Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Кому, як не Ломоносову, який займався зранку хімічними дослідами, після обіду читав лекції з фізики, а ввечері студіював п’ятитомний курс математики, кому, як не йому, було прийти до фізичної хімії!

Ні, не це дивує в історії створення фізичної хімії… Однак передусім треба викласти кілька фактів.

Проходить всього кілька років після написання «Елементів математичної хімії», і Ломоносов у дисертації «Про народження і природу селітри» пише: «Ми не маємо сумніву, що можна легше розпізнати приховану природу тіл, якщо ми поєднаємо фізичні істини з хімічними. А коли всі хімічні істини будуть об’єднані більш строгим методом і буде ясно, наскільки одна істина може бути з’ясована чи виведена з іншої, то хімія сама по собі стане наукою».

Власне, вся хімічна діяльність Ломоносова — це обгрунтування предмета фізичної хімії. Численні досліди, дисертації, присвячені найрізноманітнішим, здавалося б, зовсім не пов’язаним одне з одним питанням, виписки з праць інших авторів — все це було спрямовано на відшукування точок зіткнення хімії з фізикою.

В 1752 році Ломоносов, нарешті, береться за грунтовну працю: «Вступ в справжню фізичну хімію». Вже в першій фразі стверджується: «Фізична хімія є наука, яка пояснює на основі положень і дослідів фізики тег що відбувається в змішаних тілах при хімічних операціях».

Точність і вичерпність формулювань Ломоносова не може не вражати: адже його визначення предмета фізичної хімії зберігається без найменших змін чи уточнень до нашого часу!

Один «недолік» був і в працях Ломоносова з фізичної хімії, і у визначенні цієї науки: вони набагато випередили свій час. Не було в ті роки вченого, який належно міг би оцінити зусилля Ломоносова, спрямовані на поєднання хімії з фізикою. І це стало причиною найбільшої історичної несправедливості.

Трагедія Ломоносова полягала не тільки в тому, що його малошановні і маловчені колеги в міру своїх сил і можливостей перешкоджали йому. Гірше було те, що вони просто не могли його зрозуміти. Академічні начальники ревно і причепливо роздивлялися прохання Ломоносова «про видачу йому для скляної печі десяти сажнів коротких дров», виносячи після тривалих дебатів резолюцію про те, що й п’яти сажнів буде досить. Але коли починалась розмова про наукові праці Ломоносова, «пани Академіки-Професори» враз цепеніли. «Знову цей мужлан читає нову дисертацію. Яка нудьга!»

Друкувати ці праці Ломоносова Канцелярія рішуче відмовилась. Ще праці з риторики і вірші — нехай так! Але «Математична хімія», «Роздуми про причину пружності повітря» — тьху! В архів їх, в архів!

Так і лежало багато праць Ломоносова — не те, що ненадрукованих, — нечитаних! А після смерті вченого про них забули, і так грунтовно, що через півтора століття їх відкрив (буквально відкрив, розшукавши в надрах академічних архівів) Борис Миколайович Меншуткін. Він же переклав багато фізико-математичних праць Ломоносова з латинської (яка була в той час міжнародною мовою) на російську мову.

За кордоном і досі багато хто вважає засновником фізичної хімії німецького вченого Вільгельма Оствальда. Але зіставимо історичні дані: у 80-х роках минулого століття Оствальд почав читати курс фізичної хімії — у звітах за 1751 рік Ломоносов писав: «Диктував студентам перші основи фізичної хімії і читав по них лекції по 4 години на тиждень». Оствальд написав у 1887 році підручник з фізичної хімії — у 1752 році Ломоносов пише «Курс справжньої фізичної хімії». Оствальд організував першу практику з фізичної хімії і підготував студентів, перших спеціалістів у галузі фізичної хімії, — у квітні 1754 року учень Ломоносова студент В. Клементьєв захищає дисертаційну працю «Про збільшення ваги, яку набувають метали після осадження» — першу дипломну роботу з фізичної хімії.

Отже, Ломоносов, ступаючи на хімічну стежку, ясно уявляв, який тягар бере на свої плечі. Але не менш чітко усвідомив він, що майбутнє хімії — в поєднанні з фізикою, у збагаченні всіма досягненнями сучасного їй природознавства.

Програму наукових дослідів в галузі хімії, намічену ще на початку його творчого шляху, Ломоносов виконував з неухильною наполегливістю і гідною подиву послідовністю.

Насамперед у хімію слід було ввести «міру», ту міру, без якої наука не може бути наукою. В математиці такою мірою є число, в хімії — вага.

І першим приладом, який появився в лабораторії Ломоносова, були терези. Звичайні терези, дуже схожі на ті, які тримає в руках Феміда — богиня справедливості. Навряд чи можна назвати в хімії прилад, який відіграв би в історії цієї науки таку роль, як терези Ломоносова.

Однак перейдемо до діла. Почати доведеться з однієї цитати, взятої з хімічної праці, яка з’явилася років сорок до того, як у хімію прийшов Ломоносов. Цитата наводиться тут не тому, що вона якась особлива, а тому, що вона дуже характерна для хімічних чи, вірніше, дохімічних творів того часу.

«Було взято стільки соди (ми перекладаємо вислови автора на сучасну хімічну мову), скільки вміщувалось на долоні, до неї доливали сірчаної кислоти на власний розсуд. Потім упарювали деякий час і дістали осад набагато важчий, ніж взята сода».

Чи варто пояснювати, яким «науковим» є цей уривок? Спробуйте дізнатись, якою була долоня автора і яка кількість кислоти відповідає його власному «розсуду». Може, йому здавалося достатнім три краплини, а, може, вчений вирішив облити соду двома мейзинськими келихами сірчаної кислоти!

Читач, очевидно, чекає, що зараз підуть рядки із знаменитого листа Ломоносова до Ейлера, що був написаний в 1748 році: «всі зміни, які зустрічаються в природі, відбуваються так, що скільки до чогось добавилось, стільки…» Ні, до цього листа, до цього концентрованого і гранично чіткого вираження закону збереження ваги речовини в хімічних реакціях ще далеко. Перед ним лежать роки виснажливої праці по розробці наукового світогляду, того світогляду, природним висновком з якого і був закон збереження матерії, закон Ломоносова. А почалося це так…

Майже весь 1743 рік Ломоносов перебував під арештом. Сутички з «панами Професорами-Академіками» в цьому році були особливо запеклими, і пани розлютилися, як ніколи. Деякий час Ломоносов сидів під арештом вдома, а кілька місяців — в академічній «холодній», де двічі тяжко хворів. Звільнили його