Орден Жовтого Дятла - Монтейру Лобату

— Це він, безперечно, це він! — вигукнула дівчинка. — Можу закластися, що це кіт Фелікс!.. Киць-киць-киць!..

Кіт вийшов з-поза куща, підійшов і досить нецеремонно скочив Кирпі на коліна. Кирпа погладила його по м’якій шерсті і спитала:

— Як це ви тут опинилися, сеньйоре Феліксе? Я гадала, що ви живете в Сполучених Штатах.

— Я мандрую, — відповів кіт, — вивчаю мишаче питання. Хочу визначити, в якій країні миші смачніші. Я навіть на дні моря вже побував, служив там при дворі у Принца Срібної Рибки. Я щойно від нього.

— Ви гляньте! Адже ми теж з ним знайомі! — зраділа Кирпа. — А він нічого не просив переказати?

— Просив, аякже. Він хоче познайомитися з Педріньйо. Просив сказати Педріньйо, що сьогодні приїде, щоб відрекомендуватись його бабусі.

— Кого його? Педріньйо чи Принца?

— Обох. Він вважає вашу бабусю за свою.

Кирпа розчулилася:

— Диви, Еміліє, який він люб’язний, сердечний і бабусю любить.

І, обернувшись до кота, сказала:

— А це правда, що він сьогодні приїде?

— Атож. Коли я виходив, Принц складав валізу, а коло під’їзда вже стояла парадна карета.

— А яка в нього валіза? — зацікавилася Емілія.

— Не потикайся з безглуздими запитаннями, Еміліє. урвала її Кирпа. — Краще піди скажи бабусі і тітоньці Настасії, що у нас сьогодні гості. Ну-бо, ходи, мерщій!

Лялька наприндилась, їй-бо зовсім не хотілося покидати компанію кота, і неохоче почвалала до будинку, все озираючись.

А Кирпа балакала зі своїм новим знайомим:

— Провадьте далі, сеньйоре Феліксе!

— Я не пам’ятаю, на чому я зупинився…

— В кареті…

— Ага. Карета його вже ждала. І лікар Слимак ждав, і майор Жаба. Всі ждали.

— І всі вони приїдуть?

— Всі.

— От чудово! — Кирпа заплескала в долоні.— Бабуся і тітонька Настасія не повірили тоді мені, дурненькі. Тепер вони на власні очі побачать наших друзів із Країни Прозорих Вод!

І вона гукнула ляльку, що була вже далеченько:

— Еміліє!

— Що?

— Куди це ти так «поспішаєш»?

— Ти ж сама мене послала.

— Вернись, серденько. Я навмисно.

Емілія повернулася, сердито тупочучи закаблуками.

— Слухай, — сказала Кирпа, — ми готуємо для бабусі великий сюрприз, і треба все погодити з Педріньйо. Поклич Педріньйо.

— Навмисно покликати?

— Ні, насправді поклич. І мерщій, одна нога тут, друга там.

Педріньйо прийшов, і всі почали обговорювати «сюрприз», яким мали здивувати сердешну бабусю. Кота Фелікса послано назустріч Принцові, щоб погодити з ним, о котрій саме годині йому приїхати… Кирпа попередила ляльку:

— Сюрприз буде наприкінці обіду. Але ти не роби таємниче лице, а то бабуся догадається…

За обідом все йшло гаразд, аж поки подали третє. Тут донна Бента поглянула на Емілію і сказала:

— Щось оці діти задумали. У Емілії занадто дурний вигляд.

Емілія зовсім не вміла брехати. А коли вже почне в брехунівку заїздити, то завжди переборщить, і тоді відразу помітно, що бреше. Тому, коли вона відкрила рота, щоб відповісти, Кирпа їй не дозволила:

— Мовчи, Еміліє!.. Нічого ми не задумали, бабусю. Емілія просто дурненька, тому й вигляд такий.

Але тут за вікном почувся якийсь гомін, і в двері легенько постукали: тук-тук-тук…

— Хто б це? — здивувалася донна Бента і гукнула в кухню: — Настасіє, поглянь, хто там стукає…

Негритянка з’явилася з дерев’яною ложкою в руці, пішла відчиняти, але перш зазирнула в шпарку: хто завітав. Поглянула, та так і завмерла. Стоїть — і не рушить.

— Ну що там, чадо непутяще? — спитала донна Бента занепокоєно.

— Лишенько мені! — вигукнула негритянка. — Кінець світу, сеньйоро!

— Та що таке, голубонько, кажіть-бо!..

— Та весь двір забруднили, сеньйоро! Тут тобі і риби, і краби, і слимаки, і ще різний морський харч. Чи я сплю, чи що?.. — І тітонька Настасія ущипнула себе за руку, щоб перевірити.

— Адже я казала, що сьогодні має статися незвичайне, — сказала донна Бента, надіваючи окуляри.

Вона підійшла до дверей, відсторонила тітоньку Настасію і також почала зазирати в шпарку. Так, дивуватися було з чого: тут зібралося все морське царство.

— Що це значить? — суворо запитала вона, обернувшись до Кирпи.

— Нічого такого, бабусю! Це Принц Срібна Рибка зі своїми придворними приїхав до нас у гості. Він дуже хоче познайомитися з господинею Будиночка Жовтого Дятла.

Донна Бента запитливо поглянула на тітоньку Настасію, але добра негритянка стояла, роззявивши рота з подиву, і мовчала.

— Та вони всі добрі люди, — вела далі Кирпа. — Ну що станеться, коли вони проведуть у нас один вечір? Вони нічого не поламають…

— Але навіщо ж перетворювати будинок на зоологічний сад, Кирпо? Просто не знаю, до чого нас призведуть твої витівки!

— Не дозволяйте, сеньйоро! — втрутилася негритянка. — Не відчиняйте! То ж морські звірі, хто їх знає!

Кирпа засміялася:

— Та вони не кусаються, любонько! Вони всі дуже виховані…

Проте переконати негритянку було не так легко.

— Знаю, знаю, — буркотіла вона, — якось мене один краб так хапнув клешнею, що й зараз на пальці позначка залишилася… також був вихований… Не пускайте, сеньйоро, та й по всьому!

І заходилася зачиняти двері на засувку.

Побачивши, що ця засувка погрожує зіпсувати все свято, Педріньйо вийшов задніми дверима побалакати з Принцом.

— Добридень, Принце! Дуже радий особисто познайомитися. Дрібне ускладнення: бабуся й тітонька Настасія тремтять від страху. Дивачки. Гадають, ви кусаєтеся.

Принц чекав зовсім іншої зустрічі і зажурився:

— Тоді ми додому, — промовив він з гідністю. — Яке я маю право порушувати спокій такої шановної сеньйори?

— Та ні-бо, — сказав Педріньйо, — коли прийшли, то заходьте! У двері не впускають — лізьте у вікно… Зачекайте…

І він побіг шукати драбину…

Перший вліз у вікно лікар Слимак. Тітонька Настасія повернулася на шарудіння та як загорлає:

— Рятуйте, сеньйоро! Вони у вікно! Ви погляньте, хто тут: слимак в окулярах, от ще феломен!

Кирпа пояснила:

— Ви не бійтеся. Це лікар Слимак, видатний лікар. Він Емілію навчив розмовляти. У нього є пілюлі від усіх хвороб. Хто знає, може, він наше безхвосте курчатко від пиптя вилікує?

А поки вона говорила, у вікно влізли: Принц Срібна Рибка, майор Жаба, кравчиха Павучиха і, нарешті, сеньйорита Сардинка.

— І сардинка тут, сеньйоро, погляньте! — не вгавала тітонька Настасія. — Та ні, це справді — це кінець світу…

І, не витримавши більше, стара негритянка побігла до кухні бігцем, мов дівчинка, де тільки прудкість узялася…

Донна Бента, проте, скоро призвичаїлася до нових гостей і зайшла в довгу балачку з лікарем Слимаком щодо хвороби безхвостого курчатка. А тим часом Кирпа показувала своєму другові Принцу будинок і садок. Потім Принц поцікавився, де граф де Кукурудзо і маркіз де Рабіко, — він про них стільки чув, чому не вийшли до гостей.

— У графа прикрості,— сказала Кирпа, — він упав