Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
Я не кажу цього серйозно... Але якби звалити цього короля? На що він мені здався? Я вивищив його, щоб він мені дав шлюб. Проте навіщо брати шлюб з руки чужої? Якби я став володарем, сам дав би собі шлюб, ще й найчистіший, найчесніший. Ну а тоді вже я закони диктуватиму. І я собі встановлю святість, чистоту і таїнство — якщо цього запрагну!
О Боже! Якби я міг запанувати!
Бог! Який ще Бог? Батько! Який там батько? Я сам собі їх встановив. Вони з моєї ласки, з моєї волі! То й пощо колінкувати перед ними? Чому б не колінкувати перед самим собою, собою і собою, єдиним джерелом мого закону?
Цить... Не кажи цього. Навіщо ти це мовиш? Ти мовиш те, що він (показує на Пияка) тобі наплів.
Ну він наплів — і що такого?
Його я також знищу! Я королів творю!
Я мушу бути королем!
Я тут найвищий! Нічого вищого від мене! Я є Богом!
І це мій палець, палець мій, яким я... (Нажаханий.) Неправда! Я тільки так, на жарт кажу! Це все неправда! Нізащо я не зраджу мого батька. І короля мого!
(До Пияка.)
Не зраджу!
ПИЯК: Не зрадиш ти... свиня?
БАТЬКО (почувши): Що-що?.. Тут зрада?..
ГЕНРИК: Ні, я не це хотів сказати!
БАТЬКО: Не підходь!
ГЕНРИК: Я не підходжу!
БАТЬКО: Не рухайся! Нехай ніхто не рухається!
ГЕНРИК: Я не рухаюся! (У відчаї.)
Чому ти мене боїшся?
БАТЬКО: Я? Геню, сину мій, дитя моє, як же я можу тебе боятися, мого заступника, опору, приятеля? Ні-ні, Геню, я не боюся...
ГЕНРИК: То й заспокойся...
БАТЬКО: Поправ мені цю перев’язь, о-о, поправ!
Поправ мені цю перев’язь...
ГЕНРИК (поправляючи перев’язь):
Увесь дрижить і серце його бахає, і піт рясний зросив
Його ланіти...
БАТЬКО (тихо): Тихше... Генрику...
ГЕНРИК: Що?
БАТЬКО: Ліпше, щоби ти пішов... Іди.
ГЕНРИК: Чому?
БАТЬКО: Мій Генричку, як можу я тебе боятися?... Хіба краплинку, тіко троха... ледь-ледь і про всяк випадок... Проте я, Генрику, король, то й ліпше буде тобі піти, бо хоч воно й манюнє, а королем росте в мені... і, теє-сеє, бубнявіє тим королем, мій Генрику... і може вибух статись! Ану як понесе мене король!
ГЕНРИК: Таж опануй себе...
БАТЬКО: Ну як же мені себе опанувати, якщо я більший... сам від себе!
ГЕНРИК: Таж тихше! Не кричи!
БАТЬКО:
Я не кричу.
Це голос мій кричить! Так, тихше.
(Голосно.) Я дякую тобі, мій сину, дякую за відданість твою! І знаю, що немає зради в твоїм синівськім серці. Ні! Немає! Без жодних сумнівів.
Без жодних... а якщо я так кажу — що сумнівів не маю, це не тому,
Що я їх маю.
Якщо я зазначаю, що не тому кажу це, це єдине,
Аби ніхто не думав, що я повторюю це
З іншої причини. Одначе те, що я сказав, було останнім
Витлумаченням моїм і засторогою, і не сприймай цього як вияв
Моєї недовіри.
(До Вельмож.) А ви не смійте мене слухати!
Навіщо
Ви мене постійно слухаєте? Чому невпинно балухи на мене лупите? Чи ви гадаєте, комусь приємно, коли тебе так слухають і розглядають? Геть, забирайтеся!
Ні-ні, зостаньтеся! Мені нема чого приховувати, й коли
Я вам кажу, щоб ви забралися, це аж ніяк не означає,
Що я щось хочу приховати. Ні-ні, не маю сумнівів я щодо сина мого, знаю, що він не зрадить, не маю сумнівів, не маю, ні... Якби я мав бодай найменший сумнів, хай отакенький, він, цей крихітний мацьопий сумнів під поглядами стількох, стількох осіб та ще й в очікуванні стількох, стількох осіб... цей сумнів, я вам від душі кажу, дрібний, мізерний... став би більшим...
Трішки більшим... а вже цей більший сумнів викликав би дрож легкий, легенький дрож, що він, цей королівський дрож, посіяв би велику паніку...
А потім більшу... навіть більшу, аніж я... і паніка ця понесла б мене, бо розбирає мене Король, мене Король охоплює й несе! Ну а якщо Король дрижить, то я не в змозі йому стати на заваді! Ну а якщо Король кричить, то я не в змозі втихомирити його! А цей Король, Король, Король кричить: «Ти зрадник! Зрадник! Зрадник!»
ГЕНРИК: Зрадник!
БАТЬКО: Рятуйте! Варто! Варто!
Забігають вартівники.
У нього палець! Ах, зрада, зрада, зрада!
ГЕНРИК (торкаючись пальцем до Батька):
Арештувати!
Арештувати цього батька! І до льоху —
До темного й таємного, підземного і вільглого!
(У відчаї.)
Ні, я не це хотів сказати!
ПИЯК (ощасливлений): Він його штурхнув! Штурхнув прямо в пузяку!
Хоче накинутися на Батька.
ГЕНРИК (до Владзя, показуючи на Пияка):
Заарештуй мені ще цю свиню! Й до льоху!
(До всіх.)
Не знаю, як це сталось,
Але це сталось! Я зрадив Свого батька!
(До Пияка.) Котра година?
ПИЯК: Сьома.
БАТЬКО (стогне): Геню...
ДВІР (потужно): О, Генрику!
ГЕНРИК (потужно): О, Генрику! Тепер я став королем!
Зв’яжіть його, зламайте, розтопчіть!
Варта заарештовує Батька.
МАТИ (відчайдушно): Та що ж ти робиш, Генричку?
ГЕНРИК:
Тепер я правитиму! Я! Я сам!
Я сам собі цей шлюб дам! Ніхто мені не перешкодить! Той старигань уже пішов до льоху. І той пияк теж під арештом. Це я паную, я опаную і сам усе собі я дам!..
Бо годі вже цієї маячні! Чи ви гадаєте,
Що я сліпий?
Що я не бачу,
Як ви мене всі дурите? Вже годі, баста. Не кортить мені під вашу дудку танцювати. І не буду я паяцом у вас на мотузку. Я змушу вас ушанувати мою волю. Якщо старий боїться бути королем, якщо не може дати мені шлюб, сам дам собі. Де моя наречена?
(Бачить Маню, яка наближається.)
Уже надходить, темна, нечітка.
Я висвітлю її! Я виведу її!
Я сам собі цей шлюб дам! Так, я сам! Ніхто не втрутиться до мене! Бо я сам! Я сам тут, так, я сам!
А вас усіх немає!
Хода. Генрик і Маня в першій парі. Весільний марш.
ГЕНРИК:
Іду я першим... І мені однаково,
Що всі волочаться за мною, наче хвіст.
Я їх не бачу: бо переді мною
Щонайчистіший простір,
Пустий, порожній,
Яким я йду...
Помічає Пияка під вартою Владзя.
А ідіота п’яного цього усунути і вилучити...
Щоб не було його...
Зі мною жарти вбік. На горло
Його скарайте!
ПИЯК (жебрацьким тоном): Пане... Пане...
ГЕНРИК: Як по-дурному пролунало це... Одначе ти нічого вже мені не заподієш!
ПИЯК:
Королю Найясніший! То
