Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

УДК 82-92

ББК 84-445

К 60

Є авторизованим перекладом і ліцензійним виданням творів,

опублікованих PUFFIN BOOKS LTD.

Title of the original edition: Artemis Fowl and the Arctic Incident.

Колфер, Йон

К 60      Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці. — X.: Видавництво «Ранок»,

2016. — 320 с.

ІSВN 978-617-09-2753-8

Від одного звуку його імені вороги здригаються. І дійсно, Артеміс Фаул уміє справити незабутнє враження. Цей юний геній вирізняється неймовірною гост­ротою мислення, миттєвою реакцією і цілковитою відсутністю страху. Декому він здається машиною. Але це не так. Незважаючи на всі свої досягнення і блискучі кримінальні операції, Артеміс залишається тринадцятирічним хлоп’ям, здатним на сильні почуття і готовим на все, щоб урятувати дорогу йому людину...

ББК 84-445

Разом дбаємо

про екологію та здоров’я

© Text copyright ©Eoin Colter, 2002

© TOB Видавництво «Ранок», 2016

ISBN 978-617-09-2753-8

ISBN 978-617-09-2753-8

Для Бетті

ПРОЛОГ

Мурманськ, північ Росії, два роки тому

Двоє росіян скорчилися біля багаття, даремно намагаючись урятуватися від арктичного холоду. Перебування біля Кольської затоки після вересня — річ не дуже приємна, особливо якщо ви потрапили до Мурманська. В Мурманську навіть білі ведмеді носили шарфики. Немає холоднішого міста, ну хіба що Норильськ.

Ці люди належали до мафії і звикли проводити вечори в крадених БМВ. Чоловік, що більший, Ми­хайло Вассікін, подивився на фальшивий ролекс під рукавом шуби.

— Може, ця штука змерзла? — постукав він по циферблату. — Що тоді з нею робити?

— Годі скиглити, — відповів його напарник Ка­мар. — Це через тебе ми тут застрягли.

Вассікін помовчав.

— Прошу?

— Завдання було простим: потопити «Зірку Фау­лів». Ти мусив просто підірвати вантажний відсік.

Звісно, корабель був великий. Але якби підкинути бомбу до вантажного відсіку, судно пішло би на дно. Та ні, великий Вассікін вирішив підірвати корму. І навіть не подумав про контрольну ракету. Тепер маємо шукати тих, хто вижив.

— Корабель же потонув, чи не так?

Камар знизав плечима.

— То й що? Тонув же він повільно, пасажири мали купу часу за щось ухопитися. Вассікін — сла­ветний знищувач кораблів! Моя бабуся і то б вистрі­лила краще.

Доки сварка не обернулася бійкою, до них підійшов схожий на ведмедя Любкін, людина мафії в доках.

— Як справи? — спитав Якут.

Вассікін сплюнув у море.

— А ти як гадаєш? Щось знайшов?

— Мертву рибу і зламані ящики, — відповів Якут і протягнув кожному по кухлю, з якого підіймалася пара. — Жодної живої душі. Минуло вже понад вісім годин. Мої найкращі люди прочесали все аж до Зеле­ного Мису.

Камар зробив великий ковток і одразу ж з огидою виплюнув.

— Що це таке? Смола?

Любкін розреготався.

— Гаряча кола. З борту «Зірки Фаулів». Викинуло на берег кілька ящиків. Сьогодні у нас справжня Попереджаю, — Камар вихлюпнув рідину на сніг. Від такої погоди в мене настрій псується. Тож більше жодних поганих жартів. Досить із мене, що доводиться вислухувати Камара.

Більше не слухатимеш, — пробурмотів парт­нер. Іще одна ходка, і ми відкликаємо команду. Ніхто не може протриматися в такій воді вісім годин

і лишитися живим.

Вассікін передав Якуту порожній кухоль.

- Нічого міцнішого немає? Чарка горілки тро­хи б зігріла. Знаю, що в тебе завжди десь прихована фляжка.

Любкін поліз до кишені, але раптом затріщала ра­ція. Три коротких виклики.

— Три. Це сигнал.

— Сигнал чого?

Любкін квапливо кинувся до доків і кинув через плече:

— Три виклики по рації. Означає, що команда К9 когось знайшла.

Чоловік був не з Росії. Видно по одягу. Все — від дорогого костюма до шкіряного пальто — явно було куплено в Європі, а можливо, і в Америці. Одяг було добре підігнано, пошито з матеріалу найвищої якості.

Хоча вбрання незнайомця майже не постражда­ло, про тіло цього не можна було сказати. На босих ступнях і руках помітні були сліди обмороження.

Одна нога незграбно звисала, а на обличчі не лиши­лося живого місця від синців.

Пошукова команда принесла його на імпровізова­них брезентових ношах з ущелини за три кліки на пів­день від бухти. Усі з’юрмилися навколо здобичі, прито­пуючи ногами від холоду, що пробрався аж до чобіт. Вассікіну довелося прокладати шлях ліктями. Він піді­йшов і опустився на коліна, щоб роздивитися уважніше.

— Ногу він точно втратить, — сказав Вассікін, — Пальців зо два також. З обличчям теж усе погано.

— Дякую, лікарю Михайле, — сухо прокоменту­вав Камар. — Якісь документи?

Вассікін швидко оглянув кишені. Гаманець і го­динник.

— Нічого. Дивно. Така заможна людина, як цей чоловік, мусила б мати якісь власні речі, еге ж?

Камар кивнув.

— Так, — він повернувся до юрби. — Десять се­кунд, потім матимете неприємності. Гроші залиште собі, усе інше поверніть мені.

Моряки замислилися. Чоловік був не дуже вели­кий. Але він належав до мафії — російського органі­зованого злочинного синдикату.

Шкіряний гаманець передали із рук у руки, і він шльопнувся на брезент. Через кілька секунд до нього приєднався хронограф від Картьє. Золотий із діа­мантовим ремонтуаром. Вартістю в п’ять середніх російських річних зарплат.

— Мудре рішення, — сказав Камар, підбираючи здобуті скарби.

— Ну? — поцікавився Вассікін. — Лишаємо?

Камар витягнув із лайкового гаманця платинову карту Vіsа, перевірив ім’я.

— Авжеж, лишаємо, — відповів він і витяг мо­більний. — Накрийте його ковдрами. З нашою вда­чею він і пневмонію підхопить. А нам аж ніяк не по­трібно, щоб із ним щось скоїлося. Це наш квиток до найкращих часів.

Камар повеселішав. Зовсім на нього не схоже.

Вассікін підвівся.

— Кому ти телефонуєш? Хто цей хлопець?

Камар натиснув кнопку швидкого набору номера.

— Телефоную Бривіті. А ти думав кому?

Вассікін зблід. Телефонувати босові небезпечно. Усім відомо, що Бривіта відстрілював тих, хто при­носив погані новини.

— Це ж добра новина, еге ж? Ти розкажеш йому добру новину?

Камар помахав карткою перед носом партнера.

— Прочитай.

Кілька секунд Вассікін витріщався на картку.

— Не розумію англійської. Що тут написано? Що це за ім’я?

Камар сказав. На Михайловому обличчі розпливлася посмішка.

— Телефонуй, — дозволив він.

ГЛАВА 1: РОДИННІ ЗВ'ЯЗКИ