Було темно, коли вона прокинулася в його обіймах. Почула, як він поворухнувся і запитав:
– Котра година?
– Восьма п’ятнадцять.
– Ого. – Від подиву він засміявся і перекинувся на спину. – Навіть не віриться, що ми проспали весь день. Здається, я нарешті відіспався.
– Ти теж недосипав останнім часом.
– Та кому потрібен той сон?
– Говориш як лікар.
– Це у нас спільне, – сказав він, погладжуючи рукою її тіло. – Ми обоє вже довгий час були позбавлені…
Якийсь час вони лежали мовчки. Тоді він тихенько запитав:
– Як це було?
– Питаєш, чи хороший ти коханець?
– Ні, я маю на увазі для тебе. Те, що я торкався тебе.
Вона всміхнулася.
– Мені було приємно.
– Я не зробив нічого поганого? Не налякав тебе?
– З тобою я почуваюся в безпеці. Саме цього я найбільше потребую. Почуватися в безпеці. Мені здається, що ти єдиний чоловік, який розуміє це. Єдиний чоловік, якому я можу довіряти.
– Деякі чоловіки заслуговують на довіру.
– Так, але які? Я ніколи не знаю.
– Ти й не дізнаєшся, доки не опинишся у скруті. Саме тоді такий чоловік буде поряд.
– Мабуть, мені ніколи не щастило натрапити на такого. Я чула від інших жінок, що варто тільки розповісти чоловікові про те, що сталося, варто тільки сказати слово «зґвалтування», і чоловік одразу відвернеться від тебе. Як від зіпсованого товару. Чоловіки не хочуть про це чути. Для них краще мовчання, аніж відверте зізнання. Але мовчання підступне. Воно поширюється далі, й одного дня ти не можеш розказати ні про що інше. Усе життя перетворюється на табу.
– Ніхто не має так жити.
– Але тільки так інші люди можуть бути поряд з такими жінками, як я. Якщо ми будемо мовчати. Та навіть тоді, коли я не розказую про це, воно все одно є в мені.
Він поцілував її, і цей маленький поцілунок був сповнений безмежного кохання, адже він був поряд навіть після її болючого зізнання.
– Ти залишишся зі мною сьогодні? – прошепотіла Кетрін.
Його теплий подих торкався її волосся.
– Якщо дозволиш запросити тебе на вечерю.
– Ой, я зовсім забула про їжу.
– Ось у чому різниця між чоловіками і жінками. Чоловіки ніколи не забувають про їжу.
Усміхаючись, вона сіла на ліжку.
– Тоді доручаю тобі напої. А я нагодую тебе.
Мур приготував два мартіні, і вони потягували їх, доки Кетрін робила салат і смажила стейки. «Чоловіча їжа», – радісно подумала вона. Червоне м’ясо для нового чоловіка у її житті. Приготування їжі ніколи не приносило їй стільки задоволення, як сьогодні, коли Мур усміхався, подаючи їй сіль та перець, а в самої від алкоголю трішки запаморочилося в голові. Вона не пригадувала, коли ще їжа здавалася їй такою смачною. Було відчуття, ніби її щойно випустили із закоркованої пляшки й вона нарешті змогла насолодитися всіма відтінками смаків і запахів.
Вони вечеряли на кухні і потягували вино. Її кухня, з білою плиткою і білими меблями, раптово сповнилася яскравих кольорів. Червоне вино, хрусткий зелений салат, блакитні в клітинку серветки. І Мур, що сидів навпроти. Колись він здавався їй безбарвним, як інші нічим не примітні чоловіки, з якими ви минаєтесь на вулиці. Вона побачила його тільки зараз, помітила його теплий рум’янець, павутинки зморщок навколо очей. Усі ті милі недоліки обличчя, якого торкнулися радість і смуток.
«У нас попереду ціла ніч», – подумала Кетрін, і думка про те, що чекає на неї, викликала усмішку. Вона підвелася і простягнула йому руку.
Доктор Цукер зупинив запис сеансу гіпнозу доктора Полочека і повернувся до Мура і Маркетта.
– Це можуть бути хибні спогади. Корделл вигадала другий голос, якого насправді не було. Бачте, у цьому й полягає проблема гіпнозу. Спогади – дуже непостійна річ. Їх можна змінити, переписати, підлаштовуючи під певні очікування. Вона пішла на сеанс, вірячи, що Капра мав спільника. Вуаля, ось вам і спогад! Другий голос. Другий чоловік у будинку. – Цукер похитав головою. – Це не достовірна інформація.
– Але теорію про другого убивцю підтверджують не тільки її спогади, – сказав Мур. – Хірург надіслав їй пасма волосся, які він міг відрізати тільки в Саванні.
– Вона каже, що волосся їй відрізали у Саванні, – зауважив Маркетт.
– Ви теж їй не вірите?
– Лейтенант зробив слушне зауваження, – сказав Цукер. – Ми маємо справу з емоційно вразливою жінкою. Навіть враховуючи те, що після нападу минуло два роки, ми не можемо бути цілком упевнені, що у неї стабільна психіка.
– Вона працює хірургом.
– Так, і на робочому місці проявляє себе бездоганно. Але вона травмована. І ви це знаєте. Той напад залишив глибокий слід у її житті.
Мур замовк, пригадуючи той день, коли він уперше зустрів Кетрін. Якими точними і впевненими були її рухи. Зовсім не схожа на ту безтурботну дівчинку, яка з’явилася під час сеансу гіпнозу, на молоду Кетрін, що засмагала на сонці біля озера поряд з будиночком дідуся і бабусі. А минулої ночі та щаслива молода Кетрін знову ожила в його обіймах. Вона весь цей час була там, ув’язнена всередині товстої шкаралущі, і чекала, поки її визволять.
– То що нам дав цей сеанс гіпнозу? – запитав Маркетт.
– Я не кажу, що вона не вірить у це, – відказав Цукер. – Що вона не пам’ятає тих деталей, про які розповіла. Але знаєте, це те саме, що сказати дитині, ніби на задньому дворі є слон. За якийсь час дитина настільки повірить у це, що зможе описати його хобот, соломинки на спині і зламаний бивень. Спогад стає реальністю. Навіть якщо такого ніколи не було.
– Ми не можемо зовсім відкидати її спогади, – заперечив Мур. – Ви можете не вірити, що вони достовірні, але саме Корделл є об’єктом цікавості нашого убивці. Те, що розпочав Капра – переслідування, убивства, – нічого не припинилося. Тепер це продовжується тут.
– Імітатор? – озвався Маркетт.
– Або партнер, – сказав Мур. – Такі випадки уже бували.
Цукер кивнув.
– Партнерство убивць не таке вже й рідкісне явище. Ми думаємо, що серійні убивці – це вовки-одинаки, але
