Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета - Вітольд Гомбрович
ГЕНРИК:
Ні.
Як можу я до неї обізватись, якщо
Її уже... уже нема.
Вона була...
О, що за свинство!
Я мав шляхетних батька й матір, а тепер
Мій батько... в ковпаку блазенському, мати сумнівна.
А наречену втопили в шльондрі.
Зашпунтовали та забили шльондрою, і зачинили назавжди у шльондрі...
О, яке свинство!
Ницість! Це так нікчемно! Підло! А найліпше те,
Що все це мені байдуже... Послухай, як я це легко вимовляю: мені все байдуже!
ВЛАДЗЬО (легко): Мені теж!
ГЕНРИК (легко):
Щоправда,
Я не знаю, як поводитись.
Бо наречена стала шльондрою.
ВЛАДЗЬО: Ой, теж мені трагедія!
ГЕНРИК:
Атож-бо: теж мені трагедія —
Це все дрібна дрібниця!
ВЛАДЗЬО: Дрібниця! Бо мільйон дівчат спіткала та сама пригода.
ГЕНРИК:
Атож-бо!
Мільйони наречених в тій ситуації,
Що й я.
ВЛАДЗЬО: У всьому світі!
ГЕНРИК: У Варшаві і в Пекіні!
ВЛАДЗЬО: У Майнці й Барселоні!
ГЕНРИК: У Парижі та в Ліоні!
ВЛАДЗЬО: У Кам’янці та в Києві!
МАТИ: У Канні і в Тоскані!
БАТЬКО: У Кракові і Хрякові!
ВЛАДЗЬО: У Любліні і в Дубліні!
ГЕНРИК: То затанцюймо!
УСІ (зненацька): Так, затанцюймо!
ГЕНРИК:
Син повернувся до дому рідного,
А дім не є вже домом.
І син не є вже сином.
Тоді хто повернувся і до чого?
Відкиньте всякі спомини! Вперед! Нехай ніхто і ні до чого не вертається!
Тиша.
Отут із нею я сидів, тепер я знову тут сиджу — і що з того? Чортма. Було та й загуло. Є інше щось, і завтра знову щось інше буде. Адже повторюватися не варто.
ВЛАДЗЬО: Повторюватися не варто!
ГЕНРИК (романтично):
Ти бачиш той стілець? Отут із нею я сидів.
Той вечір пам’ятний! Тут мати,
Там батько мій сидів! Так само,
Як я зараз.
Ви пам’ятаєте? Той вечір пам’ятний,
Той наш останній спільний вечір?
МАТИ: Ой, певне, що пам’ятаю, певне, що пам’ятаю, сину мій... Я, власне, тут сиділа, а на вечерю був кисляк...
БАТЬКО: Я туточки.
ВЛАДЗЬО: А я отам... отам, на цьому-ось стільці, бо задивлявся у вікно й казав, що мухи. Як це тепер пригадується!
ГЕНРИК: Я тут (сідає) і намащував хліб маслом. А вона тут, біля мене... Намащував хліб маслом...(До Владзя.) Чому б тобі не сісти? Сядь. Я маслом хліб намащував.
І ще сказав: «Спринцівка».
І знову про шприц той запитав. Ви пам’ятаєте, що ми казали далі?
БАТЬКО: Я щось казав, але вже вилетіло з голови.
МАТИ: Ти пам’яті не маєш, а я маю... Ти щось казав, а що? Ага! Ти мовив оцево: «рукав»... нічого більше, тіко той «рукав», бо акурат тоді перечепив тим рукавом салатницю.
БАТЬКО: Еге ж бо! Слово честі, я сказав «рукав»! У тебе виняткова пам’ять.
ГЕНРИК: А я тоді забарабанив по стільниці пальцями й повідав: «За три місяці мій шлюб».
МАТИ: Бігма, повідав так, моя пташино, здобувся на такі слова, так мовив він! Я філіжанку враз відсунула, ще муху відігнала та й кажу: «Мій Генричку, та що ж воно? Та шо ж ви? Заручилися? Таж це...» Ні, перше я повіла: «Що ти таке кажеш, Генричку?... Дай мені цукру».
БАТЬКО: Ага, а я тоді кажу: «Та й на здоровля. Нехай їм буде на здоровля, мати. Нема що хлипати. Дай-но якогось трунку! Троха замолоді ви, та нехай уже!» А як вона зачервонілась. А вже як завстидалася, немов півонія, ги-ги, ото й усе!
МАТИ: Тоді вона щось мовила.
ГЕНРИК: Так, вона теж щось мовила, але її нема. І шлюб загув. Завіявся. Ніщота.
Отам вона сховалась, біля шафи! Не хоче підійти. То що ж! Порожнява й ніщота обіч мене. Отам вона мене цурається,
І гайда, гайда, всі вперед!
УСІ (крім Мані): Вперед!
БАТЬКО: Нехай, псякрев, візьме його болячка, а хай би і чума.
ГЕНРИК (до Владзя): Немає ради, це звичайна наймичка, ти розумієш?
ВЛАДЗЬО: Та наймичка, то й наймичка.
ГЕНРИК: Та певно, що як наймичка, то наймичка.
ВЛАДЗЬО: Навіть, авжеж... нічогенька...
ГЕНРИК: Нічогенька, то й нічогенька.
ВЛАДЗЬО: А вона тут ночує?
ГЕНРИК: А вона тут ночує?
ВЛАДЗЬО (грайливо): Я чаю випив би... (До Мані.) Гей-гей!
БАТЬКО: І пощо тута гейкання ото? Нам тута тих «гей-гей» не тре. І прошу тіко не дозволяти собі абичого, бо тут вам не корчма... о-о, ви бачили, уже піддрочується, та що за кара Божа з тою босотою, бо кожен хоче її мацати, кожен тіко б мацав її і шарпав догола, ото і вдень, і уночі одне й те саме без перерви: чіплятись, мацати і лапати, а з цього тіко буча й тарарам... (Різко.) Прошу тут не скандалити!
МАТИ (верескливо): Ігнаце!
БАТЬКО: Я прошу не чіплятися!
МАТИ: Ігнаце, заспокойся!
БАТЬКО: Я прошу свинства жадного з цією свиноматкою, свиня, свиняче рило, свинтус, свинопас, свиня!
МАТИ: Ото заслинився!
БАТЬКО: Свиня, свиня, свиня!
Вломлюється Пияк.
ПИЯК: Манька — свиня!
БАТЬКО: Прошу забиратися!
ПИЯК: Манько, дай мені свині, свинини дай мені!
БАТЬКО: Я сам подам!
ГЕНРИК (з другого боку, розвеселений): Манька — свиня!
БАТЬКО (біжить до нього): Я подам!
ПИЯК: Манько, дай мені свині!
ГЕНРИК (затято): Манька — свиня!
ПИЯК: Свинини, ти, свиня!
ГЕНРИК: Свиняча!
БАТЬКО: О Господи мій Боже!
ПИЯК: Свиня!
ГЕНРИК (кидає у простір): Свиня!
ВЛАДЗЬО: Свиня!
МАТИ (осторонь): Ото приніс нам Бозя свиню сяку-таку!
БАТЬКО (до Пияка): Прошу забиратися!
ПИЯК: Фляшку гіркої!
БАТЬКО (Генрикові): Прошу забиратися!
ГЕНРИК: Фляшку гіркої!
ПИЯК (голосніше): Фляшку гіркої!
ГЕНРИК (голосніше): Фляшку гіркої!
БАТЬКО: О Боже!
ПИЯК: Фляшку гіркої свині!
ГЕНРИК: Фляшку гіркої свині!
ВЛАДЗЬО: Фляшку гіркої свині!
Заходять Пияки.
ПИЯКИ: Р-рим-р-рим-р-рим!
БАТЬКО: Панове, та майте троха розуму! Бо ж пізня нічна година. Манько, зачиняй!
ПИЯКИ (сідають при столику):
Чарочки зі старочкою!
Гальбу!
Сальцесон!
Чисту подвійну зміцнену!
Манько, чарчини! Манько, ковбасок! Манько, свинини!
Манько, сальцесону!
ГЕНРИК (збоку):
Манько, сальцесону!
ПИЯКИ:
Юний Сава носив каву
На Белянах, рах-цах-цах!
БАТЬКО (до Маньки): Теє... не подавай!
ПИЯК: Манько, ходи-но сюди, щось я скажу тобі, Манюсю...
БАТЬКО: Не ходи.
ПИЯК: Замкни вже пельку на петельку... Я кличу кельнерку й нема такого права, щоби відмовити, замову поламати, ти сукуватаватабезкравата, ну а якщо, старий шкарбуне, до мене рипнешся, то я напхаюсь і перепхаю тебе аж по саме розп’яття!
ГЕНРИК (збоку): Аж по саме розп’яття!
БАТЬКО: Зара. Зара. З вашого дозволу. Манько, подавай!
ПИЯК (придивляється до нього): Настрашку має.
ПИЯКИ (діловито): Настрашку має.
ГЕНРИК (збоку): Настрашку має.
ПИЯК: Мовчати-и-и-и... Шикуйсь! Марш!
