Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо
ХУАН ЛУЇС: Яка дурна одержимість! Зараз треба думати тільки про Хінеса. (Дон Хорхе робить півоберт і у півтемряві виходить через правий передній план. Хуан Луїс підходить до лівих дверей і відчиняє їх, широко усміхаючись). Заходь, Хінесе! [Вибач, що я загаявся.] (Також широко усміхаючись, Хінес заходить і вони тиснуть одне одному руки). Колега з парламентської меншості затримав мене при телефоні невідкладними справами... Сідай!
ХІНЕС: Дякую. (Проходить. Хуан Луїс зачиняє двері).
ХУАН ЛУЇС: Віскі? Херес?
ХІНЕС: Наразі ні, [дякую]. (Йде в інший кінець вітальні і відчиняє праві двері, щоб подивитись).
ХУАН ЛУЇС (здивовано): Що ти робиш?
ХІНЕС (зачиняє й обертається, його очі іскряться насмішкою): Бути насторожі...
ХУАН ЛУЇС (роздосадований): Ти знаєш, що я ніколи б не зробив нічого проти тебе.
ХІНЕС: Думаю, що знаю. (Сідає на канапу). Але після всіх тих дивних речей, які ти придумав про мій приїзд і... після прийому мене з пістолетом в кишені...
ХУАН ЛУЇС: [Маєш рацію.] Я зазвичай беру його зранку і забуваю, що він зі мною... (Витягає його. Хінес не випускає його з поля зору). Дивись, я кладу його сюди. (Кладе його на барну шафку). Згадай, саме я попередив тебе про тотальний нагляд.
ХІНЕС: Я вже побачив його на вулицях. Та позаяк моя поїздка мирна... (Дивиться на годинник).
ХУАН ЛУЇС (іде до нього): [Я був останнім дурнем, коли подумав щось інше. І] маю для тебе добру новину! (Сідає в найближчий фотель). У понеділок об одинадцятій на нас чекатимуть у компанії Інделекса.
ХІНЕС (скрушно хитає головою): [Як] мені шкода, що я марно завдав тобі клопоту...
ХУАН ЛУЇС: Що ти кажеш?
ХІНЕС: Ми не змогли переконати іншого брата [продати]. Навіть запропонувавши йому двадцять п’ять мільйонів готівкою... Як шкода. (Пауза). З твого дозволу. (Витягає цигарку із сигаретниці на столі і закурює).
ХУАН ЛУЇС: Якщо ти скажеш нам його ім’я і назву маєтку, Інделекса, либонь, змогла б його переконати. Ми через це не забудемо про твої комісійні.
ХІНЕС: Дивись, я в цих справах знаю своє. Ці люди не продадуть, навіть якщо ти запропонуєш їм подвійну ціну. Марна справа (Курить. Хуан Луїс пильно на нього дивиться).
ХУАН ЛУЇС: Тоді чого ти прийшов? Ти міг сказати мені це по телефону...
ХІНЕС: [Бо ти мене чекав, і мені не важко сказати тобі це особисто. А ще] я хотів попрощатися. Хто знає, чи ми ще колись побачимося! (Дивиться на годинник). Чверть на десяту. У мене ще є кілька хвилин. Зараз я б таки випив віскі, яке ти мені пропонував.
ХУАН ЛУЇС: Чудово. (Вагаючись, він встає і робить кілька кроків ліворуч. Спиняється і знову дивиться на Пардо, який курить і з іронією в погляді за ним спостерігає. Хуан Луїс робить ще кілька кроків і спиняється, почувши, що задзвонив телефон. Він підходить до столика і знімає слухавку). Алло... Так, це я... Ні, нічого не знаю... Ні, новин я також не слухав... По радіо? Не по телевізору? Тоді це щось серйозне. Але що відбувається?.. (Кричить). Кого? (Дивиться на Пардо, розлючений). Як це зробили? (Довга пауза). Ти телефонуєш мені з парламенту чи з партійного офісу?.. [Я у вашому розпорядженні.] Скажеш, чи їхати мені туди негайно... Добре. Завтра о десятій. Якщо я буду потрібний тобі раніше, відразу ж телефонуй на телефон у вестибюлі. Адже ти знаєш номер... Звісно. Жахливо. Розмістять військо. Або навіть виведуть його на вулиці... Чекаю від тебе звісток. Бувай. (Вішає трубку, дуже розстроєний, дивиться на Пардо).
ХІНЕС: Що сталося?
ХУАН ЛУЇС: А ти не уявляєш?
ХІНЕС: Що ти хочеш, щоб я уявив?
ХУАН ЛУЇС: Що за чверть дев’ята вбили генерал-лейтенанта Руїса Альдана. Щойно про це повідомили по радіо.
[ХІНЕС (холодно):] Чорт візьми. Велике цабе.
ХУАН ЛУЇС: Велике [, настільки, що країна, можливо, не зможе проковтнути його труп].
ХІНЕС: Може здійнятися буча.
ХУАН ЛУЇС (ледве стримує лють): Вона вже здійнялася. Завтра глава уряду звернеться до нації. І збирають маніфестацію, яка може наробити галасу. А що може бути на похороні, я навіть не хочу думати. Бо окрім усього він поліг не один.
ХІНЕС (курячи): Ні?
ХУАН ЛУЇС: (тремтячим від люті голосом): Ні! Загинуло троє людей з його ескорту, водій і жінка з дитиною, які проходили поруч.
ХІНЕС: Як це зробили?
ХУАН ЛУЇС: А ти як думаєш?
ХІНЕС: Автомати?
ХУАН ЛУЇС: Ти вгадав. І мене це не дивує. (Розлючено міркуючи, він робить кілька кроків. Тим часом дон Хорхе — зараз у плоті і крові, в своєму бездоганному костюмі-трійці — заходить через правий передній план і підходить до телефона, що стоїть на столику в кутку. Знімає трубку і набирає номер). Бачу, ти дуже спокійний!
ХІНЕС: Я зазвичай не втрачаю спокій. Натомість ти, попри те, що цей теракт міг би принести те, чого ти бажаєш для Іспанії, виглядаєш переляканим.
ХУАН ЛУЇС (вороже): Коли я заявив тобі, що мої переконання по суті залишилися такими ж, як були, я збрехав.
ХІНЕС: Ясно. То я тобі скажу, що мене це також не дивує.
ХУАН ЛУЇС: Хінесе!
ХІНЕС (сухо): Що. (Дзвонить телефон. Дуже знервований, Хуан Луїс йде взяти слухавку).
ХУАН ЛУЇС: Алло!
ДОН ХОРХЕ: Паласіосе, ви вже чули новину?
ХУАН ЛУЇС: Мені щойно її повідомили, доне Хорхе.
ДОН ХОРХЕ: Я хотів би знати, що думає уряд чи ваша партія... Вже щось сказали?
ХУАН ЛУЇС: Лише те, що наслідки можуть бути дуже серйозні.
ДОН ХОРХЕ: Я щойно говорив з нашим головним офісом в Європі, і там думають так само. Не для компанії Інделекса, для країни. Інделекса збитків не зазнає. Навіть ще одній тоталітарній диктатурі доведеться з нами рахуватися. Але я говорю про те, чи не треба вам подумати... про ту посаду, про яку ми з вами говорили.
ХУАН ЛУЇС: Я, власне, думаю. (Дивиться на Пардо з гнівом). Ці каналії...
ДОН ХОРХЕ: Добре робите. Хоч
