Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков
Сформулювавши закон збереження енергії, Ломоносов одразу послідовно переносить його на хімічні явища. Ось як він пояснює причину охолодження води при розчиненні в ній солі: «…частинки води, розчиняючи частинки солі, втрачають частину свого «обертального руху». А оскільки останній — причина теплоти, то анітрохи не дивно, що вода охолоджується при розчиненні солі». Якщо через двісті років до визначення нічого додати, то воно справді геніальне.
Відкинувши «теплець», Ломоносов змушений був по-своєму пояснити явище збільшення ваги металів при прожарюванні (тобто окислення). Він спробував взяти під сумнів правильність висновків Роберта Бойля. Піднялася буря протестів суворих охоронців наукових традицій. Вихід був один — протиставити ретроградам такий експеримент, який неможливо було б заперечити.
І ось тут на весь зріст постала проблема хімічної лабораторії.
IVЧим тільки не займався Ломоносов за півроку, які пройшли після повернення з Німеччини! Склав каталог колекцій мінерального кабінету. Розробив конструкцію сонячної печі. Написав чергову оду, на цей раз з нагоди дня народження імператора Івана Антоновича. Працював над дисертаціями. Написав ще одну оду про перемогу російських військ над шведами під Вільманстранде. Почав писати «Елементи математичної хімії». Перекладав статті з німецької.
Очевидно, ця майже канцелярська робота стала для нього важким тягарем. На початку січня 1742 року, коли на Неві ще пускали розважальні вогні з нагоди водохресних свят, Ломоносов пише в академічну канцелярію «доношение» з пропозицією влаштувати при Академії хімічну лабораторію, де б він «міг для користі батьківщини трудитися в хімічних експериментах».
…Шумахер читав «бумагу» Ломоносова, повернувшись з чергового новорічного балу. Його похитувало, тому він змушений був сісти за свій робочий стіл, чого, бувши тверезим, звісно, ніколи не зробив би. Стіл був роботи персидських майстрів, і до нього підходити було шкода, не те щоб, упаси господи, за ним писати. «Від-від-пиши, — сказав він нетвердо своєму помічнику, — від-д-д-пи-ши цьому Со-сократу, що грошей нема. І людей нема. І принеси мені інший камзол, та не цей, а той — гаптований золотом. Треба їхати до Кутайсс-сових, асамблея в них».
І почалося знову. Ода на день народження великого князя Петра Федоровича. Переклад з німецької статті Крафта «Продовження опису різних машин». Переклад з французької лібретто опери «Титове милосердя», ще переклад з німецької мови, ще ода…
Нарешті, на пропозицію перекласти чергове творіння чергового німецького філософа Ломоносов відповів категоричною відмовою. В Академії здивувались. Це було на початку діяльності Ломоносова, і керівництву поки що не доводилось ознайомитись з ломоносовським характером. Послали на його квартиру академічного солдата Садовникова. Ломоносов відповів, що в Канцелярію не піде і слухати там нікого не буде. В Канцелярії зраділи і… Та яка рація описувати сварку! Чи мало їх пережив Ломоносов у своєму житті! А втім, сутичка ця, яка почалася в кінці 1742 року, була не зовсім звичайною. Вона привела до того, що Ломоносов попав під арешт. Ну, що ж, арешт — так арешт. Мокрі стіни академічної «холодної»— дурниця! Запліснявіла їжа, та й то не кожний день — не звикати! Єдиний співрозмовник — клишоногий і гугнявий академічний солдат Григорій — тим краще: менше часу піде на пусті балачки. Книжки, папір є — що ще треба! Адже і на волі все більше доводиться писати. От якби лабораторія була!
І Ломоносов одного світлого червневого вечора 1743 року під тужливу пісню свого сторожа береться за нове «доношение». Воно складається епічно спокійно (хоч і тривожно на душі) і, як здається йому, достатньо переконливо. Тільки під кінець вириваються гіркі і дуже «особисті» слова: «І коли б я мав можливість, щоб мені, найнижчому, на мої кошти лабораторію мати і хімічні процеси виконувати можна було, то я б, найнижчий. Академію наук в тім турбувати не став. Але оскільки від довгочасного затримання заслуженої мною платні в крайню скудність і майже в несплатні борги прийшов, тому не тільки лабораторії і до неї належних інструментів і матеріалів завести мені неможливо, але і у великій нужді живу».
«Бумагу арештанта» навіть не вважали потрібним надіслати Шумахеру. Академічний чиновник Волочков красивим, рівним, — настільки рівним, що й сьогодні можна відчути безтурботну байдужість шумахерівського управителя, — почерком вивів: «…відмовити, бо за відсутністю при Академії грошей і за непідтвердженням штату по цьому доношенню нічого зробити не можна». Через п’ять хвилин Волочков тим же красивим почерком і з не затуманеною сумнівами совістю вивів резолюцію на іншій «бумазі», по якій відпустив Шумахеру на прийом іноземних гостей і «протчие расходы» 400 карбованців. Обидві резолюції Волочков присипав золотистим піском, а потім довго і любовно здував піщинки, що прилипли до паперу…
Ломоносов, звільнений з-під арешту на початку 1744 року, відразу ж (очевидно, напівлегально) починає ставити хімічні досліди в фізичному кабінеті. В його записках (у червні цього року) наводиться опис експериментів по розчиненню солей у воді і металів у кислотах. Але що можна було зробити у фізичному кабінеті, який і для фізичних дослідів обставлений з «преотменной скудностью»!!
І через рік Ломоносов робить черговий, на цей раз уже більш грунтовно організований «наступ» на академічне начальство. В третьому числом «доношении» Ломоносов вже не обмежує себе суворими і вузькими рамками бюрократичного стилю. Гіркота, що переповнила вченого, виливається через край: «І хоч маю я щире бажання в хімічних працях вправгятися і тим батьківщині честь і користь приносити, однак без лабораторії змушений тільки одним читанням хімічних книжок і теорією задовольнятися, а практику майже зовсім залишити і для того від неї з часом відвикнути». (Читачу може здатись, що автор зловживає цитатами, але хто краще розповість про Ломоносова, ніж він сам!).
Шумахера важко було застати зненацька. Твердою рукою він виводить чергову резолюцію з відмовою. Але і Ломоносов за чотири роки боротьби з чиновниками також дечого навчився. Йому вдалось умовити кількох професорів Академії підписати складену ним скаргу в Сенат, в якій доводиться настійна необхідність відкриття при Академії наук хімічної лабораторії.
Але бюрократизм в Росії XVIII століття був анітрохи
