Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

Рут підморгнув, а таке не часто трапляється.

— Я дечого навчився в польових умовах, — і він витяг із заклепки на паску щось схоже на пласку мушлю. Предмет було зроблено із оргскла і наповне­ний прозорою рідиною.

— Не думаю, що цим можна напитися, — проко­ментував Батлер.

— Іще як можна. Це гідрозійна мушля — мініатюрний вогнегасник. Вода проходить компресію, щоб поміститися в маленьку ємність. Прискаєте нею в середину вогню й отримуєте декомпресію. В полум’я ударяє півлітра води. Це набагато ефективніше, ніж вилити сто літрів. Ми називаємо цю штуку «фіззером».

— Дуже цікаво, — сухо сказав Артеміс. — От би ще і зброєю вашою можна було б скористатися.

— Вона нам не потрібна, — відказав Рут і витяг ве­личезного ножа. — Руками теж можна попрацювати.

Він приставив кінчик мушлі до шийки пляшки і натиснув на кришку. В контейнер ударив струмінь води.

— Будь ласка, капітане. Тепер ніхто не скаже, що я не дбаю про своїх офіцерів.

— Розумно, — визнав Артеміс.

— А найкраще те, — сказав командир, повертаючи до кишені порожній фіззер, — що його можна вико­ристовувати багато разів. Потрібно лише сунути його у сніговий замет, і компресор зробить свою справу, тож мені навіть Фоулі зі своїм обладнанням не потрібен.

Холлі зробила ковток, і на її щоки повернувся колір,

— Отже, Б’ва Келл улаштували на нас засідку, — сказала вона. — Що це може означати?

— Це означає, що хтось із ваших зливає інформа­цію, — пояснив Артеміс і підніс холодні руки до куба, щоб зігрітися. — Мені здалося, що місія була цілком таємна. Навіть ваша Рада не знала. Єдиний, хто був у курсі, — ваш кентавр.

Холлі аж підстрибнула.

— Фоулі? Не може бути.

Артеміс підняв руки.

— Логіка. Лише логіка.

— Усе це добре, — втрутився командир. — Але то лише припущення. Маємо оцінити ситуацію. Що ми маємо і що знаємо напевне?

Батлер кивнув. Командир немов прочитав його думки. Солдат.

Рут сам відповів на свої запитання.

— У нас лишився наш транспортер, якщо припус­тити, що на ньому немає жучків. Там у шухлядах повно провізії. Переважно атлантичні харчі, тож шикайте до риби і кальмарів.

— А що ми знаємо?

Настала черга Артеміса.

— Ми знаємо, що у гоблінів є інформатор у ЛЕП. Іще нам відомо, що коли вже вони спробували позбу­тися керівника ЛЕП, командира Рута, то обов’язково повернуться, щоб знайти тіло. І успіху вони доб’ють­ся, якщо проведуть обидві операції водночас.

Холлі прикусила губу.

— Отже, значить...

— Значить, під землею відбувається щось на кшталт революції.

— Б’ва Келл проти ЛЕП? — хмикнула Холлі. — Теж мені проблема.

— Узагалі-то шансів у них небагато, — погодився Артеміс. — Але якщо вашу зброю виведено з ладу...

— Тож перевага на їхньому боці, — закінчив Рут. — Теоретично.

Артеміс підсунувся ближче до теплого куба.

— Найгірший сценарій: Небесне місто захоплю­ють Б’ва Келл, члени Ради мертві або ув’язнені. Якщо чесно, перспектива дуже погана.

Ніхто з ельфів не відповів. Погана — це іще делі­катно сказано. Катастрофа — от точний термін.

Навіть Артеміс занепав духом. Так батька вони не врятують.

— Пропоную трохи тут перепочити, взяти прові­зію та вирушати до Мурманська, щойно небо затягне хмарами. Батлер обшукає квартиру того Вассікіна.

Може, нам пощастить і ми знайдемо там батька. Ро­зумію, що без зброї буде дуже важко, але на нашому боці той факт, що на нас не чекають.

Кілька хвилин вони помовчали. Тиша була напру­женою. Усі знали, що треба сказати, але ніхто того казати не хотів.

— Артемісе, — нарешті заговорив Батлер і поклав руку на плече хлопця. — Ми не можемо виступити проти мафії. У нас немає зброї, нашим колегам по­трібно повернутися під землю, тож магії в нас також немає. Якщо ми зараз туди підемо, не повернемося. Жоден із нас.

Артеміс дивився в середину теплого куба.

— Але ж батько так близько, Батлере. Я не можу зараз відступитися.

Попри своє бажання Холлі була зворушена рішучіс­тю хлопця. Він хотів продовжувати, що б там не стало­ся. Вона була переконана, що зараз Артеміс навіть не намагався ніким маніпулювати. Перед ними сидів хлопчик, який дуже сумував за своїм батьком. Може, в неї упав рівень захисту, але вона його пожаліла.

— Ми не відступаємося, Артемісе, — тихо сказала вона. — Ми міняємо тактику. Це велика різниця. Ми повернемося. Пам’ятай, що найтемніший час саме перед світанком.

Артеміс підвів на неї очі.

— Який іще світанок? Ми ж в Арктиці, ти не за­була?

Командний пункт

Фоулі розлютився на самого себе. Стільки зусиль, щоб зашифрувати дані в системі, а Опал так просто взяла і привласнила собі всю мережу. Більш того, ЛЕП заплатили їй за роботу.

Кентавру довелося зізнатися собі, що він навіть захоплюється такою зухвалістю. Геніально простий план. Виграти контракт на оновлення, запропону­вавши найнижчу вартість. Зробити так, щоб ЛЕП дали тобі доступ до всіх чипів, а потім нашпигувати локальну мережу жучками. Вона навіть виставила ЛЕП рахунок за шпигунське обладнання.

Фоулі навмання натиснув кілька кнопок. Жодної реакції. Та він і не очікував. Кентавр не сумнівався, що Опал установила жучки всюди до останньої фіброволокнини. Може, саме зараз вона за ним спостерігає. Він навіть побачив її. Скрутилася собі у фірмовому кріслі «Кобой» і регоче в плазмовий монітор. Найсер­йозніший суперник злорадіє через його падіння.

Фоулі аж застогнав. Вона заскочила його знена­цька, але таке більш не трапиться. Він не зламається їй на втіху... А може, і зламається.

Кентавр обхопив обличчя долонями — сам роз­пач — і театрально схлипнув. Глянув крізь пальці... Якщо тут була камера спостереження, де вона хова­лася? Там, де не знайде прибиральник. Фоулі поди­вився на робота-прибиральника — плутанина чипів і проводів, що тягнулися до самої стелі. Єдине місце, куди не може заглянути прибиральник, — у середину самому собі...

Тепер він знав, звідки за ним спостерігає Опал. Якщо камера ховається в середині прибиральника, то невелика мертва зона у неї безпосередньо під тита­новим корпусом. Щоправда, тоді піксі все одно може бачити найважливіше. Так чи так він не має доступу до комп’ютера і зачинений у командному пункті.

Кентавр озирнувся навколо. Що вони встановили уже після модернізації, проведеної Кобой? Має ж бути якесь надійне обладнання...

Та нічого такого не було. Лише сміття. Котушка волоконно-оптичного кабелю. Кілька провідників, інструменти. Нічого