Сестри-вампірки 1 - Надя Фендріх

Фрау Реннеберг зітхнула. Вона добре знала цю компанію: якщо вони почнуть бешкетувати – їх уже не зупинити.

– Заспокойся, Бенні, – суворо сказала вона.

Щоб клас краще уявив батьківщину близнят Цепеш, фрау Реннеберг вирішила трохи розповісти про Трансільванію. Адже вона викладала географію та завжди була рада познайомити своїх учнів з якоюсь далекою країною. Тим паче, якщо серед її учнів опинялися ті, хто там мешкав. Вчителька зі стажем, фрау Реннеберг, вирішила не звертати уваги на Бенні і продовжила:

– Трансільванія знаходиться в Румунії і відома не тільки похмурими легендами. Через Трансільванію проходять Карпати – найбільше гірське пасмо Європи. Після Альп, ясна річ. Покриті лісами, румунські Карпати – найбільший лісистий регіон Європи. На їхній території водиться третина всіх великих диких тварин Європи.

Сільванія в цей час стурбовано смикала край сукні. Невже по ній видно, що вона вампір? Адже вона так сподівалася, що цього ніхто не помітить, і так старалася мати вигляд звичайної дівчини. Отже, чогось вона все-таки не врахувала. Або недоумок Бенні просто пожартував? У людському гуморі Сільванія поки нічого не тямила.

Даку, навпаки, мало цікавило, який вигляд вона має. Поки фрау Реннеберг розпиналася про дрімучі ліси Трансільванії, дівчина розглядала клас.

Товсті та худі, високі та не дуже – її нові однокласники мало відрізнялися від колишніх. І так само, як і в бистрійській школі, мало хто слухав пояснення вчительки.

Русявий хлопчик, що сидів за першою партою, розглядав Сільванію з такою цікавістю, ніби вона завітала не з Трансільванії, а з самого Місяця. Проте по-справжньому зацікавив Даку не він, а інший хлопчик. На відміну від русявого, той сидів на останньому ряду і похмуро дивився на всіх глибоко посадженими очима. «А ось це вже цікаво», – подумала, позираючи на нього, Дака.

Та сама думка майнула і в голові хлопчика з похмурим поглядом. У Лудо Шварцера – так його звали – був рідкісний дар: він умів передбачати майбутнє. Відтоді як до класу увійшли дві новенькі, у нього почалися дивні видіння. Спершу він побачив свого дідуся, який стояв перед двома квітками. Потім перед очима Лудо з’явилися кам’яні надгробки і величезна чорна тінь, що схилилася над неживим тілом однієї з близнючок (щоправда, він так і не зміг до пуття розгледіти, якої саме). А далі… Далі була темрява.

Поки Лудо був зайнятий своїми видіннями, а фрау Реннеберг – розповіддю про Трансільванію, Дака з дедалі більшою цікавістю розглядала клас. Незабаром її увагу привернула рука. Точніше, татуювання на цій руці. Дака не могла відвести від нього погляд. Ніколи ще вона не бачила таких граціозних монстрів і чудернацької павутини. Захват Даки не мав меж.

Рука належала привабливій дівчинці з каштановим волоссям. Піймавши на собі погляд Даки, вона посміхнулася, приязно і зухвало водночас. Дака тихо присвиснула. «Datiboi flatliac!» – подумала вона про себе, що в перекладі з вампірійської означало: «Слава кажанам!» Отже, не все так безнадійно в цій школі, і вони з Сільванією зможуть знайти тут друзів. Принаймні Дака не очікувала, що тут навчаються такі круті дівчата.

– Я дуже сподіваюся, що ви допоможете Сільванії і Дакарії освоїтися в нашій школі, – закінчила свою тираду фрау Реннеберг. – Можете сідати, – тихо сказала вона близнятам, вказавши на вільну парту.

Неспішно підійшовши до столу, Дака незграбно гепнулась на стілець. Сільванія, боязко посміхнувшись, рушила за нею. Легкою, елегантною ходою вона підійшла до парти, сіла на стілець… І тут на весь клас пролунав непристойний звук. SCHLOTZ ZOPPO! Сільванія віри не йняла: невже вона справді щойно не стрималася? Згораючи від сорому, вона схопилася зі стільця. Виявилося, що хтось підклав їй подушку-пукалку. Дівчинка ледь стримувалася, щоб не заплакати.

Клас тим часом здригався від сміху. Голосніше за всіх сміявся Бенні. Дака зле зиркнула на нього, але він не надав її погляду жодного значення. Це було вкрай необачно з його боку, адже злити вампіра – справа небезпечна і нерозумна. Нехай навіть це напіввампір.

– Хто це зробив? – гнівно запитала фрау Реннеберг. Регіт миттєво стих. – Отже, я чекаю відповідь, – фрау Реннеберг обвела поглядом клас. Але винуватці не поспішали зізнаватись у скоєному. Фрау Реннеберг зітхнула. – Ну що ж, ще одна така витівка – і весь клас залишається після уроків. А зараз перейдемо до перевірки домашнього завдання.

У Даки всередині все кипіло й вирувало. Чхати на правила – цей Бенні заслужив добрячої прочуханки. Зібравши всі свої суперздібності, Дака примружила очі – і тієї ж миті до Бенні з шипінням покотився вогняний клубок. Палкий вітер вдарив Бенні в обличчя і поскуб його за волосся.

Навколо столу, де сидів нестерпний хлопчисько, утворилася густа завіса диму. Обличчя в Бенні стало червоногарячим від жаху, а під його стільцем утворилася калюжка. Дака посміхнулась. Захихотіла й дівчинка з крутим татуюванням.

Бенні розгублено поглядав то на Даку, то на свої мокрі штани. Нарешті оговтавшись, він схопив атлас і, притуливши його до мокрої плями на штанях, вибіг з класу.

Настрій у Даки миттєво покращився. Підморгнувши дівчинці з татуюванням, вона вивалила на парту все, що було в портфелі. На столі одразу запанував затишний вампірський безлад: пошарпані зошити, підручники із зотлілими сторінками, пенал із намальованим на ньому людським черепом, декілька дохлих жуків, соковита біла личинка – тепер нарешті Дака відчула себе як удома. А якщо їй зараз дадуть ще й подрімати, то перший день у німецькій школі можна вважати вдалим.

Кожному своє

Перший день у новій школі видався для Сільваванії справжньою катастрофою. Вона так чекала на зустріч із новими однокласниками (адже цілком могло статися, що саме серед них виявиться хлопець її мрії!) – і що ж тепер? Невже вона до кінця своїх днів залишиться для них дівчинкою-пукалкою?!

Коли нарешті продзвенів дзвоник з уроку, Сільванія з полегшенням зібрала шкільне приладдя і, взявши під руку сестру, вийшла з класу. У коридорі було шумно, всюди снували учні.

Раптом Сільванія відчула слабкість у тілі. Її ноги підкошувалися. «Напевно, це через надмірні враження, – вирішила вона. – Чи не жарт: нова обстановка, нові однокласники…» Та й повітря в Німеччині якесь інше, не таке, як у Бистрії. Сільванія похитнулася. І тут вона зрозуміла, що з нею відбувається. Це був підступний синдром, що нагадував про себе, якщо вампір довгий час не торкався рідної землі. Її Сільванія зазвичай носила в медальйоні, проте сьогодні зранку від хвилювання забула покласти. Залишалось сподіватися, що пара крихт рідної землі завалялася в ранці.

Дака, не зупиняючись, йшла коридором. Їй не було діла до втоми сестри, тому що до неї якраз підійшла дівчинка з татуюванням і усміхнено простягнула руку:

– Вітаю! Мене звати Гелена.

Від радості Дака зовсім забула, як слід знайомитися в Німеччині, і дала новій знайомій замашного щигля:

– А я Дака. Класне в тебе татуювання!

Гелена потерла чоло. Вона продовжувала доброзичливо