Сестри-вампірки 1 - Надя Фендріх
– І не думай! Хіба ти не пам’ятаєш, що сказав нам тато? – прошипіла вона Даці.
– Гелено, чесне слово, ми б з радістю, але… е-е-е… ми не можемо, – пролепетала Дака.
– Клас! А я-то думала, ми з вами потоваришуємо! – судячи з усього, Гелена була розчарована потайливістю сестер.
Повз дівчат на божевільній швидкості пронісся Лудо Шварцер. У нього щойно було видіння, і на цей раз чітке. А ще воно було кругле і тверде. І до того ж зелене. Лудо біг до фрау Реннеберг, яка саме під’їхала до школи на своєму велосипеді і збиралася залишити його на стоянці.
– Обережно, фрау Реннеберг! Зараз впаде! Зараз впаде! – кричав Лудо, показуючи кудись угору.
Гелена, Дака і Сільванія подивилися в небо. На землю, немов комета, нісся злощасний кавун. Лудо щосили махав руками, але фрау Реннеберг не звернула на нього уваги. Немов воротар за м’ячем, Лудо підстрибнув за кавуном, але було запізно: той приземлився просто на голову вчительці. БА-АХ! На щастя, це був дуже зрілий кавун, і він приземлився м’якше, ніж думав Лудо, всього лише перекинувши фрау Реннеберг на землю і забризкавши її з ніг до голови своєю м’якоттю.
Шкільний доглядач одразу ж поспішив на допомогу фрау Реннеберг.
– Шмаркачі! – гнівно крикнув він до терор-тріо, окинувши їх нищівним поглядом.
Лудо подивився на Даку. В його очах спалахнуло недобре полум’я.
– Чого він так на мене витріщився? – здивувалася Дака.
– Лудо на всіх так дивиться. Він подібний до вас, з привітом, – у голосі Гелени було чутно образу.
– Гелено, ми… я… – пробелькотіла Дака.
– Не варто виправдовуватися, – відрізала Гелена і пішла.
Дака і Сільванія сумно дивилися їй услід. Але ж у них сьогодні могла б з’явитися нова подруга. Подруга, з якою вони б разом читали дівочі журнали або слухали улюблену музику. Проте, ледь знайшовши, вони її втратили. Вони втратили Гелену. А якщо решта витріщається на людей так само неприязно, як Лудо, то про друзів у цьому світі можна тепер тільки мріяти.
До речі, Якоб, на жах Сільванії, теж кудись випарувався.
День ніяковості
Трохи згодом фрау Реннеберг вичухалася з шоку. Вона була вельми засмучена тим, що сумнозвісна трійця тепер тероризувала не тільки учнів, а й учителів. А найгіршим було те, що сьогодні вона, як на зло, надягнула свою найулюбленішу блузку й особливо старанно заплела косу.
Певно, що стільки зусиль було витрачено аж ніяк не заради учнів, а заради одного біндбурзького ювеліра. Річ у тім, що вчора фрау Реннеберг зайшла до ювелірної крамниці, щоб підібрати пару сережок до улюбленого перломутрового намиста. Допомогти їй зголосився елегантно вдягнений співробітник крамниці, який уже давно їй подобався. Сьогодні фрау Реннеберг хотіла зазирнути в крамницю під час великої перерви і запросити цього співробітника на горнятко кави. Але після вранішньої пригоди про ці плани можна було забути.
Проте фрау Реннеберг трималася перед учнями мужньо, жодним словом і жестом не виказавши свого зіпсованого настрою.
– Сторінка 23, завдання 14, – продиктувала вона домашнє завдання в кінці уроку.
Дака, яка задрімала над підручником, тихенько хропла і час від часу бурмотіла: «Rappedosch bosch moi melo. Hihihi!», – що людською мовою можна було б перекласти як «Вріж мені в кавун!»
Сільванія з подивом глянула на сестру і, зрозумівши, що та заснула, спробувала її розбудити. Але спроба не увінчалася успіхом.
На щастя, фрау Реннеберг не було діла до Даки.
– Що ж до витівок із кавуном, то для вас, Бенні, Саскія і Каї, маю окреме завдання: ви залишаєтеся сьогодні після уроків і не підете додому, поки не виконаєте всі завдання з параграфа п’ять.
– Ми не винні! Це все вона! – вигукнув Бенні, тикаючи пальцем на Даку, якій саме снився урок арифметики в колишній школі.
Голос Бенні розбудив її. Спросоння Дака скочила на свою парту, а звідти перестрибнула на сусідню, проговорюючи при цьому приклади на множення і ділення:
– 38 zopo на 2,5 дорівнює 15,2! 15,2 zapf на 12 дорівнює 182,4!
Саме так в Бистрії проходили уроки математики. Але фрау Реннеберг і нові однокласники, ясна річ, цього не знали, і поведінка Даки викликала в них здивування.
Раптом Бенні підхопився зі свого місця і, почухавшись, взявся, немов мавпа, скакати по класу.
– Бе-е-е, бу-у-у, б-и-и! – кричав він, передражнюючи Даку.
Клас вибухнув сміхом. Сільванія відчайдушно намагалась розштовхати сестру. Остаточно прокинувшись, Дака здивовано озирнулась і зрозуміла, що стоїть на парті посеред класу. І не бистрійського, а німецького класу!
– Трансільванська потворо! Забирайся туди, звідки приїхала! – розійшовся Бенні.
Така обурлива витівка переповнила чашу терпіння фрау Реннеберг.
– Досить, Бенні! Ти не підеш сьогодні додому, поки не зробиш ще й весь шостий параграф! І якщо хтось ще бодай пискне, я залишу після уроків весь клас! Я втомилася від ваших витівок!
Клас відразу ж затих. Хлопці заховали підручники в ранці.
– Ти у мене ще отримаєш, – прошипів Бенні до Даки, коли та спускалася зі столу.
– Я сильно зганьбилася? – запитала Дака сестру, не звертаючи уваги на Бенні.
– Ну так, на трієчку, – поспішила заспокоїти свою молодшу сестричку Сільванія.
Цієї миті перед нею виник Якоб.
– У тебе все гаразд?
– Та ніби… Усе чудово! – збрехала Сільванія. У неї голова йшла обертом. Ображена Гелена, Дака, яка стрибає по партах, Бенні з його бридкими жартами… За весь день у неї навіть не було часу подумати про Якоба.
– Підеш сьогодні в басейн? – запитав він.
– Ой, ні, я сьогодні… е-е-е… зайнята, – пробелькотіла Сільванія.
– Шкода, – сумно промовив Якоб і, розвернувшись, пішов.
Сільванія дивилася йому вслід, кусаючи нижню губу. Їй хотілося розплакатися від досади. Fumps! Усе цього дня йшло косяка!
Лист із Трансільванії
За обідом Сільванія і Дака були надзвичайно мовчазні.
– Чудовий соус чилі, Міхаю, – похвалила чоловіка Ельвіра.
– Дякую, любове моя, – з гордістю відповів він. – А вам, панночки, моя стряпанина сьогодні до смаку? Цю страву зроблено за рецептом самої бабусі Цессії, і рецепту цьому вже 15 тисяч років. Скуштуй, Сільваніє!
– Дякую, але я відтепер вегетаріанка, – заявила Сільванія, демонстративно колупаючи виделкою салат на тарілці. Раз уже побачення з Якобом сьогодні накрилося, їй хотілося бути з ним поруч бодай подумки. Або гастрономічно. Адже не дарма пишуть, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок!
Ельвіра і Міхай здивовано подивилися на доньку, але та лише знизала плечима.
– Дако?
Дака кивнула і попросила добавки. Міхай залюбки поклав їй на тарілку соковитий шматок кров’янки з гарніром. Потім хлюпнув собі у вино трохи крові. Ельвіра підняла келих.
– У нас, до речі, сьогодні є що відсвяткувати. Я… знайшла крамничку, яку орендуватиму. Вона маленька і затишна, розташована в хорошому районі, та й оренда недорога. Тож здійснилася моя найзаповітніша
