Трагедії - Евріпід

Що навіть батько б рідний не впізнав її.

На ній не знать було вже ні очей ясних,

Ні лиць прекрасних; тільки з тім'я краплями

Стікала кров, у полум'ї скипаючи,

1200] Й, лихої трути щелепами гризене,

З костей спадало тіло, мов смола з сосни

Горящої. І з жахом утікали всі

Від мертвої. Гірка ж була наука нам!

Нещасний батько, про біду не знаючи,

1205] Ввійшов у дім - і вже припав до вмерлої.

Обняв з риданням, цілував холодний труп

І ледь стогнав: «Моя бездольна донечко!

Хто із богів тебе безславно з світу звів,

Мене ж, старого, край могили власної

1210] Осиротив? Бодай би й я з тобою вмер!»

Коли, слізьми і стогоном утомлений,

Своє старече тіло підвести хотів,

У пишні шати вплутавсь, наче плющ виткий

В гілля лаврове. То страшна борня була! [99]

1215] Що хоче підвестися на коліна він -

Вона не відпускає, а сильніш сіпне -

Старече тіло шматтям відривається!

Знесилився нарешті й бездиханний впав

На землю, - був за лихо не сильніший він.

1220] І от лежать померлі - донька й батечко

Старенький поруч, - доля гідна сліз гірких!

Про тебе ж говорити не доводиться -

Сама ти знаєш, як біди позбутися.

Життя - лиш тінь, не вперше переконуюсь.

1225] І не боюсь сказати: хто за мудрого

Себе вважав, що все проймає розумом,

Дурниці припустився він найбільшої,

Ніхто з людей не знає щастя справжнього.

Бува, одним за одних нам багатшими

1230] Щастить зробитись, та не щасливішими.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ох і багато ж нині бід заслужених

Бог зловорожий завдає Ясонові!

Та над твоєю долею ми плачемо,

Креонта доню бідна, що в Аїда глиб

1235] Тебе кохання завело Ясонове.

МЕДЕЯ

Так, справа це вже вирішена, подруги, -

Діток повинна якнайшвидше вбити я

Й тікать відціль, щоб ворогам, загаявшись,

На смерть жорстоку не віддать дітей своїх.

1240] їм смерті не минути. А як так, то я,

Що їх вродила, і життя позбавлю їх.

Озбройся ж, серце! Годі, не вагаймося

Вчинить страшний та неминучий злочин цей!

Бери ж, руко злощасна, меч, бери його.

1245] Йди в бій, в житті цілому найболючіший!

І не тремти, не згадуй, як ти любиш тих,

Кого ти породила. І забудь за цей

Короткий день, що рідна ти їм матінка.

А потім - плач! Бо хоч уб'єш, любити їх

1250] Не перестанеш, жінко найнещасніша!

СТАСИМ П'ЯТИЙ

ХОР

Строфа 1

О Земле-мати й всевидючеє

Проміння Сонця! Гляньте, подивіться

На цю бездольну, поки не зняла [100]

Рук самогубних на дітей своїх!

1255] Твої ж це, Сонце, злотні парості, -

Не дай, щоб пролилась божиста кров

З-під смертної руки.

Спини ж її, о сяйво богосвітле,

Жени страшну з цих меж Еріннію,

1260] Що духом помсти їх наповнює.

Антистрофа 1

Дарма ти за дітей зазнала мук,

Дарма кохану поросль породила,

Ворота негостинні темних скель

Блуденних цілою проскочивши.

1265] Нещасна, що за шал обняв тебе,

Що за одним убивством друге вслід

Так легко в тебе йде?

О, страшно рідною сквернитись кров'ю, -

Тяжкою карою вернуть її

1270] Боги на вбивцю й на весь рід його!

ДІТИ

(зсередини дому чути їх розпачливий крик)

Строфа 2

ХОР

Крик чуєте ви? Дитячий то крик!

О горе страшне! О нещасна жона!

ПЕРШЕ ДИТЯ

(зсередини дому)

Ой, що робить? Рук нені як умкнути нам?

ДРУГЕ ДИТЯ

(звідти ж)

Не знаю, любий братику, - пропали ми!

ХОР

1275] Заходьмо мерщій! Від згуби ходім

Дітей рятувать.

ДІТИ

(зсередини дому)

Рятуйте, ой рятуйте нас, в ім'я богів!

Ось-ось і меч нещадний упаде на нас!

ХОР

Нещасна! З заліза чи з каменю ти,

1280] Що власного лона ніжний цвіт

Своєю ти убиваєш рукою? [101]

Антистрофа 2

ХОР

Була лиш одна між давніх жінок,

Що руку зняла на своїх діток, -

Іно безумна, що блукати в безвісті

1285] Дружини Зевса мстивий гнів послав її.

Безбожно в глибінь солону дітей

Послала вона

Й сама, сердешна, з кручі в море кинувшись,

Із діточками обома загинула.

1290] Чи є що на світі страшніше за це?

О скільки несеш ти людям мук,

Журбою сповнене ложе кохання!

Швидко входить Ясон.

ЕКСОД

ЯСОН

Давно, жінки, тут стоїте при вході ви?

Чи дома ще Медея, що жахливий тут

1295] Вчинила злочин, чи умкнути встигла вже?

їй лиш під землю треба заховатися

Чи високо на крилах в небо злинути,

Щоб помсти дому владарів уникнути.

Чи, вкоротивши віку можновладцеві,

1300] Вона втекти безкарно сподівається?

Та не за неї, за дітей журюся я.

Бо їй за вбивство відплатити є кому,

Я ж любим дітям врятувать життя прийшов,

Щоб не вчинив їм лиха рід покривджений

1305] у помсті за ганебний злочин матері.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Нещасний! Горя ще свого не знаєш ти,

Ясоне, а то ти не говорив би так.

ЯСОН

А що? Й мене самого хоче вбить вона?

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Дітей твоїх убила рідна мати їх.

ЯСОН

(тяжко вражений)

1310] Що ти сказала, жінко? Не губи мене! [102]

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

(із співчуттям)

Запам'ятай: діток твоїх нема уже.

ЯСОН

(як непритомний)

Де сталось це - у домі чи при вас тут?

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Ввійди у двері - й неживих побачиш їх.

ЯСОН

Мерщій же, слуги, відсувайте засуви,

1315] Відкрийте двері, хай прийму подвійних мук -

Побачу вбитих і скараю вбійницю!

Намагається виламати двері, але вони раптом відчиняються,

і з'являється Медея на колісниці з запряженими

в неї крилатими зміями та з тілами убитих дітей.

МЕДЕЯ

Чого ламаєш двері та виважуєш?

Хтів мертвих бачить і мене, що вбила їх?

Даремний труд! А щось до мене маєш ти -

1320] Кажи, лише руками не торкайсь мене, -

То ж Гелій, батьків батько, дарував мені

Цю колісницю - захист од ворожих рук.

ЯСОН

О нелюде! Всьому людському родові

Й богам безсмертним жінко найогидніша!

1325] Меч на дітей своїх піднять наважилась,

А з ними ріжеш і мене, бездітного.

Й після цього безсовісного злочину

На сонце й землю смієш ти дивитися?

Бодай, же ти пропала! Нині бачу я,

1330] Чого не бачив, як з країни дикої

В дім еллінський тебе, страшну потвору, віз,

Що рідний край і свого батька зрадила, -

Це їх проклін боги на мене кинули.

Щоб на «Арго», наш корабель оздоблений,

1335] Потрапить, брата вбила ти при вогнищі.

Це