З любов’ю, Обрі - Сюзанн Лафлер

class="book">Наступний день був прохолоднішим, дякувати Богу. Бабуся дала мені звичайний список справ, а це означало, що мені знову треба атакувати бур’яни, які виросли серед помідорів. Бріджет зголосилася мені допомогти, тож я впоралася швидше, ніж зазвичай. Деякі помідори вже були оранжеві. Коли ми закінчили, то помили руки водою зі шланга і пішли гратися на подвір’я Бріджет.

Минуло кілька годин, а потім її мама покликала:

— Дівчата, ідіть обідати!

— Я теж? — запитала я в Бріджет.

— Думаю, так, — відповіла вона. — Мама сказала «дівчата», а крім нас тут нікого немає.

Я вагалася.

— У чім справа? — запитала Бріджет. — Пішли!

Я пішла за нею в будинок. Через задні двері ми зайшли до кухні. Там стояв стіл, біля якого на високому стільчику сидів Денні. Мейбл, сидячи на стільці з подушкою, метляла ногами, а ще була її мама в зручному одязі, з м’яким волоссям, яка мала такий вигляд, як і мусить мама. Такою була колись і моя мама. Я поворушила пальцями ніг у кросівках.

— Мамо, це Обрі, — сказала Бріджет.

Вона підійшла до столу, взяла сандвіч із арахісовим маслом і зефірним кремом і стала його кусати, липуча начинка лишалася в кутиках губ.

— Привіт, Обрі, — сказала мама Бріджет.

Потім вона зробила те, чого я ніяк не очікувала. Стала переді мною на коліна і притягнула мене до себе, щоб обійняти.

— Твоя бабуся розповідала про тебе. Я дуже рада, що ти тут.

Я зустрілася очима з Бріджет. Вона великим пальцем намагалася стерти липучий крем зі щік. Дивилася прямо на мене і не здавалася переляканою. Тепер я зрозуміла, що вона увесь цей час знала. Знала все.

Я розслабилася в обіймах мами Бріджет і поклала голову їй на плече, коли вона стала легенько мене заколисувати. А коли я нарешті відійшла від неї, на її футболці лишилася мокра пляма. Від крапель, які більше не треба приховувати.

З одного боку столу, біля вікна, стояла лавка. Я сіла біля Бріджет, наші стегна і ноги торкалися, так близько ми сиділи. Ми їли сандвічі, поки я не наїлася. Потім Бріджет запитала:

— Хочеш подивитися на мою кімнату?

Ми помили руки і пішли нагору. Кімната Бріджет була над кухнею і мала похилу стелю та купу закапелків. Там стояло ліжко Бріджет, а в кутку було ще одне, менше.

— Тут спить Мейбл. Незабаром у неї буде доросле ліжко, але вона цього трохи боїться, — пояснила Бріджет.

Вона показала усі свої найцінніші речі: футбольний кубок, зроблену цього літа фотографію своєї софтбольної команди, колекцію мушель, зібрану минулого року, коли вона зі сім’єю їздила у штат Мен.

— Ти жодного разу нічого не сказала. Про мене, — зауважила я.

— Мама просила мене цього не робити, — сказала вона, відкриваючи скриньку з прикрасами. — Дивись, це мені подарував тато, коли народилася Мейбл.

Вона простягнула мені ланцюжок із сердечком.

— Гарне, — сказала я.

Бріджет висунула верхню шухляду комода і дістала пляшечку з рожевим лаком для нігтів.

— Хочеш, я пофарбую тобі нігті на ногах?

— Звичайно, — відповіла я.

Я думала, що їй не заважало те, що мої ноги брудні, бо ж ми вранці працювали на городі. Ми сіли на килимі на підлозі. Бріджет сказала мені поставити ноги на журнал. Я склала руки на колінах, а зверху поклала голову. Я не казала Бріджет, але поки вона фарбувала мені нігті, я думала про Саванну. Вона любила фарбувати нігті на ногах малиновим лаком, зі срібними блискітками.

~ ~ ~

Люба Джиллі!

Я проводжу більше часу з Бріджет та її сім’єю. Після всього того, що трапилося, багато дітей у школі говорили про мене, навіть якщо ми не були друзями. Та коли я з’являлася, вони поводилися так, ніби я хвора, і ніхто зі мною не хотів спілкуватися. Бріджет не така. Вона не питає мене про дивні речі і не боїться мене торкатися. Я відчуваю, що ми друзі просто тому, що вона хоче зі мною дружити, а не через усе те, що трапилося.

Ніколи не думала, що скажу це, але я сумую за тобою.

З любов’ю, Обрі

~ ~ ~

7