З любов’ю, Обрі - Сюзанн Лафлер

Джессіці, бо я обіцяла

Спочатку це було весело, гратися в «дім».

Я сама собі готувала. Крекери й сир, тричі на день.

Я дивилася по телевізору все, що хотіла, цілий день.

Це могли б бути гарні три дні: крекери й сир на сніданок, телевізор; крекери й сир на обід, телевізор; крекери й сир на вечерю, телевізор, ліжко. Ні про що не думаєш, окрім крекерів і телевізора. Досконалий світ.

Потім сир закінчився.

У морозилці нічого не лишилося. У відділенні для овочів був бридкий коричневий латук і смердюча морква. На поличці стояла пляшка молока. Я її відкрила. Вона також жахливо смерділа, тож я закрутила кришечку і запхала її назад у холодильник.

Я перевірила, чи є перекуски у моїй кімнаті. Зазирнула на нижню поличку під нічним столиком, де поставила тарілку з двома печивцями в шоколаді для Джиллі, як завжди робила Саванна. Печивця, залишені для Джиллі, раніше зникали, але до мене вона не приходила. Можливо, Саванна сама з’їдала ті печивця. Я взяла одне і надкусила, але воно виявилося черствим.

Мені треба було піти на закупи. Треба було відірватися від телевізора. Я дістала гроші з шухляди зі шкарпетками — взяла дві двадцятидоларові купюри, що лишилися від мого дня народження. Мій день народження був так давно. У день, коли мені виповнилося одинадцять, я не думала, що на подаровані бабусею гроші сама буду купувати продукти.

Тепер усе було інакше.

Я не хотіла, щоб у магазині на мене звертали увагу, тож вдягнула капелюха і сонячні окуляри, як кінозірка, яка прогулюється містом.

Я почепила наплічник і пішла у продуктовий магазин. Це було добре — вийти на вулицю, щоб змінити обстановку. Та було дуже спекотно, тож незабаром під капелюхом назбирався піт і став стікати по обличчю. Це виявилося не так гламурно, як мало бути.

Я була рада, що можу вибрати в магазині те, що хочу. Пішла у ряд зі «СпагетіОз» і підняла окуляри, щоб роздивитися бляшанки. Я хотіла з фрикадельками. Саванна любить прості, без нічого. Ні, вона любила — Саванна любила прості, без нічого.

Раптом мені стало дуже погано, тут, у ряду з консервами.

Але мені була потрібна їжа. Я поставила п’ять банок «СпагетіОз із фрикадельками» у візок.

Я хотіла їсти здорову їжу, тож треба було ще купити овочів. Взяла дві бляшанки кукурудзи і одну — зелених бобів. Взяла коробку пластівців, два літри молока, буханку хліба, пакунок порізаної шинки і яблука. Я розуміла, що наплічник буде важкий, але прикинула, що їжі вистачить на кілька днів.

Я заплатила, вийшла з магазину, і ніхто мене не впізнав. Зупинилася біля лавки і запхала паперовий пакет із продуктами до наплічника. Поправила капелюха і окуляри і збиралася вже йти додому, коли побачила поряд із продуктовим зоомагазин.

Я нікуди не поспішала, тож мала час зайти всередину.

Коли я зайшла, на дверях задзеленчав дзвоник. Усередині стояв сильний запах тварин, звідусіль лунав щебет пташок.

За склом сиділо троє цуценят. Я притиснула руку до скла, і до неї стрибнуло цуценя.

Було б гарно мати цуцика.

Я витягла з кишені гроші, які в мене лишилися. Цуценята коштували по сто доларів кожне. Навіть усіх подарованих на день народження грошей не вистачило б.

Біля однієї зі стін магазину стояли велетенські акваріуми з рибками, а перед ними — ряди банок, у кожній — кольорова рибка. «Бійцівська рибка — $3.99».

У самому кінці ряду була блакитна рибка з фіолетовими плавниками. Вона дивилася на мене і махала одним плавником.

Я помахала їй пальцем у відповідь і ще раз подивилася на гроші, які тримала в руці.

Я акуратно понесла банку до касирки. Жінка, забачивши мене, витягла ще пакунок із кормом:

— Плюс ще два долари, — сказала вона.

— Добре, пані, — я дивилася, як вона перекладає мою рибку у пластиковий пакет, зав’язує його і передає мені.

— Як зватимуть рибку? — запитала вона.

— Семмі, — сказала я.

Я обережно несла пакет із рибкою усю дорогу додому.

У мене було все, що потрібно, щоб вести господарство: будинок, їжа і нова сім’я. Відтепер це я — Обрі — і Семмі, нас лише двоє.

У нас колись була золота рибка. Я знайшла її акваріум з блакитними камінцями під раковиною на