Сестри-вампірки 1 - Надя Фендріх

Кохання пече

Сільванія ні про що не шкодувала. Ну або майже ні про що. Вона лежала на ліжку в самій лише нічній сорочці. Попри глибоку ніч, у кімнаті горіло світло. Її мешканкам було не до сну. Сільванія отримала в басейні страшний сонячний опік, і тепер її шкіра була вогняно-червоного кольору, а по всьому тілі утворилися жахливі пухирі.

Дака сиділа навколішки перед сестрою і щосили втирала їй у шкіру рідну землю. Річ у тому, що рідна земля не тільки підзаряджала вампірів новими силами, а й знімала будь-який біль.

– Ну й дурепа ж ти! – обурювалася Дака. – Мама вб’є тебе, коли побачить!

Із цими словами вона кинула грудку рідної землі на величезний пухир, що красувався у Сільванії на плечі.

– Акуратніше! – зойкнула Сільванія.

Але Дака, здавалося, не звернула уваги на попередження сестри.

– Пізно тепер скиглити. Ти ж, схоже, захотіла повалятися ще тижні зо три в ліжку.

Сільванія налякано схопилася з ліжка.

– Ні! Це абсолютно неможливо! До завтра маю бути огірочком. Інакше, коли я знову побачуся з Якобом?

– Ну тоді не ний. Тим паче, сама винна. Це ж треба було додуматися: басейн, та ще за такої спеки! Ти забула, хто ти?

– Я думала, якось обмине. У мене ж вампірських генів менше, ніж у тебе, – виправдовувалася Сільванія. – До того ж, я не тільки вампір, але й людина! І якщо хочеш знати, я ніколи не хотіла бути вампіром. Літати мені складно – я занадто важка. Кров на дух не переношу. Флопси мене дико стомлюють. А щодо зиркання вогняними очима – так це, здається, і зовсім нечесно щодо інших.

– Якщо ти про Бенні, так він сьогодні отримав по заслузі. І взагалі, я намагалася захистити тебе, – образилася Дака.

Сільванія вже готова була визнати, що сестра має рацію, як тут у двері постукали.

– Дако! Сільваніє! Ви чому замкнулися? – пролунав мамин голос.

Сестри перезирнулися, гарячково обмірковуючи, що тепер робити.

– Гей! Є тут хто?

Ельвіра знову постукала.

Дака підлетіла до дверей і, прочинивши їх, прошепотіла:

– Тс-с-с! Ми саме вчимося засинати вночі. Сільванія вже майже спить.

– Молодці! Можете увімкнути якусь гарну музику – іноді це чудово допомагає заснути.

Причинивши двері, Ельвіра тихенько пішла геть.

– Дякую, Дако, – вдячно промовила Сільванія.

– Та прошу, – відповіла сестра, втираючи тим часом рідну землю в щоки постраждалій. І тут її пройняла думка: «Так ось що мені зараз потрібно! Музика!»

Музика перед сном

Проковтнувши снодійного і надягнувши піжаму небесно-блакитного кольору, Дірк ван Комбаст ліг у ліжко. Перш ніж поринути в сон, чоловік поглянув на світлину. На ній він був зовсім маленький. Поруч стояла мама. Дірк зробив поцілунок рукою, побажав мамі на добраніч і вимкнув світло. Добре, коли відчуваєш себе в будинку, як у добре захищеній фортеці. З вулиці долунала оксамитова мелодія якоїсь рок-балади. Дірк усміхнувся і, прицмокнувши, заплющив очі. Увесь понеділок він провів у роз’їздах і, вочевидь, був вельми задоволений собою, адже йому вдалося не тільки продати одному лікареві цілу купу ліків, а й запросити на романтичну вечерю симпатичну медсестру. Та, звичайно ж, не змогла відмовити йому, такому імпозантному і привабливому чоловікові. Окрилений успіхом, Дірк і думати забув про родину Цепешів. Та й зрештою… А що, як вони нормальні люди? Так, нехай трохи дивакуваті. Але абсолютно нешкідливі.

Аж раптом із сусідського будинку долинуло оглушливе виття бас-гітари.

Ну знаєте, це вже занадто! Зараз ці Цепеші поскачуть! Задихаючись від люті, Дірк ван Комбаст вистрибнув із ліжка прямо в домашні капці, надів небесно-блакитного кольору халат і рушив до будинку № 23.

Його рука вже тяглася до двірного дзвінка, коли зверху почулися дивні звуки. Дірк ван Комбаст глянув туди, звідки вони долинали. На даху будинку Цепешів хтось ворушився. «Кіт, напевно», – подумав Дірк. Але, придивившись уважніше, він зрозумів: на даху стоїть не хто інший, як гер Цепеш. На ньому був білий халат, а в руках – шкіряна торбина. Стояв він, розправивши плечі і розкинувши руки, наче готувався злетіти. Гер ван Комбаст здивовано дивився на сусіда. Неприємні підозри знову почали мучити його. Ця людина чогось тримає вдома труну… А ще в нього дуже бліда шкіра… Як у вамп… Тут гер Цепеш відштовхнувся і злетів у повітря. Цієї ж миті від даху відвалилась здоровенна цеглина і – БАХ! – влучила Діркові просто в голову.

Зойкнувши, ван Комбаст впав на спину і зі стогоном схопився за голову. Тим часом гера Цепеша вже й слід прохолов. Дірк примружився і знову розплющив очі. Невже йому привиділося? А що, як це просто побічний ефект від снодійного? І зрештою, гер Цепеш у білому халаті вельми скидався на того лікаря, у якого Дірк сьогодні був, тож втомлений мозок міг просто по-дурному пожартувати. Покрутивши головою, Дірк підвівся з землі і пошкандибав назад додому. «Матінко, мені слід добряче виспатися. Я, мабуть, злегка перевтомився сьогодні».

Кров’янка на сніданок

До сніданку Сільванія спустилася пізніше, ніж зазвичай. Щоб замаскувати опіки на шкірі, багато сил не знадобилося: блузку і три пишні спідниці вона й так носила щодня. А от рум’янець на обличчі довелося неабияк загримувати. «Проканає», – вирішила Сільванія, задоволена результатом.

– Ой, – здивовано сплеснула руками мама, побачивши доньку.

– Доброго ранку, – сказала Сільванія і з прикрістю подумала: «Fumps, не проканало».

Дака змовницьки захихотіла і з апетитом взялась за шматок кров’янки.

– Що в тебе з обличчям? – наморщила чоло Ельвіра.

– Ах, із обличчям… – Сільванія зачерпнула ложкою варення з сонечок. – У журналі «Браво» були поради, як накладати макіяж, от я і вирішила спробувати.

– А ти не перестаралася? – обережно запитала Ельвіра. – Макіяж повинен бути природним.

– А мені подобається так, – відрізала Сільванія.

Не встигла Ельвіра їй заперечити, як на кухню ввійшов Міхай – у білому халаті зі шкіряним портфелем у руці. Саме в такому вигляді він і стояв минулої ночі на даху, коли його помітив Дірк ван Комбаст.

Річ у тім, що Міхай влаштувався на роботу в Інститут судової медицини. Його радості не було меж: мало того, що йому дозволили працювати вночі, а вдень – відпочивати, та ще й буквально за два кроки від роботи розташовувався банк донорської крові. Там у величезному холодильнику зберігалася кров на будь-який смак, і туди можна будь-коли прокрастися і поласувати чиєюсь смачнющою кривавицею, не боячись, що нестачу помітять.

– Доброго ранку, панянки, – Міхай поцілував дочок. Побачивши Сільванію, він остовпів: – Oh lala!

– Це все поради з дівчачих журналів, – підняла брови Ельвіра.

– Ну що ж, трохи розмаїття ніколи не зашкодить, – посміхнувся Міхай. У вихованні доньок він дотримувався ліберальних поглядів.

– І тим не менш… – почала було Ельвіра, але Міхай не дав їй договорити, ніжно поцілувавши дружину в губи. – Як пройшла твоя перша робоча ніч? – поцікавилася вона.

Порившись у портфелі, Міхай витяг наповнений червоною кров’ю пластиковий контейнер.

– Мені вдалося