Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
БАТЬКО: Вони тіко на те й чекають!
Очікування.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Він наплете дурниць, бо в нього дурнуватий вигляд.
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Він мудро мовить — гляньте, який у нього мудрий вигляд.
Очікування.
ГЕНРИК (поволі):
Направду
Не знаю, що мені казати,
Та миттю я про це дізнаюся по тому,
Як промовлю.
ПЕРША ГРУПА: Чудова думка!
ДРУГА ГРУПА: Думка ідіота!
ГЕНРИК (замислено):
Хай я дурний, а все ж таки
Щось мудре мушу мовити...
УСІ: Оце вже зізнання...
ГЕНРИК (щиро):
І знову моє слово
Предивно набирає сили,
Коли я сам-один
До вас говорю.
Одначе, що ж мені сказати?
(Сам до себе.) Якщо промовлю мудро,
То вийде по-дурному, бо я дурний.
А як дурне скажу...
БАТЬКО: Ні-ні, мій Геню!
ГЕНРИК (сам до себе):
Якщо не зможу втриматися на висоті вельможності цієї, вельможність скотиться до ями мого фарсу. Не можу вигадати нічого мудрого. Самі лише слова нікчемні і думки дрібні... Зараз! Бо я вже знаю, що скажу!
(До всіх.) Нікчемні мої слова,
Проте вони відлунням відбиваються від вас, отож ростуть авторитетом — авторитетом не того, хто промовляє, а тих, хто слухає.
ПЕРША ГРУПА:
Гарно сказав!
Мудро сказав!
ГЕНРИК:
Я тут верзу дурниці,
Але ви мудро мене слухаєте, тож
Стаю я мудрим.
РАДА і ДВІР: Мудрість! Мудрість!
МАТИ: А що! Це голова!
ГЕНРИК:
Я гідності не маю. Казна-коли
Я втратив гідність. Але мій БАТЬКО
Покликав до нової гідності мене. Отож стаю
Мудрішим і гіднішим, ніж я є.
І я приймаю це,
Так точно, я приймаю.
І свідчу, що бажаю взяти вищий шлюб. Даєш його! То де вона?!
Ведіть негайно — і вперед, вперед!
РАДА і ДВІР (яро підхоплюються):
Мудрість, гідність, шлюб! Даєш його!
Вперед, вперед, вперед!
БАТЬКО (гучно):
Із гідністю і мудрістю незмірними промовив син мій! То прочиняйте брами і молоду ведіть, а ще, як той казав, Єпископа святого, а труби хай сурмлять в саме нутро природи всім риком препотужним, щоб настрахати й відстрахати, коби хто яке свинство, преці тут свиней, мов гною, свиня, свиня-я-я... свиня-я-я!
Сурми, заходить Маня з кортежом дівиць, у розкішному вбранні, сурми, у другі двері заходить Єпископ Пандульф із почетом.
БАТЬКО: Геню!
РАДА і ДВІР: О, Генрику!
ГЕНРИК: О, Генрику!
БАТЬКО: (здушеним голосом, начебто йому лячно): Розпочинається... В родині нашій бували тіко чесні шлюби. Не плач, мати. (До Мані й Генрика.) Станьте-но тут разом... голови схиліть... (Голосно.) Беремося ми до святого акту подружнього в ім’я Батька і Сина... (Вбік.) Ви колінкуйте і, цей-во... хай гримнуть труби... Нехай ті дружки шлейф підіймуть... Ти, канцлере, подай мені берло... і насади корону... (Голосно.)
В ім’я Батька і Сина... (Вбік.)
А зара нехай священик з’єднає руки святою перев’яззю на цього акту знак.
Акту разючого, всепереможного,
Дробильного ущент і досконалого
Під нашою вельможністю!
Труби, гриміть! І теє, як його...
Подайте перев’язь святу! Навколішки!
О Йсусе Христе! Боже! Люди!
Так має бути! Так відбудеться! Це акт мій! Це, бачця, моя воля!
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК (голосно, нахабно): Зрада!
Вривається Пияк.
БАТЬКО (обараніло): А що то — оцево?
Довга хвилина тиші.
ПИЯК: З вашого дозволу... Нічого тут такого... Я тіко так...
БАТЬКО (в остраху): Гей, допитати цього чоловіка, хто смів дозволити йому сюди прийти, й усунути його з цієї зали.
ПИЯК: Фляшка чистої, одна літра, вишнівка, чотири гальби й оселедець!
ГОЛОС: П’яний.
ДРУГИЙ ГОЛОС: Як чіп...
Сміх, полегкість.
ГЕНРИК:
Цей чоловік мені незнаний, а все ж таки
Знайомим здався...
(Із патетичною лагідністю.)
Одне затямив я:
Будь-що із того, що тут відбувається,
Може мені незнаним бути...
БАТЬКО: П’яний... Викинути і випорожнити, щоб навіть слід загув...
КАНЦЛЕР (підходить до Пияка): Звідки ти тут узявся, чолов’яго, невже не знаєш, що стоїш перед лицем Його Величності?
ПИЯК: Гик... А це ж бо Король Ясновельможний! О Матір Божа!
БАТЬКО:
Добре вже, добре,
За щастя май, селюче, що побачив короля,
А зара катуляй домів, проспися.
Сумна, панове, ця ганебна пляма
Пияцтва, що винищує наш люд!
ДВІР: О так, воістину!
КАНЦЛЕР: Візьми це на горілку — і адью...
Чому не забираєшся?
Кілька тих подальших закликів мусять мати в собі щось тупо-механічне.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому не забираєшся?
ПИЯК: Бо я не можу.
ДРУГИЙ ВЕЛЬМОЖА: Не можеш?
ПИЯК: А от не можу.
ТРЕТІЙ ВЕЛЬМОЖА: А чому це він не може?
ПИЯК: Я завстидався.
КАНЦЛЕР (до Батька): Селюк цей стушувався, не годен з місця зрушити. Не знає, де й себе подіти, ги-ги-ги!
БАТЬКО: Ги-ги-ги!
КАНЦЛЕР: Ги-ги-ги!
Показує пальцем на двері.
Геть, я сказав!
ПИЯК (із подивом): Палиць!
КАНЦЛЕР: Геть!
ПИЯК: Палиць!
КАНЦЛЕР: Вийди!
ПИЯК: Пальцьом показує. Ото вже палиць!
ДВІР: Ги-ги, пальцьом, пальцьом.
ПИЯК (роздивляється свій палець): То не такий, як мій... Мій є чорнявий, миршавий... такий ото домашній, селюцький палиць... теє... в сам раз у носі длубатись.
Сміх.
Грубезний палиць, хамський... навіть сором таким особам показати...
КАНЦЛЕР: Гей, забиратися!
ПИЯК: Та був би я пішов, але не можу — всі задивилися на палиць мій.
ВЕЛЬМОЖА-ЗРАДНИК: Чому ти не сховаєш пальця до кишені?
ГОЛОСИ: Запхай його у вухо! Або в око!
ПИЯК: Сховав би був, але не можу, бо всі на нього дивляться!
І хай би я куди пальцьом тим тицьнув (мимохіть показує на Генрика), усі туди одразу позирають.
ГЕНРИК (тихо): Свиня...
ПИЯК (тихо): Свиня...
(Голосно.) Ото на палиць мій ся задивили, буцім він надзвичайний! Що більше дивляться, то більше він надзвичайні́є, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він надзвичайніє, а що більше він надзвичайніє, то більше дивляться, а що більше дивляться, то більше він Надзвичайніє...
Це надзвичайний палиць! Це сильний Палиць!
Ото вже мені пальця́ того напомпували!
І коби зара я до кого отим пальцьом моїм отак... торк...
БАТЬКО: Мовчи!
ПИЯК: Нехай би й до якої недоторканної особи...
БАТЬКО: Мовчи!
ПИЯК (брутально): А як торкнуся, то напхаюся!
ЗРАДНИКИ: Даєш його! Вперед! Вперед!
БАТЬКО (крик): Свиня!
ПИЯК (крик): Свиня!
БАТЬКО (дуже спокійно):
О люди, радники моєї Ради, і ви, вельможі Вельможності моєї... (Вибухає.) Держіть мене, бо я
Розтріскаюся! (Нажаханий власним вибухом.) Вибухну... і
Розтріскаюся!
Я гнівом вибухну таким жахливим,
Жаским, що... о... о... о...
Страх, пере́страх! (Слабне.) Я заслаб...
МАТИ: Ігнацію! Таж він заслаб!
ДВІР: Король заслаб! Король наш занедужав!
БАТЬКО (слабко, благально): Геню...
ДВІР і РАДА (потужно): О, Генрику!
ГЕНРИК: О, Генрику!
Генрику, в ім’я Батька, в ім’я Сина
І в ім’я Батька і Сина!
Генрик підходить до
