Орден Жовтого Дятла - Монтейру Лобату

Коли непорозуміння закінчилися, кіт Фелікс вів далі:

— Потім були ще пригоди, а потім ще пригоди, а потім ще нові пригоди, аж поки дідусь одружився і народився мій тато, а потім мій тато одружився, і народився я.

— А де ви народилися? — запитав Педріньйо.

— Я народився у Сполучених Штатах, в місті Нью-Йорку. Я народився на сорок третьому поверсі найвищого хмарочосу.

— Хма-ро-чосу… — мрійливо повторила Емілія. — Гарна назва. На місці донни Бенти я перейменувала б нашу безрогу корову на Хмарочобушку…

— Не переривай щохвилини, Еміліє! — розгнівалася Кирпа. — Адже кіт не може так розповідати… — І, обернувшись до кота, спитала: — А ці будинки справді чешуть хмари, чи це тільки так кажуть?

— Чешуть, аякже, — підтвердив кіт, — подеколи до дір. Хмари над Нью-Йорком усі в дірках.

— Я б на їх місці підвісила хмари трошки вище, — докинула Емілія.

Кирпа затулила їй рота рукою.

— Народився я в хмарочосі,— провадив кіт, — і виховувався як вуличний хлопчисько. Поміж американських кошенят я славився як найбільший хуліган, і вже мишкам-злодюжкам я не потурав! А коли я підріс, то і на щурів напався, еге ж: і вже так ловив мишей, так ловив мишей, Що майже все мишаче населення в інше місто переїхало. І от якось спало мені на думку рушити у мандри. Пішов я на пристань і побачив там безліч кораблів — ті новіші, інші старіші. Я вибрав найстаріший корабель, зметикувавши, що на новому, мабуть, менше мишей. Ну от, значить, сів я на корабель, звичайно, без квитка, і відразу спустився в трюм. Як тільки я ввійшов, усе мишаче товариство пороснуло врозтіч і поховалося по кутках. Мені пощастило злапати тільки чотирьох. На другий день я, правда, спіймав уже цілий десяток. На третій день я спіймав двадцять мишей. На четвертий…

— …ви спіймали сорок! — сказала Емілія.

— Ні, лише тридцять дев’ять, — поправив кіт. — І так тривало п’ятнадцять днів. На шістнадцятий день я був уже гладкий, як свиня, і дав пискунам спокій. Ось тут і скоїлося нещастя.

— Яке нещастя?

— Майте терпіння. Я саме доїдав останню мишу з тих, що зловив на кораблі, коли згори почувся рев. Я піднявся на палубу — дізнатися, що сталося, і виявилося, що це реве буря, а капітан сказав, що корабель налетів на скелю і збирається тонути.

— Хай бог милує,— сказала тітонька Настасія, яка була задрімала, та цієї хвилини прокинулася, — страшна, напевно, була картина…

— Так, корабель збирався тонути, — провадив далі кіт, — він розтрощив собі носа й ковтав воду, мов губка. Матроси бігали туди-сюди, як божевільні. Ті спускали шлюпки, ті прив’язували себе до рятувальних кругів, а ті плигали у воду… еге ж… Я сказав собі: «Що ж тепер з тобою станеться, Феліксе?» Думав, думав та й надумав таке: єдиний порятунок — це дати якій-небудь акулі проковтнути мене. Навколо корабля роїлося багато акул, і в усіх пащі були роззявлені і зубиська — як пилка.

— Хай бог милує! — вигукнула знову тітонька Настасія і перехрестилася. — А потім ще мене питають, чому я завжди сиджу вдома…

— Ось що я надумав, — розповідав кіт, — і відразу почав вибирати відповідну акулу. Я обрав найбільшу, і, коли вона пропливала повз мене, я підплигнув угору, стрибнув униз і влучив їй просто в горло, як пілюля!

— А ви не подряпались? — поцікавилася Емілія. — Не зачепилися за який-небудь зуб?

— Уявіть собі, ні! Я впав їй просто углиб горлянки і йшов довгим червоним коридором, поки потрапив до шлунка.

— А великий в акули шлунок?

— Та з цю кімнату, — зухвало збрехав кіт, не змель-кнувши оком.

Цієї миті граф штовхнув головою покришку, вибив її і, вистромившись із бляшанки, зарепетував:

— Не вірте! Він усе бреше! Навіть у кита шлунок менший! І взагалі це неможливо, щоб жива кицька опинилась у шлунку в акули!

— Чому це неможливо, поясніть, зацвілий сеньйоре, — ущипливо вимагала Емілія. — Хіба ви забули, як донна Бента розповідала казку про людину, що опинилася в животі у кита?

— Пам’ятаю, — погодився граф, — але ж то було в казці.

— То було в казці, а сеньйор Фелікс був в акулі, — сказала Емілія, — ніякої різниці.

Всі погодилися, що Емілія цілком має слушність.

— Жив я там, поживав, — провадив кіт, — та незабаром переконався, що довго так тривати не може. Мишей нема, а де нема мишей, яке ж котові життя… Треба було вибиратися на волю, та як? Вибратися на волю — означало впасти у воду і перетворитися на потопельника. Справа була не така й проста.

— Дуже навіть проста, — сказала Емілія, — треба було зробити човника, сісти в нього і гребти, гребти…

Та годі-бо, не лізь зі своїми порадами! — не витримала Кирпа, — Розповідає кіт Фелікс, а не ти!

Кіт вів далі:

Завдання було не легке, треба правду сказати, і я Довго морочив собі голову, аби придумати що-небудь, як раптом бачу, що в живіт акули просунувся величезний гак з живцем. Я миттю схопив гачок і встромив в акулу. Відчула вона його і ну крутитися, наче дикий осел, коли на нього верхи сядуть. Крутилася, крутилася, крутилася, а потім почала вмирати. Минуло години дві чи три, і нічого особливого не сталося. Акула померла зовсім. І раптом я побачив смугу світла і гостряк ножа. Я зіщулився, наче їжачок, щоб до мене ніж не дістав, і зрозумів, що акулу спіймано. Чого ще було ждати? Я вистрибнув і опинився… де б ви думали?… на палубі корабля! Матроси просто були вражені, що в животі у риби опинився живий кіт, і довго не могли заспокоїтися. Капітан подивився на мене, пригладив бороду і запитав:

«Куди б ви хотіли поїхати? Мій корабель пливе до берегів Англії, там я можу висадити вас на берег».

«Вельми вам вдячний, — відповів я, — та мене цікавить інша земля».

«Мабуть, Італія?»

«Ні!»

«Тоді Німеччина? Швеція? Туреччина? Греція?»

«Нічого подібного. Я шукаю ту землю, де живе швець, який Котові в Чоботях пошив чоботи. Гадаю, може, він і мені також пошиє?»

Капітан подумав, що я з нього глузую, і дав мені такого стусана, що я відразу опинився у трюмі.

Всі дружно зареготали, і тітонька Настасія промовила:

— Але ж такого шевця ніколи і не бувало. Казка та й годі.

— Тобто як це не було, коли він пошив чоботи родичеві сеньйора Фелікса! — з викликом сказала Емілія. — Я вважаю, що сеньйор Фелікс цілком має рацію, коли прагне відкрити землю, де той швець живе. Може, він зробить важливіше відкриття, ніж Колумб. Розповідайте далі, сеньйоре Феліксе.

І кіт провадив свою розповідь: