Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

Ноги в неї засмикалися, немов хотіли влучити в не­видимого ворога. Голосові зв’язки видали такий про­низливий звук, що аж крига навколо потріскалася.

— Це нормально? — прошепотів Артеміс, ніби Холлі могла його почути.

— Так, — відповів командир. — Мозок перевіряє систему. Це тобі не подряпини і синці лікувати.

Із кожної пори на тілі Холлі повалив пар, виганя­ючи радіацію. Вона здригнулася і знову впала в кри­жане місиво.

Не дуже приємне видовище. Вода перетворилася на пару, і капітан ЛЕП зник у тумані. Видно було лише її ліву руку, і то пальці майже неможливо було розгледіти.

Раптом Холлі перестала рухатися. Рука завмерла, випала з туману. Арктична ніч знову стала тихою.

Вони підійшли ближче, ступили в туман. Артеміс хотів побачити, що там відбувається, але було трош­ки моторошно.

Батлер набрав у легені повітря і розігнав туман. Усе тихо. Холлі лежить і не рухається.

Артеміс придивився до її темного силуету.

— Здається, вона прокидається...

Договорити йому не дала Холлі. Вона сіла. На віях і волоссі повисли бурульки. Груди її розпирало, не­мов вона наковталася повітря.

Артеміс схопив її за плечі, вперше за все життя втративши контроль над своїми почуттями.

— Холлі! Холлі, поговори зі мною. Твій палець? Усе гаразд?

Холлі поворушила пальцями, стиснула їх у кулак.

— Здається, так, — сказала вона і вдарила Артемі­са прямо поміж очима.

Приголомшеного хлопця відкинуло в замет уже вчетверте протягом дня.

Холлі підморгнула здивованому Батлерові.

— Тепер ми квити, — сказала вона.

Командир Рут не дуже любив спогади. Але відте­пер, коли на нього насідали проблеми, він пригаду­вав цю мить і тихенько сміявся.

Командний пункт

Фоулі прокинувся від болю. То було незвично, бо він навіть не пам’ятав, коли востаннє у нього щось болі­ло. Кілька разів його зачепили коментарі Джуліуса, але фізичного дискомфорту він намагався уникати за будь-яку ціну.

Кентавр лежав на підлозі в командному пункті, вкритий залишками свого стільця.

— Каджоне, — прогарчав він, і наступні дві хви­лини були чутні лише слова, які не можна друкувати в книжках.

Коли кентавр нарешті випустив пару, мозок у нього запрацював, і він піднявся з плазмової плит­ки. Від хвоста пахло паленим. На сідницях лишиться кілька підпалин. Не дуже приємно для кентавра. В нічних клубах дівчата спершу дивляться саме на них. Не сказати, щоб Фоулі дуже добре танцював. Усі чотири копита у нього були ліві.

Кабінку було замкнено. Міцніше, ніж гномський га­манець, як то кажуть. Фоулі набрав код «Фоулі. Двері».

Комп’ютер не відреагував. Спробував уголос:

— Фоулі. Один два один зірочка. Двері.

Навіть не пікнуло. Він у пастці. Полонений власної системи безпеки. Навіть вікна були затемнені, і він нічого не бачив. Повністю ізольований. Нічого не працювало.

Ну, не зовсім так. Усе працювало, але його доро­гоцінний комп’ютер ніяк на нього не реагував. І Фо­улі добре розумів, що без утручання в систему йому звідси не вибратись.

Кентавр зняв із голови капелюха з фольги, скру­тив його в кульку.

— Ти багато чого для мене зробив! — сказав він і кинув його до кошика зі сміттям.

Кошик розпізнає речовину викинутого і перепра­вить до відповідного контейнера.

На стіні ожив плазмовий монітор. З’явилося збіль­шене обличчя Опал Кобой. І на ньому сяяла найщасливіша усмішка, яку кентавр бачив за все своє життя.

— Вітаю, Фоулі. Давно не бачилися.

Фоулі спробував посміхнутися у відповідь, але вийшло не так добре.

— Опал. Радий тебе бачити. Як предки?

Усім було відомо, що Опал довела батька до бан­крутства. Історія перетворилася на легенду корпора­тивного світу.

— Дуже добре, дякую. «Кумулус» — чудова боже­вільня.

Фоулі вирішив бути відвертим. До такого він не часто вдавався. Але варто спробувати.

— Опал. Подумай, що ти робиш. Каджон неспо­вна розуму. Коли він отримає те, що хоче, обов’язково тебе здихається!

Піксі погрозила бездоганно наманікюреним паль­чиком.

— Ні, Фоулі, ти помиляєшся. Брайарові я потріб­на. Справді. Без мене і мого золота він ніщо.

Кентавр зазирнув в очі Опал. Піксі дійсно вірила тому, що говорила. І як така розумна особа може так помилятися?

— Я знаю, навіщо це тобі, Опал.

— Хіба?

— Так. Іще ображаєшся, що я отримав медаль в університеті.

На секунду Кобой утратила самовладання, і на об­личчі в неї промайнула відраза.

— То була моя медаль, дурний кентавре. Мої кри­ла були кращими за твою іридокамеру. Ти переміг, бо ти чоловік. І це єдина причина.

Фоулі задоволено посміхнувся. Навіть незважаю­чи на те що зараз усе було проти нього, він не міг утриматися від злорадства.

— Тож що тобі потрібно, Опал? Чи ти просто хочеш потеревенити про старі добрі часи?

Опал відпила з кришталевого бокала.

— Просто хотіла сказати, що я за тобою спостері­гаю, тож не роби дурниць. І хотіла показати запис із камер у місті. Щойно зроблений. До речі, Брайар зараз у Раді, висуває проти тебе звинувачення. При­ємного перегляду.

Обличчя Опал зникло, замість нього з’явилися вулиці Небесного міста. Туристичний район, непо­далік від торговельного центру «Спаде Спад». Зазви­чай тут гуляли парочки з Атлантики, фотографува­лися на тлі фонтана. Але сьогодні тут кипіла бійка. Б’ва Келл обстрілювали війська ЛЕП, а ті, схоже, навіть не захищалися. Гобліни палили зі своїх «Софтноузів», а поліція не зробила жодного пострі­лу у відповідь. Офіцери ховалися де могли. Абсо­лютно безпорадні.

Фоулі роззявив рота. Катастрофа. І він у всьому винний. Жертовних козлів живими не лишають. Отже, він має якнайшвидше передати Холлі повідом­лення. Або вони всі загинуть.

ГЛАВА 10: ТРАБЛ

І НЕПРИЄМНОСТІ

Центр Небесного міста

ТОРГОВЕЛЬНИЙ центр «Спадс Спад» — не те місце, де можна відсвят­кувати найдорожчі моменти життя. Картопля в них була жирною, м’ясо — підозрілим, а в молочному коктейлі плавали якісь загадкові грудки. І все одно відвідувачів вистачало, особливо в дні сонцестояння.

Саме цієї миті капітан Трабл Кельп волів би опи­нитися в ресторані фаст-фуду на першому поверсі та жувати гумовий гамбургер, аніж ховатися від ла­зерів.

Рута не було, отже командування перейшло до капітана Кельпа. Як правило, це його дуже тішило. Але ж, як правило, у нього були і транспорт, і зброя. На щастя, лишилася система комунікації.

Трабл і його патруль прочісували можливі схован­ки Б’ва Келл, їх атакували сотні рептилій. Гобліни за­йняли позицію на даху і почали обстрілювати загін ЛЕП із «Софтноузів» і кидати в них вогняні кулі. Дуже складна операція для Б’ва Келл. Середньостатистичному Гоблінові важко було б водночас почуха­тися і сплюнути. Отже, хтось віддавав їм накази.