Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
Най так і буде!
(До всіх.) Повісять, то й повісять!
Стільки навішали остатнім часом.
Я про одне прохав би перед сконом:
Бодай би оком на неї скинути.
ГЕНРИК: На кого?
ПИЯК: На королеву цю мою.
ГЕНРИК: Здається, знову він видрючуватись хоче.
Проте я більше не боюся — і тепер від мене все залежить. Авжеж, дивися.
Ти ж її бачиш.
ПИЯК (сам до себе): Ой, Манько-Манько, ти солодка, мов горівка!
ГЕНРИК (сам до себе): Ха-ха-ха!
ПИЯК: Я не пошлюбив тебе, Манько, з тобою інший шлюб візьме.
ГЕНРИК: Нехай верзе усе, що заманеться. (До Владзя.) Пильнуй його, як око в голові.
ПИЯК: Якби цей хлопець не висів на плечах, якби мене не пильнував цей хлопець, я знав уже би, як мені тебе з тобою я.
ГЕНРИК: Це якийсь белькіт.
ПИЯК: Я образ личка гожого твого до чотирьох дошок труни трухлявої візьму, з цим образом я здохну... (До Генрика.) Благаю я такої ласки, щоби цей хлопець з вазона квітку взяв і над її голівкою тримав, а я хоч помилуюсь.
ГЕНРИК: Оце якийсь новий ідіотизм, але якщо відмовлю, подумають, що зі страху... Отож не відмовляю. (До Владзя.) Візьми цю квітку і потримай. (До Мані.) Даруй таку останню ласку безщасному шаленцеві, Маріє люба.
ПИЯК: О, Королево моя! З цим образом в очах сконати хочу... Благаю, щоби троха нижче тую квітку... аби на очі троха спала... (Владзьо, опускаючи квітку, обіймає Марію.)
Ще нижче... осьо зара, вже в сам раз... О, Королево моя!
ГЕНРИК: Що він у цьому бачить? Начебто нічого тут такого!
ВЕЛЬМОЖІ (стрепенулися, театрально):
Нічого тут такого,
Це наївно!
Ех, бідолашний чолов’яго!
Це потішно.
ПИЯК: З вашого дозволу, ще нижче... Щоби ця квітка їй згори на шийку падала... О, зара в сам раз... Як це мене п’янить...
ВЕЛЬМОЖІ: Терплячість нашого монарха гідна подиву. Монарх наш не тільки справедливий, а й ласкавий. Терплячість нашої володарки теж гідна подиву. Вона не менш ласкава.
ПИЯК (несподівано, важко): А зара не ворушитися, бо я цю квітку вийму. (Виймає квітку з рук Владзя.) Не ворушитися...
МАНЯ: Це як до знімки пам’ятної.
ГЕНРИК (до Владзя і Мані): Заждіть ще мить. (Сам до себе.) І що ж з того? (До Владзя.) Не ворушись. (До себе.) Чого він домагається? Це дурощі якісь. Гадав, що він мудріший...
ПИЯК: Мудріший.
ГЕНРИК: Мудріший?
ПИЯК: Мудріший.
ГЕНРИК: Як це — мудріший? І що ж тут мудрого? Квітку вже викинули, а вони досі стоять у позі штучній цій... Це мудро?
ПИЯК: Мудро...
ГЕНРИК: Мудро?
І що з того? Ну стали разом... і? Разом стоять...
Ага, стоять разом... Він з нею, а вона
З ним... І що з того? Разом
Без сенсу жодного... Штучно стоять... Зараз...
Що з того?... Стоять, а ми всі дивимося... як вони стоять...
Свиня!
Ти ж поєднав їх нижчим
Жахливим шлюбом!
Ти ж дав їм шлюб!
Свиня, служитель культу свинського!
ПИЯК: Свиня!
ГЕНРИК: Свиня!
Сміх Вельмож.
Завіса
Акт ІІІ
Зала у замку. Генрик і Канцлер.
КАНЦЛЕР: Панує спокій. Усіх елементів бунтівничих — заарештовано.
Парламент також під арештом. І всі цивільні та військові сфери спіткав арешт беззастережний. Усі широкі народні маси теж сидять. Верховний Суд і Генеральний штаб, дирекції та департаменти, публічні та приватні установи, преса, шпиталі, сиротинці — всі сидять. Заарештовано всі міністерства, а поза тим, усіх і взагалі уся. Поліція теж під арештом. Спокій. Спокійно. Вільгість.
ГЕНРИК: Еге ж, панує спокій. Як спокійно.
КАНЦЛЕР: Ну що ж? Надворі осінь.
ГЕНРИК: Де шеф поліції?
КАНЦЛЕР: Чекає.
ГЕНРИК: Якщо чекає, хай чекає. А де мій батько, цей... король колишній?
КАНЦЛЕР: Під вартою.
ГЕНРИК: А той... пияцюра?
КАНЦЛЕР: Під вартою.
ГЕНРИК (понуро, гірко): Нині я в шлюб вступлю... Який понурий день!
КАНЦЛЕР: Та день як день, нічого особливого.
ГЕНРИК: Бо ти старий.
КАНЦЛЕР: Так.
ГЕНРИК:
Я владу виборов
І байдуже, як саме.
Я ситуацію опанував... і буде так,
Як накажу... Отож наказую:
Нехай усі зійдуться тут, у залі цій, коли король собі
Свій шлюб даватиме.
Вхопити за горлянки й притягти!
КАНЦЛЕР: Скоряюся.
ГЕНРИК: І батька привести під вартою. Вхопивши за горлянку. Бажаю, щоби він присутній був на церемонії.
КАНЦЛЕР: Скоряюся.
ГЕНРИК: І матір теж мою ведіть. Вхопивши за горлянку.
КАНЦЛЕР: Слухаюся.
ГЕНРИК: І пияка того... але у путах, тямиш? Я хочу дати собі шлюб при них усіх, нікого не боюся, і ніхто мені не зважиться завадити, сам вирішую, як мені чинити — і баста, я маю владу й буде так, як я запрагну, бо я паную, я паную над ситуацією. Якби хтось заколоти снував або саботував, узяти за горлянку всіх... Чи шеф поліції привів тих харцизяк? Поклич їх.
Заходять Шеф поліції і троє Харцизяк.
ГЕНРИК: О, саме те, що треба! Які розкішні горлорізи! Ба, ті горлорізи всіх візьмуть за горло! Так! Якби поводився хтось підозріло або щось ускладнював і заважав, вхопити за горлянку і придушити на очах у всіх... нехай усі це бачать...
КАНЦЛЕР: Боюся, Ваша Величносте... що це я хотів...
ГЕНРИК:
Тверезо мислю я.
Ти вислухай мої розумування. Будь ласка, вислухай мої розумування.
Я вже згубив невинність і давним-давно у мене відібрали цноту. Я так багато останнім часом міркував. І цілу ніч не спав! Святість, вельможність, влада, закон, мораль, кохання, глупота, мудрість і кумедність — усе це твориться з людей, мов алкоголь з картоплі. Мов алкоголь, ти втямив? Я ситуацію опанував і змушу всіх тих скотиняк творити все, що мені багнеться, а щойно вони вдосталь напомпують мене могуттю й величчю, дам собі шлюб. А раптом буде це кумедно, то я кумедність теж візьму за горло. Якщо це буде глупо, то я глупоту теж візьму за горло. І мудрість за горлянку я вхоплю! Ну а якби отой ваш Бог, прострочений, старезний щось проти цього мав, йому я теж на горло наступлю!..
КАНЦЛЕР і ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Так точно, Ваша Величносте!
ХАРЦИЗЯКИ: Так точно, Ваша Величносте!
ГЕНРИК: Так точно, Ваша Величносте!
УСІ: Так точно, Ваша Величносте!
Заходить Пандульф.
ПАНДУЛЬФ: Ні!
ГЕНРИК: Ні?
ПАНДУЛЬФ: Ні!
ГЕНРИК: Слово честі! Це єпископ!
ПАНДУЛЬФ:
Це я, Пандульф, я Кардинал Католицької Церкви і це засвідчую
Тобі в лице, нікчемний узурпаторе: Бог є,
А шлюб, якого не Костел дає,
Не шлюбом є, а прогріхом непрощеним!
ГЕНРИК: Ха-ха, Пандульфе, ех, Пандульфе!
(Глумливо.)
Любий Пандульфе, Ти ж Пандульф,
Еге ж?
ПАНДУЛЬФ: Так, я
