Судді уночі - Антоніо Буеро Вальєхо

ХУАН ЛУЇС: Це неправда!

КРІСТІНА: Ні? Тоді я повторюю запитання. Ти би згодився розлучитися з нею?

ХУАН ЛУЇС: Перед тим, як дійти до цієї катастрофи, треба використати до кінця інші засоби.

КРІСТІНА: Найбільша катастрофа — це облудно залишатися разом.

ХУАН ЛУЇС (розлючений, встає і ходить туди-сюди): Це абсурд! Вона мені цього навіть не пропонувала.

КРІСТІНА: А якби вона це зробила?

ХУАН ЛУЇС (спиняється і люто на неї дивиться): Бо ти б їй це порадила.

КРІСТІНА (встає): Ти спитав у мене мою думку лікаря. Ну, то вже її знаєш. Хулія потроху згасатиме до ... повного занепаду, якщо ви не розлучитесь.

ХУАН ЛУЇС: Яке зухвальство і яка самовпевненість! Лікар не може говорити з такою безапеляційністю. (Наблизившись до дона Хорхе, страшенно лякається. Він схожий на жертву розгубленості і страху. З правої куліси входить Пепіта і тихо кахикає).

ПЕПІТА: Перепрошую.

ХУАН ЛУЇС: Заходь, Пепіто. Як там пані?

ПЕПІТА: Виглядає спокійною і каже, що хоче спати. Чи бажаєте, пане, щоб я не лягала — на той випадок, якщо буду вам потрібна... для чогось? (Крістіна з презирливою міною відводить погляд).

ХУАН ЛУЇС: Ні, дякую. Я сам доглядатиму за пані.

ПЕПІТА: Добраніч. (Перетинає сцену і виходить у ліву кулісу. Хуан Луїс стає навпроти Крістіни. Вона піднімає руку).

КРІСТІНА: Нічого більше не кажи. Ти з Хулією не розлучишся, поки зможеш цього уникнути. Пан депутат і колишній міністр не зруйнує видимість свого родинного вогнища.

ХУАН ЛУЇС: Можна було сподіватися, що ти це скажеш по-своєму. А я тобі поясню по-своєму. Ми є недосконалі і наші союзи також. Та є випробування, які ми мусимо проходити із обопільним милосердям. Допоки у шлюбі один з двох кохає, надія є. А я люблю Хулію.

КРІСТІНА: Мабуть, але без милосердя. Прощавай. (Перетинає сцену і спиняється, почувши голос Хуана Луїса).

ХУАН ЛУЇС (із раптовим спалахом ненависті в очах): Крістіно, ти прийшла, аби нас роз’єднати. Я не можу сказати тобі, щоб ти не приходила в наш дім, поки Хулія тебе запрошує, але мені б хотілося бачити тебе тут якомога менше.

КРІСТІНА: Коли я прийшла, ви вже були роз’єднані. (Виходить у ліву кулісу. Хуан Луїс дивиться, як вона йде геть; потім, оминаючи постать дона Хорхе дивиться довкола. Підходить до фігури Ісуса Христа і дивиться на неї з відразою; потім схиляє голову і виходить у праву кулісу. Довга пауза, під час якої світло змінюється й атмосфера вітальні робиться дивною. Зеленкувате сяйво розливається по гобелену вглибині, який не піднімається. Дон Хорхе встає і поволі йде у напрямку правої куліси. У холодному сяйві в дверях знову з’являється Хуан Луїс. Дон Хорхе спиняється. Хуан Луїс спросоння, волосся у нього зараз скуйовджене, він взутий у пантофлі і вбраний в елегантний домашній халат. Дон Хорхе простягає руку і Хуан Луїс бере її. Дон Хорхе веде його у центр кімнати і там лишає, а сам, схрестивши руки, непорушно стає лицем до гобелена. Хуан Луїс, схоже, піднісся духом. Він підводить голову і дивиться довкіл. Два потужні промені холодного світла проникають через обоє дверей. У правих з’являється Скрипаль — у пальті, капелюсі і чорних рукавичках. На шиї у нього лискуче біле шовкове кашне. В такому ж убранні в ліві двері входить Віолончеліст. Обидва музиканти роблять кілька кроків вперед і спиняються. Заскочений, Хуан Луїс дивиться на них).

ХУАН ЛУЇС: Моя дружина хвора.

СКРИПАЛЬ: Завтра з нею буде все гаразд. (Музиканти починають знімати рукавички. Потім, скинувши капелюхи, кладуть у них рукавички і простягають Хуанові Луїсу. Оторопілий, він бере їх і кладе на крісло).

ХУАН ЛУЇС: Прийом не цього вечора.

[СКРИПАЛЬ (знімає пальто): Ні.

ХУАН ЛУЇС: Ви можете йти.]

ВІОЛОНЧЕЛІСТ (знімаючи пальто): Ви раз по раз нас кличете. (Обидва музиканти і далі у фраках).

ХУАН ЛУЇС (бере їхні пальта і кашне): Я?

СКРИПАЛЬ: Ти. (Сідає на диван. Хуан Луїс кладе одяг на капелюхи).

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Ми гратимемо для вас.

ХУАН ЛУЇС: Що це за фарс? Ви не музиканти.

[СКРИПАЛЬ: Не пам’ятаєш інструментів?

ХУАН ЛУЇС: Ти... вивчав медицину.

ДОН ХОРХЕ: Пригадуєте покинутий альт?

ХУАН ЛУЇС (обертається, щоб подивитися на нього): Ви були... його батьком.]

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: А я?

ХУАН ЛУЇС: Тебе я не пам’ятаю.

СКРИПАЛЬ: Це зрозуміло. (До свого товариша). Він тебе бачив лише на фотографії.

[ХУАН ЛУЇС (до Віолончеліста): Тебе?

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Так]. (Хуан Луїс підходить ближче і вдивляється в його обличчя).

ХУАН ЛУЇС: Хто ти?

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Чому ви мені тикаєте? [Ви зі мною ніколи не говорили].

ДОН ХОРХЕ: Як слугам, офіціантам, [водопровіднику], консьєржу... Він почувається вищим. [Патерналістом].

СКРИПАЛЬ: Цілим батьком нації.

ДОН ХОРХЕ: А цей чоловік стояв настільки нижче нього...

ХУАН ЛУЇС: Нижче?

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Еладіо Ґонсалес, до ваших послуг. Тепер я граю на віолончелі. (Йде до канапи і сідає).

ХУАН ЛУЇС (легенько вказує углиб): Ви не підніметеся в еркер?

СКРИПАЛЬ: Який еркер?

ХУАН ЛУЇС (відходить на кілька кроків ліворуч): Той... що позаду гобелена. (Обидва гості переглядаються і заходяться довгим тихим сміхом. Дон Хорхе також нишком сміється).

ДОН ХОРХЕ: За гобеленом немає жодного еркера. (Музиканти роблять заперечливий жест, дуже потішені).

ХУАН ЛУЇС (перелякано): Інструменти там!

ДОН ХОРХЕ: Ви знаєте, що за гобеленом — стіна.

ХУАН ЛУЇС (до музикантів): Ви грали в еркері... і тепер я пригадую, що його нема.

ДОН ХОРХЕ: А Еладіо Ґонсалеса пригадуєте? (Хуан Луїс дивиться на Віолончеліста, заперечно хитає головою і гепається у лівий фотель). Ясно. Навряд чи ви пам’ятаєте ім’я, яке належало простому злочинцю.

ХУАН ЛУЇС (випростовується): Як ви сказали?

ДОН ХОРХЕ: Змовнику... [Переможеному,] який вертається із закордону з найгіршими намірами.

ХУАН ЛУЇС (до Віолончеліста): Ти? Ти не схожий.

СКРИПАЛЬ: Фотографії були погані.

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Ви проголосували за мою страту на раді міністрів. [Коли ви це зробили, мене саме били. Та мені вже не болить].

ХУАН ЛУЇС (розлючено): Чого ти від мене хочеш?

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Нічого. Мене вже вбили.

ХУАН ЛУЇС: Ти сам напросився. [Ти приїхав, аби вчинити...

ДОН ХОРХЕ: Які злочини?

ХУАН ЛУЇС:] Ти хотів спровокувати хаос!

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Що за слова. Лише зміну режиму.

ХУАН ЛУЇС: І для цього ти збирався влаштовувати саботажі, теракти... [в моєму домі ти зайвий.]

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: В моїй програмі ніколи не було терактів.

ХУАН ЛУЇС: Програми брешуть.

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Я їх вчинив?

ХУАН ЛУЇС: Ні, але...

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: А не вчинивши їх, чи заслуговував я страти, за яку ти проголосував?

[ХУАН ЛУЇС: За неї проголосували майже всі.

ВІОЛОНЧЕЛІСТ: Я знаю. Я заслуговував на смерть?]

ХУАН ЛУЇС (похмуро): Тебе судили. І