Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер
У Лаккеєвих очах зажевріли вогники розуміння.
— Значить, усе, що нам треба зробити…
— … це підключитися до погодних супутників і з їх допомогою визначити координати потрібних нам місць. Що я вже й зробив. Вірте чи не вірте, а в нашій країні збереглося не так уже й багато вікових дубів, себто таких, яким понад сто літ. Додамо сюди ше одну умову — річковий закрут (а повня скрізь одна й та сама), й дістанемо не більше й не менше, а саме сто двадцять дев’ять місць у нашій країні, за якими треба встановити спостереження.
Слуга посміхнувся. Встановити спостереження… Оце вже нарешті хазяїн заговорив зрозумілою йому, Лаккеєві, мовою.
— І ще ми повинні зробити всі належні приготування до прибуття нашого гостя, — провадив Артеміс, вручаючи Джульєтті аркуш формату А4 з друкованим текстом. — Ось так треба переробити підвал. Організуй це, Джульєтто. Щоб усе було зроблено відповідно до плану, без ніяких відсебеньок.
— Добре, Арті.
Артеміс набурмосився, але зовсім трішечки. З якихось самому йому не зовсім збагненних причин він був не дуже й проти, аби Джульєтта називала його скороченим ім’ям, яке придумала для нього мама.
Лаккей задумливо потер підборіддя. Артеміс це помітив.
— Є запитання, Лаккею?
— Так, Артемісе. Ота знахарка з Хошіміна…
— Розумію, — кйвнув головою Артеміс. — Чом ми не викрали її — було б простіше?
— Атож, пане.
— У «Народному альманасі» сьомого століття Чі Луня, знайденому в загубленому місті Ш’шамо, написано таке: «Хто з Чарівного Народу хоч раз спожив хмільне з багноїдами, — себто з нами, людьми, — той помер навіки для братів своїх і сестер». Тож навряд чи б за ту фею-п’яничку вони дали хоч унцію золота. Ні, друзяко, нам потрібна свіжа кров. Усе зрозуміло?
Лаккей кивнув головою.
— Гаразд. І проглянь оце: тобі доведеться придбати кілька речей для наших веселих прогулянок під місяцем.
Лаккей пробіг очима список: звичайне польове спорядження, декілька чудних витребеньок, та, може, й знадобляться… Але що це?!
— Сонцезахисні окуляри? Вночі?
Артеміс так хижо вишкірився, що слуги не здивувалися б, якби з-під горішньої губи в нього вискочила пара вампірських ікол.
— Авжеж, Лаккею. Сонцезахисні окуляри. Покладися на мене.
Звісно ж, Лаккей покладався на хазяїна. Завжди і в усьому.
Холлі увімкнула обігрівання й піднялася на висоту чотири тисячі метрів. Ні, таки «Колібрі» — це вам не «Бабка»! Де вже «Бабчиним» крилам піднятися так високо! На датчику акумулятора «Колібрі» жевріли чотири червоні смужки — більш ніж досить, щоб хутенько перелетіти через материкову частину Європи й понад Британськими островами. Хоча правила й веліли летіти по змозі над вадою, але капітан Холлі Куць не втрималася й цього разу від спокуси збити по дорозі снігову шапку з найвищої альпійської вершини.
Костюм надійно захищав від погодних крайнощів, але ельфиня все одно відчувала: холод добирається до кісток. Місяць із цієї висоти здавався просто величезним, на його поверхні можна було легко розрізнити кратери. Просто ідеально сферичне тіло. Чарівна повня. Службі іміграції, либонь, ніколи й вгору глянути, бо саме тепер тисячі ельфів, гномів, спрайтів та інших, гнаних ностальгією, пориваються вискочити погуляти на земній поверхні. Чимало їх таки потрапить сюди і, ймовірно, дехто поламає з шалу руки-ноги. Мантія землі вся поточена нелегальними шахтами — поліційних постів усюди не виставиш.
Холлі добулася понад італійським узбережжям до Монако, а звідти перемайнула через Альпи до Франції. Вона любила літати, та й хто з ельфів-лепреконів не любив? І Книга повідомляє, буцім колись чарівні створіння всі мали власні крила, але помалу еволюція позбавила їх цього привілею. Усіх, крім спрайтів. Одна школа історичної думки вважала, що Чарівний Народ пішов від летючих динозаврів. Можливо, від птеродактилів. У будові верхньої частини їхніх скелетів було багато спільного. Ця теорія вдало пояснювала, чому на лопатках ельфів є невеличкі нарости.
На мить ельфині закортіло навіть зазирнути до паризького Діснейленду. Нещодавно Легіон заслав туди кількох своїх оперативників, які переважно працювали в атракціоні під назвою «Білосніжка та семеро гномів». Діснейленд — це одне з небагатьох місць на світі, де чарівні створіння могли бути на видноті й водночас лишатися непоміченими. Але що, коли котрий-небудь турист сфотографує її та й вліпить фото в Інтернеті? Тоді вже Корч неодмінно «викорчує» з м’ясом її поліційного значка. Вона зітхнула з жалем і пролетіла, не знижуючись, понад вогнеграями пістрявих феєрверків.
Опинившись над Ла-Маншем, Холлі спустилася майже до самої води й полетіла, мало не торкаючись ногами білогривих хвиль. Погукала дельфінів, і вони піднялися на поверхню, помчали, вистрибуючи з води, наввипередки з ельфинею. Навіть на дельфінах людина лишила своє тавро — через затруєння морських вод. Сіра дельфіняча шкіра взялася білими плямами, у декого з них на спині червоніли виразки. Холлі усміхалася морським друзям, а серце їй розривалося від болю. Багнощи повинні за багато що відповісти.
Нарешті попереду замрів берег. Древній край! Ейрі— земля, де почався час. Найчарівніше місце на планеті. Саме тут десять тисяч років тому Діти богині Дану, прадавня божественна раса, дали бій демонам-фоморам. Тут силою своїх чарівних ударів вони проклали славетну Дорогу Велетнів. Саме тут стояв Ліа Фаїл, камінь центру всесвіту, де коронували правителів Чарівного Народу, а згодом — і чоловіка на ім’я Ард Рі. І саме тут, на жаль, місцеві багноїди завжди були найдужче схильні сприймати всілякі чари, і їм поталанило більше побачити представників Чарівного Народу, ніж будь-де на планеті. Мало того, що решта світу має ірландців за схибнутих, психів, ще й самі ірландці ніби приймають цю теорію, принаймні нічим її не спростовують. Вони й досі вірять у всякі бабусині казочки. Чогось вони, наприклад, узяли собі в голову, буцім кожне чарівне створіння, хоч би куди прямувало, неодмінно тягне з собою горнятко золота. А
