Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Дитячі книги » Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков

Читаємо онлайн Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков
бездарного художника Преннера, яка не дійшла до нас. Сумніву в тому, що портрет написаний не з натури, майже немає. Справді, на портреті і на гравюрах з нього зображений добре вгодований пан середнього віку, одягнений в гаптований золотом камзол кольору вдало звареного малинового варення. Випещені пухленькі руки пана складено дуже граціозно, лівий мізинець випнуто з тією неодмінною грацією, з якою відставляли його, «вкушаючи» гарячий шоколад, манірні дами петербурзьких салонів того часу. Пан тримас гусяче перо, погляд його спрямований у далечінь: пан явно «мріє».

Цікаво було б знати, як це трапилось, що всі інші зображення Ломоносова — тільки запопадливе наслідування преннерівського мазюкання. Змінювались хіба що колір камзола та пейзаж за вікном. Але й досі в усіх книжках, навіть тих, де ім’я Ломоносова згадується мимохідь, ми неодмінно бачимо ситого вельможу, який сидить в дуже незручній позі за столиком для гри в карти.

Досить прочитати спогади сучасників про Ломоносова, щоб зрозуміти: відомий портрет ученого з усіма його численними і все ж одноманітними варіаціями фальшиво відображує зовнішність знаменитого сина архангельського помора.

Ломоносов був високий на зріст, «відзначався здоров’ям і майже атлетичною силою». За ці якості в Німеччині Ломоносова обманом завербували в королівську гвардію, куди набирали тільки ставних красенів саженного зросту.

Розповідають, що на Ломоносова, який гуляв на самоті в лісі на Васильєвському острові (в той час там був густий ліс), напали три громили. Ломоносов з богатирським молодецтвом розправився з ними: він так штурхнув одного, що той довго не міг отямитися; другого так ударив в обличчя, що той, весь у крові, щодуху кинувся в кущі, а третього йому вже не важко було здолати; він повалив його і, ставши на нього ногами, погрожував, що зараз уб’є, якщо той не розкаже, як зовуть двох інших розбійників. Після того, як було встановлено імена громил, які втекли, і мету їх нападу (вони хотіли роздягти свою жертву), Ломоносов сказав: «А, каналія! Так я ж тебе і пограбую». І, як продовжує далі сучасник, Ломоносов примусив його скинути з себе куртку, полотняний камзол і штани — тільки тоді відпустив його.

Чи міг проявити таке молодецтво, гідне билинного богатиря, той пан з пухленькими ручками, якого ми бачимо на портреті!

Що ще можна до цього додати! Хіба тільки те, що Ломоносов рідко одягав розкішний камзол. У житті вченого було мало таких днів, коли б він не працював у лабораторії. Він ставив досліди по вивченню атмосферної електрики, проводив експерименти по згорянню речовин у запаяних ретортах, варив мозаїчну смальту. А такої роботи в малиновому камзолі і в напудреному парику не виконуватимеш.

Можна було б тільки гадати про зовнішність Ломоносова, якби видатний російський художник XVIII століття Федот Шубін не залишив нам чудовий скульптурний портрет ученого.


Скульптурний портрет М. В. Ломоносова роботи Ф. Шубіна.

На нас дивиться, злегка примружившись, лиса людина з не дуже крупними рисами обличчя. Голова трохи повернута набік. М’яке підборіддя. Добра усмішка. І незвичайні очі. Немає, мабуть, у музеях світу другого такого скульптурного портрета, з якого на нас дивилися б такі розумні, проникливі, такі добрі і разом з тим вольові очі. Ось хіба Гудонів Вольтер… Ну що ж, в обох випадках скульптори мали достойну натуру!..

Розповідь про діяльність великого вченого, як не дивно, доведеться почати не з фізики, не з металургії, не з «гірничого мистецтва» і навіть не з хімії. Почати доведеться з поезії, бо саме тут найяскравіше проявився дух Ломоносова, його творча душа. Воно й зрозуміло: в творах, присвячених питанням фізики чи хімії, не прийнято віддавати данину емоціям.

…Йшов третій рік перебування Ломоносова на чужині. Він побував у Марбурзі, вчився в Фрейберзі гірничій справі, їздив по багатьох маленьких містечках — і всюди жадібно ловив відомості з Росії. В той час найважливіша новина з Петербурга йшла до Німеччини тижнями, а до такої глухомані, як Фрейберг, доходила зовсім застарілою. Тим жадібніше прочитував Ломоносов кожну російську газету.

У 1739 році російські війська заволоділи турецькою фортецею Хотин. Звістка про цю перемогу викликала переполох в європейських столицях, де встигла встановитися думка, що російська армія після смерті Петра захиріла і ледве справляється з придушенням внутрішніх бунтів, а щодо регулярних іноземних військ, то змагатися з ними їй не під силу. (По правді кажучи, від часів славних перемог військ Петрових пройшло немало літ, і ще далеко було до того часу, коли прогримить на весь світ ім’я Суворова. Але російський солдат залишався російським солдатом, а це багато що значило).

І тут перемога під Хотином! Взято фортецю, яку обороняли мало не сто тисяч солдат. Захоплено силу-силенну полонених і багаті трофеї: сотні гармат, «безліч бомб, гранат, картечі, пороху і свинцю».

Коли у Фрейберзі стало відомо про «славну російську вікторію», до Ломоносова почалося паломництво. Цілий день російського студента поздоровляли городяни, а ввечері Ломоносова викликав до себе сам професор Генкель і своїм добре поставленим голосом сказав йому кілька ласкавих слів. Однак гер професор не забув у мед поздоровлень влити звичну порцію дьогтю. На цей раз це був докір Ломоносову за те, що він не носив парика. («Пфуй, Міхель, навіть в такий день…»).

Товариші по навчанню даремно чекали Ломоносова ввечері, приготувавшись за славнозвісним студентським звичаєм відзначити таку радісну подію. Ломоносов сидів дома і при слабкому світлі поганенької свічки писав.

На цей раз це був не трактат про солеваріння, не хімічний твір і не фізичний мемуар. Студент Ломоносов, посланий у Німеччину для вдосконалення в гірничій справі і хімії, писав вірші:

Восторг внезапный ум пленил Ведет на верх горы высокой, Где ветр в лесах шуметь забыл; В долине тишина глубокой…

Ода, яка прославляла перемогу російської зброї, була написана за одну ніч. Наступного дня всі 280 рядків були переписані начисто і надіслані до Петербурга…

Через століття Бєлінський почне історію нової російської літератури з ломоносовської «Оди на здобуття Хотина».

Відгуки про книгу Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: