Сестри-вампірки 1 - Надя Фендріх

– А гера ван Комбаста запросиш? – запитав Міхай. Усі захихотіли. Обличчя Міхая вмить посерйознішало. – Я радий, що у тебе так швидко все склалось із крамницею.

– Так, правда ж, несподівано? Схоже, тут не обійшлося без магії, – підморгнула йому Ельвіра, сміючись.

Сільванія миттєво відірвала очі від своєї тарілки.

– Правда? – здивовано запитала вона.

Ельвіра розреготалася. Дака пустила очі під лоба: яка ж Сільванія все-таки легковірна!

Міхай пригубив вина.

– Можна скуштувати? – запитала його Дака. Міхай із радістю простягнув їй келих. Він завжди вважав, що виховувати дочок потрібно на власному прикладі, і цей метод, схоже, бездоганно працював: Дака їла кров’янку, любила сирий фарш і навіть час від часу пила людську кров.

Спостерігаючи за тим, з яким задоволенням сестра п’є розбавлене кров’ю вино, Сільванія гидливо скривилася. Що поробиш, як вона вибрала собі за приклад для наслідування маму! Найголовніше, що у них узагалі є приклади для наслідування.

Раптове тихе дзижчання відірвало Міхая від роздумів.

Дака нагострила вуха.

– Пошта! – вигукнула вона.

Але ви помиляєтеся, якщо думаєте, що цієї миті у двері постукав листоноша або пролунало сповіщення електронного листа. Пошта з Трансільванії приходила – точніше, прилітала – лише повітрям.

Тим часом на галявину біля свого будинку вийшов Дірк ван Комбаст. Узявши відгул на роботі, він вирішив сьогодні відновити душевну рівновагу, порушену таємничими подіями минулої ночі. Одягнений у спортивний костюм, Дірк був сповнений рішучості позайматися йогою, але тільки-но він набув пози лотоса і приступив до медитації, об його щоку вдарилося щось тверде і колюче.

– Ай! – від несподіванки скрикнув Дірк ван Комбаст.

Повз нього з дзижчанням пронісся дивний на вигляд пазуристий клубок.

Невже знову привиділося? Але як тоді бути з крапельками крові, що падали Діркові на футболку з подряпаної щоки? Вони-то справжні! Дірк зачаровано спостерігав за польотом клубочка, а той пішов на зниження і приземлився прямо біля поштової скриньки будинку Цепешів.

«Тепер уже я не втрачу можливості довідатися, що відбувається в цьому домі!» – заприсягнувся Дірк і по-пластунськи посунув до живоплоту, що відокремлював його доглянутий садок від сусідських джунглів.

Він побачив, як двері будинку відчинилися і на порозі з’явилася Дака зі шматочком кров’яної ковбаси в руці. Аж раптом клубочок перетворився на… кажана з листом у пазуристих лапах.

– Datiboi! – подякувала йому Дака. Вийнявши з кігтиків листа, вона пригостила кажана шматочком кров’янки, і той – уявіть собі! – з превеликим задоволенням його ум’яв.

«Фу, яка гидота!» – подумав Дірк ван Комбаст.

Дака погладила кажана по спинці, і той знову згорнувся в клубок.

– Вдало тобі долетіти додому! – вигукнула Дака, підкинувши кажана в повітря.

Прочитавши ім’я відправника на конверті, вона, судячи з вигляду, прийшла в захват і підстрибом побігла назад у будинок, забувши зачинити за собою двері.

– Слухайте всі! – пролунало з прочинених вхідних дверей. – Прилетіла пошта з Вампірольського льотного комітету!

Але тут замок зробив «клац!», і двері в будинок Цепешів зачинилися.

«Клац!» пролунало і в голові у Дірка. Різні думки роїлися там у цю мить. Виходить, кажана бачив не тільки він – його бачила і дивна дівчинка з будинку по сусідству. І не тільки бачила, але й годувала з власних рук. Бліда, одягнена в усе чорне, дівчинка з гострими іклами гладила кажана по спинці і раділа листу, якого цей кажан приніс. Листу від Вампірольського льотного комітету… Стоп! Вамп… Вамп… Вампір… ВАМПІР! Кров застигла у Дірка в жилах і навіть перестала крапати на футболку з подряпини на обличчі. Нарешті все встало на свої місця. Нічого йому не здалося, і з головою у нього все гаразд. Нові сусіди – ніякі не люди! Залишилося лише довести це, і Дірк ні за що не відступиться від своєї мети. Він проведе власне розслідування – тоді вже Цепеші поскачуть!

Розчарування Даки

Дака увірвалася в їдальню, схвильовано розмахуючи листом.

– Я стану чемпіоном із льотного мистецтва! Я стану чемпіоном!

– Спочатку прочитай нам листа, – перервала її Ельвіра.

Сільванія знудьговано жувала моркву. Вона й сама не знала, що викликало в неї напад туги – вегетаріанська їжа чи лист. Літати вона особливо не любила, тож навряд чи лист було адресовано їй.

Дака тим часом уже розірвала конверт і з тремтінням почала читати послання Вампірольського льотного комітету.

– «Вельмишановна родино Цепешів, з біса щасливі повідомити вам, що Дакарія Цепеш пройшла кваліфікацію для участі в 21735-му вампірському марафоні…» Та це ж zenzatoi futzi! – застрибала від радості Дака. – «Марафон проводиться щорічно в рамках урочистостей, присвячених Національній Вампірійській ночі, на стадіоні імені Брема Стокера, в районі Бистрія-Норд». Sni, так, yes! – вигукнула Дака, боксуючи в повітрі.

Міхай поблажливо посміхнувся.

– «Дакарія Цепеш бере участь у марафоні під номером 452. З наймерзеннішими побажаннями Ігор граф Трешевиць…» – Дака жбурнула лист на стіл. – Номер 452? Вони що, з дуба впали? Чому в мене такий жахливий номер? Та з ним взагалі жодних шансів на перемогу!

Міхай відкашлявся. Те, що так обурило Даку, його зовсім не здивувало: у його доньки була чиста вампірська душа, а от кров…

Розбавлена людською, її кров була вампірською лише наполовину.

– Але це не так і погано, кажанчику. Якраз навпаки: це навіть дуже добре. Не забувай: ти напіввампір, а це значить, що в тебе і сил вполовину менше, ніж у чистокровних вампірів. Уже те, що тебе допустили до змагань, – перемога. І зрештою… Навіть якщо ти не зможеш літати на довгі відстані, у тебе однаково є купа можливостей, яких чистокровні вампіри геть позбавлені. Наприклад, ти можеш ніжитися на сонечку!

Дака, вирячившись від подиву, глянула на тата. Здавалося, що вона не чула його слів.

– Що? Як же так… Я ж хотіла… А як же мій транс’європейський переліт? Я ж збиралася летіти в Бистрію…

Зім’явши листа, вона пішла з їдальні. Вигляд у неї був пригнічений. Сільванія пішла за сестрою.

Ельвіра і Міхай перезирнулися.

– Мене починає турбувати поведінка наших дівчаток, Міхаю, – зітхнула Ельвіра. – Може, дарма ми затіяли цей переїзд до Німеччини?

– Не картай себе. У нас чудові донечки. Усі в їхньому віці трошки розгублені. Та й як тут не розгубитися, якщо ти наполовину людина, а наполовину вампір? Ось побачиш, скоро в них з’являться друзі, й усе налагодиться, – заспокоював її Міхай.

www.vampirolska.tr

Дірк ван Комбаст сидів на канапі в себе у вітальні. У нього на колінах лежав ноутбук. На стіні навпроти висіла світлина любої матусі. «Вампірольський льотний марафон», – вбивав Дірк тремтячими від хвилювання руками в пошуковик.

– Сто тринадцять пошукових запитів… Непогано-непогано…

Він клацнув на якусь темну картинку, на котрій ледь можна було розрізнити дві чорні хустки в нічному небі. «Цікаво, що це таке?» – подумав він.

Наступне посилання виявилося рекламою онлайн-магазину. «Вампіри серед нас! Захисти себе від них!» – прочитав