Артеміс Фаул. Утрачена колонія - Йон Колфер

Номер Один затулив обличчя долонями. Не ли­шається нічого, як повернутися до школи. Потрібно перевернути кокони в ямі за багном, щоб у них не лишилося пролежнів.

Він зітхнув. Це не перша його відчайдушна подо­рож. Але сьогодні йому здавалося, що він неодмінно стрибне. В голові лунав голос Аббота, квапив його. Йому майже хотілося побачити, як летить назустріч гостре каміння. Майже.

Номер Один покрутив срібний браслет на руці. Як же легко скинути цю цяцьку і просто зникнути.

«Ну і зніми, малий, — сказав голос у нього в голо­ві. — Знімай і ходи до мене».

Голос не здивував Номера Один. Власне, то було більше відчуття, ніж голос. Слова Номер Один дібрав сам. Він часто розмовляв з голосами у своїй голові. Во більше не було з ким. У нього був Фламбард — чоботар, леді Бонні — стара діва і його улюблениця Букі, шепелява пліткарка.

Але цей голос був новий. Сильніший.

«Щойно позбудешся срібла, цілий новий світ ста­не твоїм».

Номер Один прикусив нижню губу і замислився. Браслет можна зняти, лише на хвильку. Яка біда може статися? До кратера ще далеко, а за його межі магія не поширюється.

«Ніякої біди і не станеться. Зовсім ніякої. Тебе лише трішки смикне».

Дуже цікаво. Зняти браслет — це майже поверну­тися в той день, коли він нарешті набрався хороброс­ті відчути місячне божевілля. Номер Один провів пальцями по рунах на сріблі. Такі ж самі, як у нього на грудях. Подвійний амулет. Відганяє місячну ману. Зняти браслет — означає обернути силу власних рун проти себе самого, віддатися на волю Місяця.

«Зніми. Зміни напрямок сили».

Номер Один спостерігав, як пальці схопилися за замочок браслета. Немов уві сні, під ледь чутні звуки музики. Новий голос обгорнув мозок туманом, захо­пив над ним владу.

«Ми будемо разом, ти і я. Ти ніжитимешся в моє­му світлі».

«Ніжитимешся в моєму світлі?» — зібрав рештки розуму Номер Один. От іще любитель театральних ефектів! Букі він не сподобається.

«Знімай його, Малий».

Номер Один дивився, як рука стягує браслет. Зу­пинити себе він не в змозі — навіть якби захотів.

«Місячне божевілля, — раптом зрозумів він. — Воно тут усюди. Як таке може бути?»

Втім, якась частина його знала відповідь. Мабуть, та, що належала цілителеві.

«Позачасове закляття розпадається. Усі в небез­пеці».

Номер Один побачив, як браслет, його срібний якір, зісковзнув з пальців і впав на землю. Немов у сповільненій зйомці. Срібло стекло і блиснуло, не­мов промінець сонця крізь воду.

Номер Один відчув поколювання, яке буває, коли кожен атом у тілі перевантажений енергією, і фізич­на оболонка переходить у стан газу. Процес мав бути дуже болючим, але тіло не знало, як реагувати на таку зміну клітин, тож бісеня і відчуло це зворушли­ве поколювання.

На крики не було часу; Номер Один тільки і встиг зникнути в спалаху мільйонів цяточок світла, що швидко розтяглися в просторі й утворили мостик в інший вимір. За секунду від бісеняти нічого не ли­шилося, крім срібного браслета.

Мине багато часу, доки помітять його відсутність. І ніхто навіть і не подумає йти шукати.

Театр Массімо Белліні, Сицилія

Якби хтось поглянув на Артеміса Фаула, то подумав, що хлопець тут заради опери. В одній руці у нього був театральний бінокль, спрямований на сцену. Іншою рукою він розмахував, мов диригентською паличкою, відстежуючи ноту за нотою.

— Вважається, що найкраще партію Нори вико­нувала Марія Каллас, — сказав він Холлі, яка ввічли­во кивнула і, повернувшись до Батлера, звела очі. — Але я маю зізнатися, що надаю перевагу Монсеррат Кабальє. Вона співала цю партію в сімдесятих. Звіс­но, я чув лише в запису, але, як на мене, образ у ви­конанні Кабальє вийшов більш живим.

— Так, — сказала Холлі. — Я намагаюся вникнути, Артемісе, дійсно. Але мені здавалося, що все закін­читься, не встигне ця гладка синьйора почати співа­ти. А вона співає, а ще нічого й не почалося.

Артеміс посміхнувся, блиснувши зубами.

— Це ти з Вагнером переплутала.

У розмові на оперну тему Батлер участі не брав. Для нього це було іще одним фактором, що відвертає увагу. Замість цього він вирішив випробувати фільтр нічного бачення на шоломі Холлі. Якщо вони вирішили про­блему засліплення, як заявляє Холлі, тоді він обов’яз­ково попросить, щоб Артеміс дістав йому такий самий.

Не потрібно казати, що шолом Холлі на Батлеро­ву голову не налізе. Власне, його ледь на кулак мож­на було надягнути, тож охоронець відкинув фільтр убік і притиснув шолом до щоки, щоб можна було хоч якось подивитись.

Ефект був просто вражаючий. Фільтр успішно ви­рівнював світло по всьому театру. Десь збільшував інтенсивність, десь приглушав, тож кожну людину в приміщенні було освітлено однаково. Видно було, скільки гриму на акторах, у ложах не лишилося тіні, щоб сховатися.

Батлер оглянув ложі та переконався, що ніякої за­грози там немає. Лише в носі колупалися і за руки три­малися, часто одні й ті самі люди. А от у другій від сцені ложі сиділа білява кучерява дівчинка в нарядній сукні.

Батлер одразу ж пригадав, що бачив цю саму ді­вчинку на місці матеріалізації в Барселоні. Тепер вона тут. Збіг? Такого не буває. Досвід охоронця під­казував, що коли ви бачили незнайомця більше од­ного разу, то він або стежив за вами, аби вам обом було потрібне одне й те саме.

Він придивився. В ложі за дівчинкою було двоє чоловіків. Один років із п’ятдесяти, з животиком, у дорогому фраку. Знімав те, що відбувалося на сце­ні, на мобільний телефон. Перший чоловік із Барсе­лони. Другий теж там був. Можливо, китаєць, із во­лоссям, що стирчало в різні боки. Травмована нога досі вимагала милиць, тож вони стояли поряд. Чоло­вік розвернув одну милицю, зняв знизу гумовий на­конечник і приставив до плеча, як гвинтівку.

Батлер автоматично пересунувся на лінію вогню, між чоловіком та Артемісом. Хоча милиця націлена була не на хлопця, а на сцену. За метр від сопрано. Саме там Артеміс і сподівався побачити демона.

— Холлі, — сказав охоронець тихим спокійним голосом, — гадаю, тобі треба увімкнути захист.

Хлопець опустив бінокль.

— Проблеми?

— Можливо, — відповів Батлер. — Хоча не для нас. Здається, про нову матеріалізацію відомо іще декому, і вони не збираються лише спостерігати.

Артеміс постукав по підборіддю пальцями, роз­мірковуючи.

— Де?

— Друга ложа. Поряд зі сценою. Бачу зброю, на­цілену на сцену. Нестандартна. Може, модифікова­ний дротикомет.

Артеміс нахилився вперед, схопившись за мідні поручні.

— Вони хочуть захопити демона