) А може, тістечок оцих?
ДВІР:
Як мило у затишних кулуарах
Вести легенький флірт на файв-о-клок.
Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,
І сам Його Величність робить дому честь!
ГЕНРИК (сам до себе): Я клюнув на приманку його слів, а йшлося лиш про те, щоб мацати! От трясця! Торкнувся б я до цього дурня, який мене у дурні пошиває... торкнувся би і випхав геть, проте тут забагато світла, жінок і можновладців. (Наміряється зробити це, проте втручаються Зрадники.)
ПЕРШИЙ ЗРАДНИК (до Пияка): Любий наш после!
ДАМА (минаючи їх): І хто ж отой добродій загадковий, що з ним так довго гомонить Його Високість, спадкоємець трону?
ВЕЛЬМОЖА (із притиском): Це закордонний дипломат, а може, й сам посол.
ДАМА: Посол!
ПЕРШИЙ ЗРАДНИК: Любий после!
ДРУГИЙ ЗРАДНИК: Дорогий наш после!
ТРЕТІЙ ЗРАДНИК: Шановний после!
ПИЯК (вишукано): О, я вітаю вас, вітаю, панове дорогі та любі!
ДАМА: О любий повноважний после!
ПИЯК: До ніжок стелюся вам, ясна пані!
ГЕНРИК: Гм... Уже із пияка у дипломати виліз. Торкнувся б я до нього, та не хочу осоромитися... Тут варто зберегти умовності.
ПИЯК: Даруйте, ясна пані, і ви, панове любі, проте я мушу ще два слівця сказати принцові, корони спадкоємцю. Службові справи невідкладні.
ЗРАДНИКИ: Не сміємо вам заважати. (Низькі уклони, віддаляються.)
ПИЯК (до Генрика): Яке чудове прийняття!
ГЕНРИК: Так, справді.
ДВІР:
Як мило у затишних кулуарах
Вести легенький флірт на файв-о-клок.
Ах, торси парубочі і пазухи дівочі,
І сам Його Величність робить дому честь!
На тлі вишуканого файф-о-клок посол прогулюється з принцом.
ПИЯК (дипломатичний тон): Бо це, Ви розумієте, мій принце, пов’язане із тим, що ми вже обговорювали...
Повірте, прошу: як посол заморської держави плекаю я зичливі почуття пошани та любові до величі Його Величності...
Одначе, власне, через ці любов і шану я, так би мовити, побоююся... я побоююся... або передчуваю радше... і навіть майже певен... чимало видатних вельмож останнім часом віддалилися від трону...
ГЕНРИК (дипломатично): Ах, справді?
ПИЯК: Я маю чи не за обов’язок доповісти про це конфіденційно Вам, мій любий принце, як щирий і покірливий слуга родини королівської.
ГЕНРИК: Я вам безмежно вдячний.
ПИЯК: Твій батько, принце, безсумнівно, так би мовити, є вельми величним монархом... однак, можливо... я побоююся... концепція його правління не вповні гармонізує з новітнім духом часу.
ЗРАДНИК: Ах, пане после, ви чудово це окреслили.
ПИЯК: Це є, без сумніву, монументальний муж... втім надто вже глибокий анахронізм його концепції, анахронізм, старим властивий людям. (Довірчо.) Щоб вірити в якийсь там кодекс честі та моралі, усталений навік? Якщо між нами, то людина новочасна гнучкішою повинна бути, людина новочасна знає: немає нічого сталого, нічого абсолютного, усе натомість безупинно твориться... все твориться поміж людей... все твориться...
ГЕНРИК: Не можу вам відмовити у гнучкості... і творенні невпинному...
ПИЯК: Якщо підходити тверезо... Ба, а може, ми щось вип’ємо?... Здоров’я Його Величності!
ЗРАДНИК: Здоров’я Його Величності!
ГЕНРИК: Здоров’я Його Величності!
ПИЯК: Про що ми говорили тут? Ага... З тієї-от причини чимало можновладців віддалилися... Ха-ха, втім найзапеклішим неприятелем Його Величності є ти, мій принце...
ГЕНРИК: Я?
ПИЯК: І знову ха-ха-ха! Бо захват до твоїх чеснот...
ГЕНРИК: Мені це лестить.
ПИЯК (довірчо): Чимало можновладців тут вважають, що влада мусить перейти до тебе... Одначе вип’ємо... Здоров’я Його Величності!
ЗРАДНИК: Здоров’я Його Величності! Незле винце! Чимало можновладців тільки й мріють, що — по якнайдовшому житті Його Величності — ти, принце, владу обіймеш...
ПИЯК: Ну а тоді ти міг би, принце, сам дати собі шлюб... чи навіть, ги-ги-ги, без шлюбу — бо пощо ті віджилі ритуали!
ЗРАДНИК: Іще по келиху! А
