Трагедії - Евріпід
50] Постоявши за себе, злегковажену.
Та ось він, син Тесея, бачу, йде сюди
Сам Гіпполіт - із ловів повертається
Утомливих. Пора вже відійти звідсіль.
І слуг за ним чимало... Артеміду, бач,
Із усіма ловцями возвеличує...
Не знає, що для нього відчинив Аїд
Ворота, що востаннє зблиснув день йому.
Входить Гіпполіт з мисливцями.
ГІППОЛІТ
За мною! Піснею славте
Діву, що нас береже, -
60] Зевса дочку - Артеміду!
ХОР
(до статуї)
О найвеличніша серед богів,
Славословим тебе,
Доню Зевса й Латони
Артемідо! Хвала тобі,
З-поміж дів найвродливішій,
Що в безкрайому небі
В домі золотосяйному,
Де, велитель богів, живеш!
Наша хвалебна пісня
70] Першій тобі, Артемідо,
3-між Олімпійських дів!
ГІППОЛІТ
Тобі, владарко, цей вінок. Я сплів його
На заповіднім лузі. Де ні разу ще
Пастух не пас отари, де трава м'яка
Серпа не знала. Навесні бджола лишень
І Цнота рясно трави поїть росами
Для тих, хто не з науки - із душі черпнув [110]
Чесноту; для лихого - не цвіте той луг.
Отож, моя владарко, з чистих рук візьми
80] Вінок цей для волосся злотосяйного,
Бо ж я один із смертних заслужив на те,
Щоб із тобою бути, й слово мовити,
Й, хоча тебе не бачу, твою мову чуть...
Отак би шлях життєвий до кінця пройти!
СЛУГА
Владарю, - лиш богів нам називати слід
Велителями, - хочеш гарну раду дам?
ГІППОЛІТ
Звичайно, хочу. Таж не зичу зла собі.
СЛУГА
Ти знаєш, як то між людьми заведено?..
ГІППОЛІТ
А що?.. Лиш не закручуй, напрямець кажи.
СЛУГА
90] Вони не люблять гордих і неприязних.
ГІППОЛІТ
Ти правий. Хто ж то стане гордія любить?
СЛУГА
А ввічливий? Такому тільки раді всі.
ГІППОЛІТ
Ще й як! Всього він легко домагається.
СЛУГА
А чи не так ведеться й між безсмертними?
ГІППОЛІТ
Так само: живемо ж за їх законами...
СЛУГА
Чому ж тоді богиню не вшановуєш?
ГІППОЛІТ
Яку то ще богиню?.. Щось ти плутаєш.
СЛУГА
Кіпріду, що пильнує і твоїх дверей.
ГІППОЛІТ
Здаля її шаную: в чистоті живу. [111]
СЛУГА
100] Але ж вона і славна, і шанована...
ГІППОЛІТ
Вночі її шанують... Не люблю таких.
СЛУГА
І все ж таки безсмертних поважати слід.
ГІППОЛІТ
Не всіх їх, як і друзів, рівно любимо.
СЛУГА
Наскільки ти розумний, стільки й щастя май.
ГІППОЛІТ
(до мисливців)
Гей, приятелі милі! Вже й додому час:
Пора б і попоїсти. Звеселить нас там
Багатий стіл по ловах. Треба й коней ще
Почистить: по обіді четверню впряжу
До колісниці - перегони ждуть мене.
(До слуги).
110] Ну, а твоїй Кіпріді - до побачення!
(Відходить разом з мисливцями).
СЛУГА
(перед статуєю Афродіти)
А ми - не варто нам рівняться з молоддю,
Що так от мислить, - до твого зображення,
Кіпрідо владна, глянь ось, припадаємо,
Як слугам личить. Та коли хто зопалу
Тебе зневажить (молоде - зелене ще) -
То вдай, що ти не чула слів образливих:
Боги ж хіба мудріші, аніж люд земний.
ПАРОД
На орхестру входять
п'ятнадцять трезенських жінок.
ХОР
Строфа І
Скеля є славна, звідкіль
Струмить океанська вода -
120] Із розщілин, між брил кам'яних,
Де дзбан у глибінь пірнає. [112]
Моя подруга прала там
Пурпуровий убір
На бистрині шумкій
І прання своє розстеляла
На опалений сонцем скелі хребет.
Од неї вперше й почули ми
Про нашу велительку.
Антистрофа І
Дома на ложі гіркім
130] Страждає, марніє вона,
Покривалом легким, мов пух,
Отінивши волосся русяве.
Вже пішов, чую, третій день,
Як до вуст не бере
Й крихти поживної -
Відхиляє дарунки Деметри.
Загадковій недузі вся віддалась
І прагне швидше межі дійти -
Пірнути в Аїд жахний.
Строфа II
140] Може, Пан охопив тебе
Шалом? Чи Геката нічна
Й корибанти священні?
Може, Матір, велителька гір?
А, може, душу твою
Докір їсть, бо мисливиці-діві
Гідної жертви не принесла?
Бродить вона й побережжям,
І через море майне,
Де скипає солона хлань.
Антистрофа II
150] Хіба муж твій, славетний вождь
Ерехтідів, син знатних батьків,
Іншим потай від тебе
Ложем дома втішатись почав?
А, може, з Кріту сюди,
В найгостиннішу гавань запливши,
Вість мореплавець подав сумну?
Чи не тому, занепавши
Духом, у постіль злягла
Володарка й журу снує? [113]
ЕПОД
160] Пригнічує всіх жінок
їх нещаслива вдача -
Слабість і сумніви їй притаманні
Від болісних родів, од шалу.
І мені колись болі ті рвали тіло.
До небесної діви тоді зверталась,
Породіль помічниці, що славна луком,
1, шанована мною, на голос мій
Завжди вона спішила.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Служниці вносять на сцену ложе, на якому лежить Федра.
її супроводжує годувальниця.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Он стара годувальниця перед дверми
170] Супроводить із дому владарку свою.
Залягли, де надбрів'я, тіні хмурні...
Що то сталося? Душу журба гризе, -
Що змінило, скажіть,
Повелительку до невпізнання?
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
О горе людське! О напасті лихі!
Що робити, що - ні, сама не збагну:
Маєш сонце вже, маєш ефір ясний -
Вже ми винесли з дому те ложе сумне,
Осоружне тобі.
180] Все ти квапила: «Вільно б дихнуть мені!»
За хвилину - захочеш назад у дім;
Що не мить - чогось іншого прагнеш ти:
Те, що є, - не втішає; чого ж нема, -
Те й любіше тобі.
Краще хворому буть, ніж ходить за ним:
Бо хвороба - одне щось, а тут і для рук
Є роботи чимало, й страждань для душі.
Переповнене болем життя людське,
І немає просвіту в муках.
190] Ну, а що може бути миліш од життя, -
Те вповите пітьмою, за хмарами те.
І тому-то жадаємо сліпо
Лиш того, що вабливо блищить на землі -
Нам не знане життя якесь інше,
Й невідомо, що там у надрах землі:
Вдаємось до байок, легковірні. [114]
ФЕДРА
(до служниць)
Поможіть підвестися, чоло піднести, -
Обімліли суглоби, ослабла я.
Обережно за руки візьміть мене,
200] Щось важка та накидка - зніміть її,
Хай волосся по плечах розсиплеться.
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Терпелива будь, доню, не кидайся так
То в той бік, то в цей:
Сила духу та спокій поможуть тобі
Щонайважчу недугу легше знести:
Коли смертна - вчися страждати.
ФЕДРА
Горе мені!..
О якби то водиці хоча б ковток
Із джерельця прозорого! О якби
210] Прилягти, де тополя кинула тінь,
І поринути в сон між зелених трав!..
ГОДУВАЛЬНИЦЯ
Що мовиш, дитя?..
Хоч на людях,
