Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер
— Чао, фоллетта («Привіт, феєчко»), — мовило воно, а тоді видерлося батькові на коліна й заснуло.
Постать Корча замерехтіла й повернулася у видимий спектр. Командувач розлютився ще дужче, якщо таке взагалі можливе.
— Що з твоїм захисним екраном, Куць?
Холлі ковтнула слину.
— Це все від стресу, командувачу, — з надією пояснила вона.
Але Корча вже годі було обдурити.
— Ти збрехала мені, капітане! У тебе закінчилась чарівна сила!
Холлі тільки головою кивнула.
— Як давно ти востаннє виконувала Ритуал?
Холлі закусила губу.
— Здається… років… чотири тому, пане.
Корчева голова трохи не луснула, бо вся кров кинулася йому до обличчя.
— Чотири? Чотири роки тому? Дивно, що ти ще так довго протрималася! Негайно виконай Ритуал. Цієї ж ночі! Без чарівної сили я не пущу тебе назад, під землю. Ти ж наражаєш на смертельну небезпеку сама себе й усіх нас!
— Так, пане.
— Візьми в когось зі Швидкого реагування «Колібрі» й лети в древній край. Сьогодні якраз повний місяць.
— Так, пане.
— І не думай, ніби я забув про твої витівки. Поговоримо про це, як повернешся.
— Так, пане. Слухаюсь, пане.
Холлі вже крутнулася, щоб іти геть, але Корч трохи ніяково прочистив горло й гукнув її:
— І ще одне, капітане Куць…
— Так, пане?
Корчеве обличчя втратило свій звичайний буряковий відтінок і здавалося майже збентеженим.
— Ти добре попрацювала. Завдяки тобі немає жертв. Усе могло бути гірше, жахливо гірше.
Холлі засяяла, та забороло приховало її радість. Може, її все-таки не витурять із Легіону?
— Дякую, пане.
Корч щось буркнув у відповідь, і його фізіономія знов налилася звичним багрянцем.
— А зараз забирайся звідси й не показуйся мені на очі, поки по самі кінчики вух не наповнишся чарівною силою!
Холлі зітхнула. Яка скупа командувачева подяка!
— Так, пане. Вже вирушаю, пане.
Розділ 4
Викрадення
Після прочитання Книги Чарівного Народу перед Артемісом постала інша велика проблема: де знайти хоч якого-небудь лепрекона? Це хитрюще плем’я ельфів та фей Бог знає скільки тисячоліть крутиться довкола людини, і все ж таки досі не існує жодної фотографії, жодного відеокадру з цими істотами. Навіть підробок типу лох-несського чудовиська немає. Не хочуть вони спілкуватися з людьми і край! А хитрющі які! Досі ще жодній людині не пощастило розжитися їхнім чарівним золотом. Але ж і Книгу їхню захопити досі також не таланило нікому. Коли маєш ключа, то всяка крутиголовка стає простою, мов два плюс два — чотири.
Артеміс викликав до свого кабінету Лаккея і Джульєтту. Він стояв за міні-кафедрою, гортаючи Книгу.
— Існують певні ритуали, які має здійснювати кожний представник Чарівного Народу для поповнення запасів своєї чарівної сили, — так він почав своє пояснення.
Лаккей і Джульєтга кивнули головами, ніби слухали якийсь найзвичайнісінький інструктаж.
Артеміс погортав свій роздрук Книги у твердій оправі й знайшов потрібне місце.
Сила твоя від землі йде, вливається в тебе, Ї й за дарунок віддячити треба. В повню до закруту річки прийди, Плід чарівний ти під дубом столітнім знайди І закопай десь чимдалі від місцини тої — Так ти повернеш землі дар її, пресвятої.
Артеміс закрив Книгу.
— Зрозуміли?
Лаккей і Джульєтта знову закивали головами, хоча всім своїм спантеличеним виглядом ніби промовляли: ні, не дуже зрозуміли.
Артеміс зітхнув.
— Усякий лепрекон (чи ельф) неодмінно буває зв’язаний певними ритуалами. Дуже особливими, сказав би я, ритуалами. І нам слід цим скористатися, аби когось із них вистежити.
Джульєтта підняла руку, мов на уроці, хоча віком була на чотири роки старша за Артеміса.
— Ну?
— Річ, Артемісе, в тому, що… — невпевнено почала вона, накручуючи на палець пасмо русявих кіс. Декому з місцевих лобуряк ця її манера здавалася надзвичайно привабливою. — Ну, я про тих неприклонів…
Артеміс насупився. Лихий знак!
— Чи не могла б ти висловитися точніше, Джульєтто?
— Ну, всякі там непри… леприклони, ельфи, гноми… Хіба ж вони існують на світі?
Лаккей поморщився. Це його вина, що правда, то правда. Так і не зібрався ознайомити сестричку з подробицями останньої операції.
Артеміс докірливо зиркнув на нього.
— То Лаккей нічого не розповів тобі про це?
— Ні. А мав розповісти?
— Так, безперечно, мав би. Може, він просто побоювався, що ти візьмеш його на глузи.
Лаккей ніяково зіщулився. Хазяїн точно вгадав його думки. Джульєтта постійно кепкувала з брата, а той не знав, як від неї відборонитися. Вона єдина могла собі це дозволити. А втім, інші люди також могли собі дозволити посміятися з Лаккея. Але тільки один раз. Останній у їхньому житті.
Артеміс прокашлявся.
— Отже, ми будемо виходити з того, що Чарівний Народ реально існує і що я ще не з’їхав з глузду.
Лаккей ледь помітно кивнув головою. Джульєтта лишилася непереконаною.
— Дуже добре. Тож, як я вже
