Орден Жовтого Дятла - Монтейру Лобату

— Гаразд, бабусю, не будемо, але ти повинна хоч одним оком поглянути на свято, добре? Хоч у замкову шпарку. Як почуєш, що кричать «ура», плескають у долоні і голосно співають бойовий гімн індіанців…

На лиці донни Бенти відбився відчай…

Повернувшись до вітальні, Кирпа крикнула графові:

— Тепер починайте бачити куряву!

Бідний мудрець, який задрімав був, опустивши голову на бінокль, прокинувся і, дивлячись на шлях, сказав:

— Я бачу вдалині хмару куряви.

— Малесенька хмаринка чи величезна хмара? — запитала Емілія. — Якщо величезна хмара, то це, напевне, Принц Вітер.

Кирпа нахмурила чоло:

— Ніякого Принца Вітра я не запрошувала, Еміліє, я з ним навіть не знайома.

— А я знайома, — відповіла уперта лялька, — я сама склала казку про Принца Вітра, що знімає куряву. Якось, коли йому минуло три роки, три місяці, три дні і три години…

— Ну, почала верзти… Казки увечері розказують. Хіба не бачиш, що перший гість вже біля порога?

Розділ другий

Кагляночка

І справді, біля ганку зупинилася чиясь карета. Маркіз де Рабіко, хрюкаючи, скотився зі сходинок — довідатися, хто приїхав… І, прочинивши двері, оголосив:

— Сеньйорита Кагляночка, принцеса в кришталевих черевичках.

— До чого він все ж тупий! — вигукнула Кирпа. — Кагляночка давно вийшла заміж за принца і не носить кришталевих черевичків. Тобі б в рильце кришталевий черевичок, та не кришталевий, а з пляшкового скла.

І суворо поглянувши на збентеженого маркіза, Кирпа поспішила назустріч знаменитій принцесі.

— Заходьте, сідайте, прошу, дорога принцесо Кагляночко, — промовила Кирпа, хвилюючись і помилково підставляючи Кагляночці стілець, на спинці якого золотими літерами, що їх власноручно вирізав Педріньйо з шкірки помаранчі, значилося: «X. М.», що означає «Хлопчик-Мізинчик».

Кагляночка сіла, і всі почали знайомитися.

— Дозвольте мені, сеньйоро принцесо, відрекомендувати вам мого двоюрідного брата Педріньйо, Принца Мангового Вуса, і мою подругу Емілію, маркізу де Рабіко, — сказала Кирпа.

Педріньйо якось розгублено хитнув головою, а Емілія відразу ж полізла під стілець, на якому сиділа Кагляночка: поглянути на найменші в світі ніжки, взуті в найменші в світі черевички. Кирпа жахнулася від такої поведінки своєї ляльки, та Кагляночка анітрохи не образилася, а навпаки, весело засміялась і посадовила Емілію до себе на коліна, кажучи:

— Я вже про тебе чула!

Емілія відразу ж заприятелювала з гостею і почала розмову:

— Я також все про вас знаю. Та ось одне у вашій історії мені незрозуміло: це стосується черевичків. У книжці говориться, що вони кришталеві, а я бачу у вас на ногах звичайні, шкіряні.

Кагляночка засміялась і сказала, що справді на той знаменитий бал, де вона вперше зустрілася з принцем, вона ходила в кришталевих черевичках. Але ці черевички дуже незручні: вони муляють, натирають ногу, і від них завжди мозолі, тому вона тепер визнає лише шкіряні або замшеві.

— А який номер ви носите?

— Тридцятий.

— Тридцятий? — здивувалася Емілія. — Подумайте! Значить, у мене нога менша — я ношу третій… Чому ж до мене ніякий принц не сватався?..

— Ще посватається, — весело відповіла Кагляночка, не знаючи, очевидно, про те, що Емілія вже заміжня.

— І ось що мені ще незрозуміло, — вела далі невгамовна лялька, змінюючи розмову: — Що скоїлося з вашою злою мачухою і сестрами? Невже це правда, що ви їм простили?

— Авжеж, — сказала Кагляночка, — вони тепер виправились і живуть поблизу мене, в будиночку, який я їм подарувала.

— Подумати лишень! Яка-бо ви добра, сеньйоро! Якби зі мною хто-небудь поводився так погано, як вони з вами, я б не простила. Нізащо! Я зла! Кажуть, тітонька Настасія, коли мене шила, забула в мене серце покласти…

Кирпа вважала, що Емілія занадто багато розмовляє.

— Ну от що, Еміліє,— попередила вона, — балакай, та не забалакуйся… Надто багато говорити — це ознака поганого виховання, запам’ятай!

Розділ третій

Білосніжка

Цієї хвилі граф застрибав на мотузочку і закричав:

— Я бачу вдалині ще хмару куряви!..

— Напевно, це моя подруга Білосніжка, — сказала Кагляночка. — У нас її всі називають скорочено — Білка. Вона живе недалеко від мене, і, коли я проїжджала повз її будинок, я бачила її карету біля ганку.

Кагляночка не помилилася. Через кілька хвилин почулося «торох-торох-торох», маркіз просунув рильце у двері і оголосив:

— Принцеса Біла Сніжка!

Кирпа знову обурилася:

— Білосніжка, неуку! — Та пояснювати було ніколи, вона відштовхнула неповороткого Рабіко, що стояв у дверях, мов якийсь стовп, і вийшла зустрічати гостю…

Білосніжку було введено до будинку з усіма почестями, що годилися до цього випадку, представлено присутнім і посаджено на стілець поруч з її подругою Кагляночкою. Вона відразу ж пізнала знамениту ляльку, хоча бачила її вперше.

— А я тобі принесла подаруночок, — сказала вона Емілії, витягаючи з сумки маленький пакет. — Це чарівне люстерко. Воно відповідає на всі запитання. Ну бери ж, не бійся.

Та Емілія, хоч як це дивно, чогось засоромилася. Білосніжці довелося самій розв’язати золоту стрічечку, якою був перев’язаний подарунок, і розгорнути пакунок. Що тут було! Емілія обнімала люстерко, цілувала, навіть обнюхувала… Потім вона довго старанно терла його своєю батистовою носовою хусточкою. І тут же почала задавати люстеркові запитання. Вона розуміла, що, безумовно, треба було б зачекати, поки всі розійдуться, і докладніше розпитати люстерко про все на самоті, але спокуса була занадто велика.

— Любе люстерко, скажи, яка з ляльок найрозумніша за всіх ляльок на світі? — запитала Емілія.

— Знаменита маркіза де Рабіко, — відповіло люстерко своїм чарівним голосом.

Емілія була в захваті.

Білосніжка розповіла про своє життя і обіцяла обо-в’язково прийти вдруге погратися з Кирпою і з її лялькою.

— Тоді я і гномиків моїх приведу, всіх сімох, — сказала вона. — Знаєте, тих, які врятували мене від злої мачухи.

— А де тепер живуть ці добрі гномики? — запитала Емілія.

— Зі мною в замку. У нас там все таке чисте, аж сяє! Адже на світі нема інших таких старанних, працьовитих малюків, як мої гномики.

— Послухайте, — вигукнула Емілія, — ну навіщо вам семеро? Чи не забагато? Прислали б одного нам, га? Допомагати тітоньці Настасії на кухні. А то, бідна, жаліється, що вона вже стара і їй самій важко.

— Ніяк не можу! — відповіла Білка. — Якщо одного прислати, порушиться лік. Число «сім» чарівне, а в чарівні справи краще не втручатися.

Емілія зітхнула…

— Ох, я зовсім забула, — згадала Білосніжка. — Зачарована Красуня доручила мені просити у вас вибачення — вона сьогодні не може приїхати.

— Яка шкода! — засмутилася Кирпа. — А чому, не знаєте?

— Не знаю. Чи не збирається вона знову заснути на сто років…

Розділ четвертий

Хлопчик-Мізинчик

Цієї хвилини граф застрибав на мотузочку і закричав:

— Наближається хмариночка,