Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Читаємо онлайн Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Ломоносов — перший поет молодої російської літератури. Не Тредіаковський, не Сумароков, які жили і творили в один час з Ломоносовим, не урочистий і велерічивий Антіох Кантемір — «зачинатель російського класицизму», а саме Ломоносов. Чому він! Хіба не писали вірші до нього!

Писали. Ось, наприклад, рядки, створені в стінах одного з найвидатніших навчальних закладів того часу — Слов’яно-греко-латинської Академії — приблизно в ті рокиг коли була написана «Ода на здобуття Хотина».

Десницу мою врази, десницу всесильну, Познавше и державу и милости обильну, Все уже под моими падоша ногами, Что довольно можете видети вы сами.

Це строфа з дуже пишномовної і дуже сумної драми «Стефантокос», написаної викладачами Академії. Ні, не старі звороти, на зразок «врази» і «познавше», вражають слух. «Слово о полку Ігоревім» написане такою мовою, що ми насолоджуємося віршами цієї геніальної поеми, хоч і не повністю розуміємо старослов’янські вирази. Неприємна (щоб не сказати антихудожня) тут сама манера віршування. Ці вірші грубі, некрасиві, незграбні. Тим часом така слонова незграбність, така громіздкість вважалась тоді єдино прийнятним стилем для такої «благородної» справи, як поезія.

Треба було бути Ломоносовим, щоб так одразу, рішуче покінчити з цими антихудожніми традиціями. Ось чому списки ломоносовської «Оди» десятками гуляли по Петербургу, і грамотний люд читав їх запоєм, чи не вперше пізнаючи блаженне і солодке почуття ширяння в пружному ефірному вірші:

Но чтоб орлов сдержать полет, Таких препон на свете нет, Им воды, лес, бугры, стремнины, Глухие степи равен путь. Где только ветры могут дуть, Доступят там полки орлины.

Новатором бути важко завжди. Але Ломоносову-поету було важко вдвічі. Можна думати про вдосконалення віршової форми, маючи перед собою зразки попередньої поезії (поезії!), можна прагнути до пошуків нових засобів вираження в поезії (поезії!), можна мати намір удосконалити поетичні (поетичні!) канони своїх попередників. Але, прагнучи до пошуків нових зображувальних засобів, треба мати перед собою зразки старих; беручись за удосконалення канонів, треба знати, принаймні, що ці канони є.

А які зразки поезії бачив Ломоносов! Ще дев’ятнадцятирічним юнаком він був знайомий хіба що з віршами «Римованого псалтиря» Сімеона Полоцького.

Яко же миро благовонно бяше еже со главы на браду схождаше Ааронову, и на риз ометы прекрасных цветы.

Дев’ять років, всього дев’ять років потрібно було Ломоносову, щоб подолати безодню, яка відділяла «яко же миро благовонно бяше» від дзвінких і чітких віршів хотинської оди.

Пізніше, років через п’ятдесят-сімдесят, багато хто намагався пояснити віршовану реформу Ломоносова як щасливу, сліпу удачу неука. Мовляв, не знав нічого мужик про «високий стиль», тому й заговорив простою мовою. Так би мовити, зіграв на дешевій популярності серед народу. Та й звідкіля йому, смерду, було знати, що з музами Евтерпою, Талією, Мельпоменою, Ерато і Каліопою слід говорити зовсім не тією мовою, якою купець на базарі вихваляє свій товар! (Тут треба сказати, що заздрісників і ворогів Ломоносову і після смерті не бракувало. Навіть через десять, двадцять, тридцять років високородні лоботряси і дохожалі недоростки не могли простити Ломоносову його «підле» походження. Та й у XIX столітті твори ломоносовських огудників ще знаходили непоганий збут).

Звідки було знати їм, недоброзичникам, що в 1739 році Ломоносов надіслав у Петербург разом з рукописом «Оди» ще один документ. Називався він, не за звичаями того часу, коротко і діловито: «Лист про правила російського віршування». І не провина Ломоносова, що висловлене ним у перших рядках «Правил» просте і розумне положення: «російські вірші потрібно складати за природною для нашої мови властивістю» змушене було довго і тяжко прокладати собі шлях до визнання і утвердження. А насправді все було навпаки. Вірші, як ми бачили, складали аж ніяк не за «природною властивістю», а з бажанням якомога більше намудрувати, якомога далі відійти від повсякденної російської мови. Така була традиція. А з традиціями, навіть застарілими, боротися іноді складніше, ніж з дюжиною найтупіших академічних бюрократів.

Друге положення про складання віршів, сформульоване Ломоносовим у «Правилах», твердить, що російська мова «багата» і що в ній для віршування все «угодно и способно», тобто немає такої теми, яка не могла б стати предметом поетичного викладу. Саме ця теза викликала найбільше заперечень у літературних супротивників Ломоносова. Саме проти цього положення повстав Василь Кирилович Тредіаковський у своєму творі, спеціально присвяченому спростуванню «Листа про правила російського віршування». Основа для полеміки була вельми істотна: «Не можна писати віршами про онучі і клуні».

Цікаво, що майже через сто років досить відомий тоді Фаддей Булгарін на прем’єрі глінківського «Івана Сусаніна», коли після увертюри піднялася завіса і на сцені з’явились російські ратники, зарепетував, перекриваючи оркестр і хор: «Панове, онучами пахне!». Адже Фаддей Венедиктович не міг знати аргументів однодумців Тредіаковського, хоч би через своє цілковите неуцтво. Ну як тут не відзначити зворушливу спадкоємність ретроградів!

Ломоносов на ці заперечення просто не звертав уваги. І справді, різноманітність тематики його віршів дивовижна.

Багато про що писав Ломоносов у своїх віршах, але одного не торкався — себе, своїх переживань. Споконвічного і неодмінного героя ліричної поезії всіх часів — самого автора — у віршах Ломоносова немає. Лише одного разу (тільки один раз!) він написав вірші, які дають нам право якоюсь мірою судити про його душевний стан. Цей вірш було написано по дорозі в Царське Село в тісному і скрипучому ридвані, запряженому четвернею не дуже ситих коней. Ось він:

Кузнечик дорогой, коль много ты блажен, Коль больше пред людьми ты счастьем одарен! Препровождаешь жизнь меж мягкою травою И
Відгуки про книгу Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: