Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович

ПИЯКИ (геть п’яні): Король, бо він король!

Вигуки «Король, король» множаться у блискавичному темпі.

Заходять Вельможі.

БАТЬКО: Генрику! О, мій Генрику!

МАТИ: О, Генрику!

ВЕЛЬМОЖІ: Генрику!

ГЕНРИК: О, Генрику! (Підводиться.)

БАТЬКО:

Я дякую тобі, мій сину, приймаю твою шану

І ще приймаю, і приймаю знову,

І все не можу наприйматися...

(Щиро.) Я дуже спраглий був пошанування.

ГЕНРИК: Що це за маскарад?

Тиша.

БАТЬКО (видушує, змагаючи опір): Вельможі!

ВЕЛЬМОЖІ: Король — король!

БАТЬКО: Вельможі моєї королівської Особи!

ВЕЛЬМОЖІ: Король — король!

БАТЬКО:

Вельможі це вельможності моєї! Отож нехай покірливим...

Покірливим поклоном вітають при... принца.

Сина мого ясновельможного,

Який прийшов з далекої війни.

ГЕНРИК: Що це за бредні?

БАТЬКО (важко, склеротично): Боже! Боже!

Ісусе мій Назаретянине! І Матінко моя щонайсвятіша! Ангели з неба! Ісусе Христе, Ісусе, Боже, Боже! Це саме він, мій син, моє насіння, потомок мій пренайсвятіший

мить тому визбавив мене

Від оцієї-от свинячої свині, яка в засліпленні,

В дурмані горілчаному, в розгнузданні

І в розперезанні якомусь небувалому

Доскочила мене і до особи

Недоторканної моєї пальцьом своїм свинячим

Торкнутися хотіла! До особи! Так, до особи!

Особи моєї недоторка... Ніхто не може дотикатися... не вільно... Це заборонено. Ніхто!

ВЕЛЬМОЖІ: О мій Боже!

БАТЬКО:

Але не діткнеться він. Цей-во!

Ані не пропхає і не вишкварчить.

Не наплює на мене,

Бо мій Генрик, Генрик, о, мій Генрику!

МАТИ (тріумфально): Генричку!

ВЕЛЬМОЖІ: О, Генричку!

ГЕНРИК: О, Генрику!

Це все щораз дурніше починає відбуватися...

БАТЬКО:

Навколішки.

Навколішки, мій Генричку!

ГЕНРИК: А то що?

МАТИ (відчайдушно): Генрику, навколішки!

БАТЬКО:

Ставай, ставай, я теж тут стану на коліна, теє-сеє.

Ти колінкуй, усі хай колінкують... (Колінкує.)

Вельможі стають навколішки.

ГЕНРИК: Не буду ж я стояти сам-один... (Недовірливо роззирається і стає навколішки.) Бісова мама знає, про що тут мова мовиться. (Помічає, що колінкує віч-у-віч із Батьком.) Я перед ним навколішки, а він переді мною. Це мавпування. Так, це мавпа! (З наростанням люті.) Це огиддя!

БАТЬКО: Стривай, бо я не в той став бік. (Колінкує спиною до Генрика.) Я перед Господом! До Господа! Я Господу Предвічному ручаюся в Трійці Святій і доброті Його невичерпній, у ласці найсвятіший, в опіці щонайвищій... Ой, Геню-Геню... в ньому прихисток, у ньому втіха, в ньому втеча наша...

Батьку мій,

Я сином Твоїм є.

А ти, теє-то як його, отцем моїм...

ГЕНРИК: Молиться.

БАТЬКО: Ти є королем моїм!

ГЕНРИК: Ну зараз я підвестися не можу, бо не годиться.

БАТЬКО: Шлюбую тобі, батьку мій, королю мій,

Любов.

Честь.

Пошанування.

ГЕНРИК: Він Богу присягає, але так, начебто присягаю я йому. (Голосно.) Мені це вже набридло (підводиться).

БАТЬКО: Геню-Геню... Отче мій, я при тобі, з тобою. Я не полишу Тебе, Отче мій, а ти мені за це... а ти мені за це повернеш дівчину мою, моє кохання, амінь, амінь, амінь... щоб чесно, щоб як належить...

ГЕНРИК: А що це знов таке? Шепоче Богу чи мені на вухо?

БАТЬКО: Ти наречену мені мою повернеш!

ГЕНРИК: Він наречену мені мою поверне?

БАТЬКО: Ти шлюб мені даси!

ГЕНРИК: Він шлюб мені дасть?

БАТЬКО: Ти шлюб мені даси порядний... чесний шлюб, як здавна у родині нашій велося... Щоб як давніше! Усе, як за старих часів! Ти шлюб мені даси з незаплямованою, чистою, шанованою дівицею моєю, обраницею мого серця... чесний шлюб...

Усі поволі підводяться.

ГЕНРИК: Шлюб?

БАТЬКО: Шлюб.

МАТИ: Шлюб.

ГЕНРИК: Шлюб?

БАТЬКО: Шлюб.

МАНЯ: Шлюб.

ВЕЛЬМОЖА: Шлюб.

МАТИ: Шлюб.

ВЕЛЬМОЖА: Шлюб.

ГЕНРИК: Шлюб?

Батько й Мати дивляться на нього, усміхнені, просвітлені, розчулені.

БАТЬКО:

В ім’я Батька

І в ім’я Сина! Чи бачите

Цю дівчину, осьо, яка

Звичайною служницею здається?

Прислугою корчемної корчми?

ВЕЛЬМОЖІ: Бачимо, Ваша Величносте.

БАТЬКО (спалахує, начебто свариться):

Не є це жадна

Шльондра, ані служниця! Це скромна,

Благородна, недоторканна панна,

Яку ці хамські голодранці

Підступно викрали були.

Ув’язнена, збідована й заштурхана,

Запльована, вона служила, тьху,

Із кривдою від Бога і людей...

Грім і грімниця! Свині!

Це ж не свиня! О люди, майте

Сумління троха! Троха розуміння!

Майте троха милості! Отож кажу й наказую, наказую могуттю усією, кажу вам раз і назавжди, усім нараз кажу,

Що я до гідності її здіймаю давньої

І вимагаю шанувати,

Немов мене самого і як щонайсвятішу Діву

У непорочності недоторканну і в ім’я Батька і Сина!

ГЕНРИК (до Владзя): Це тільки сон, це сон і баста... він, може, навіть трохи наївний, та що ж, мені не вадить це.

ВЛАДЗЬО: Та звісно! Чим може тобі завадити цей сон, якщо для тебе він приємний?

ГЕНРИК: Він приємний.

Тим часом його оточують Батько, Мати, Маня, а також Вельможі.

МАТИ: О, як він зашарівся!

БАТЬКО: Ха-ха, він троха завстидався... Ну-ну, мій Генричку, ти підведи на мене очі, підведи.

ГЕНРИК: А то що?

БАТЬКО: А те, що завтра шлюб...

ГЕНРИК: Але я не розумію...

БАТЬКО (збоку): Тихше... Чи варто тобі мацатися із задрипанкою остатньою у хліві, якщо ти можеш оженитися з пристойною панянкою? І, оцево, в родині нашій завжди бували чесні шлюби. Я з матір’ю порядний шлюб узяв, ото й тобі годиться... Побачиш, Генрику, все буде добре, та й тото... (Голосно.) Тож дякую тобі, мій сину, за твою чулість... уже небавом день твого весілля, а з ним велика радість моя і породженниці твоєї, жони моєї, а все що давнє, проминуле, змарноване і втрачене — згинь-пропади воно, немовби й не було, немає, ні...

МАТИ (дуже голосно): Алілуя!

Музика. Весільний марш. Батько з Матір’ю, Генрик із Манею, Владзьо і Вельможі крокують сценою в урочистій і розчуленій ході.

ГЕНРИК (дуже голосно):

Чи можна уявити щось чудніше,

Ніж цей грайливий тіней марш у парі марив?

Проте вгортає втіха і серце мліє тихо,

Бо ця хода до чистого веде мого дівчатка.

(До всіх.) Даруйте всі мені, я віршомаз.

МАТИ:

Нарешті материнське серце в мирі,

Що стільки літ кволі́ло у зневірі!

БАТЬКО:

Музика грає, а пари рядком,

Мов на балу! О, прадавні часи!

Нумо за мною, пані та панове!

Не відставайте! Гей! Наступайте!

Далі, вперед! Гайда, вперед!

Нумо щодуху! Тримайте крок!

Гей, із завзяттям, гей, із фасоном!

Всім наступати, не відступати! Гей, гайда-гайда, даєш!

(Помічає Пияка.)

Стояти, гей, стояти! Він тут стовбичить! Тут лупить балухи свої!

Заарештувати його, вхопити — і до льоху,

До темного, страшного, потаємного

І замкненого! Я тебе!

Ух, я тебе!

ПИЯК (ґвалтовно): Я тебе!

БАТЬКО: Ти? Мене?

ПИЯК: Бо я до тебе ще торкнуся... (До Мані.)