– Кетрін? – сказав Мур, і вона зрозуміла, що надто довго мовчала.
Вона глибоко вдихнула, втягуючи ніздрями запах крові і холодної плоті. Вона вже ознайомилась із внутрішніми патологіями Карла Пачеко. Настав час глянути на його обличчя.
Вона побачила чорне волосся. Вузьке обличчя і гострий, як лезо, ніс. Відвислу щелепу, широко відкритий рот. Рівні зуби. Врешті вона зважилась подивитися йому в очі. Мур майже нічого не розповідав їй про цього чоловіка, лише його ім’я і те, що його застрелив поліцейський при спробі опору під час затримання. «Ти Хірург?»
Очі, затуманені смертю, не викликали у неї жодних спогадів. Вона уважно розглядала його обличчя, намагаючись побачити лиховісні ознаки, які ще не покинули тіла Пачеко, але нічого не відчула. Ця смертна оболонка була порожньою, не залишилося й сліду від її колишнього власника.
– Я не знаю цього чоловіка, – сказала Кетрін і вийшла з лабораторії.
Вона чекала його біля автівки, коли Мур врешті теж вийшов. Сморід моргу заполонив її легені, й вона глибоко вдихала гаряче літнє повітря, ніби хотіла очистити їх від тієї зарази. Вона обливалася потом, але холод кондиціонованого приміщення пробрав її до самого мозку кісток.
– Ким був цей Карл Пачеко? – запитала вона.
Мур глянув у напрямку лікарні «Пілґрім», прислухаючись до наростаючого завивання карети «швидкої допомоги».
– Сексуальним хижаком, – сказав Мур. – Він полював на жінок.
– Це він був Хірургом?
Мур зітхнув.
– Виходить, що ні.
– Але ви думали, що це міг бути він.
– Аналіз ДНК підтвердив його причетність до справи Ніни Пейтон. Два місяці тому він зґвалтував її. Але у нас немає доказів його зв’язку з Еленою Ортіз та Діаною Стерлінґ. Нічого, що свідчило б про його появу в їхньому житті.
– Чи в моєму.
– Ви впевнені, що ніколи не бачили його?
– Я впевнена тільки в тому, що не пригадую його.
Сонце так напекло автівку, що всередині було мов у духовці, і вони стояли, відчинивши двері, й чекали, доки в салоні стане прохолодніше. Кетрін дивилася на Мура, що стояв навпроти, і помітила, який він утомлений. Його сорочка промокла від поту. Чудовий спосіб провести суботу – поїздка зі свідком до моргу. Здебільшого копи і лікарі вели схожий спосіб життя. Вони затримувались допізна і ніколи не йшли з роботи о шостій, як офісні працівники. Вони бачили людей в найтемніші і найкошмарніші моменти їхнього життя. Вони були свідками жахіть і навчилися жити з цими спогадами.
«А які спогади у нього?» – подумала Кетрін, коли вони під’їжджали до її будинку. Обличчя скількох жертв, сцени скількох злочинів, як фотокартки в альбомі, зберігає його пам’ять? Вона була лише частинкою чергового розслідування і гадала, скільки інших жінок, живих чи мертвих, потребували його уваги.
Він зупинився перед її домом і вимкнув двигун. Кетрін глянула на вікна своєї квартири, і чомусь їй не хотілося виходити з автівки. Залишати його.
За останні кілька днів вони так багато часу провели разом, що тепер вона не могла обійтися без його сили і доброти. Якби вони зустрілися за кращих часів, його приємна зовнішність неодмінно привернула б її увагу. Однак зараз важливою була не його зовнішність і навіть не його розум, а те, що було у його серці. Він був тим чоловіком, якому вона могла довіритись.
Вона зважувала свої наступні слова і наслідки, до яких вони могли призвести. Тоді вирішила – до біса ті наслідки, і тихенько запитала:
– Не хочете зайти чого-небудь випити?
Він відповів не одразу, і Кетрін відчула, як зашарілася, коли його мовчання нестерпно затягнулося. Він ламав голову над правильним рішенням, адже теж розумів, що між ними відбувалося, і гадки не мав, що з цим робити.
Врешті, коли він глянув на неї і сказав: «Залюбки», обоє вже не сумнівалися, що мають на увазі щось більше, ніж напої.
Вони підійшли до парадного входу, і він обійняв її за плечі. То було щось більше, ніж захисний жест, – надто вільно його рука лежала на її плечі, але тепло його дотику і власна реакція на цей дотик завадили їй з першого разу впоратися з кодовим замком. Від хвилюючого передчуття її рухи були повільні й незграбні. Нагорі вона тремтячими руками відімкнула двері, й вони увійшли всередину, занурилися в приємну прохолоду її квартири. Мур зупинився тільки для того, щоб замкнути двері на засув.
А тоді обійняв її.
Вона вже давно не дозволяла чоловікам нічого такого. Колись сама думка про дотик чоловічої руки до її тіла викликала у неї паніку. Та в обіймах Мура вона не відчувала нічого подібного. Вона відповідала на його поцілунки з такою жагою, що вони обоє здивувалися. Вона так довго була позбавлена любові, що тепер не могла нею насититись. Тільки зараз, коли кожна клітина її тіла ожила, Кетрін згадала, що таке бажання, вона, наче спрагла, шукала його губ. Вона сама потягла його коридором до спальні, ні на секунду не випускаючи з обіймів. Сама розстебнула його сорочку і пряжку ременя. Він розумів, він добре розумів, що йому не можна бути агресором, інакше він налякає її. Нехай сьогодні, їхнього першого разу, усім керує вона. Але не зміг приховати свого збудження, і вона відчула це, коли розстебнула блискавку і його штани впали на підлогу.
Він почав розстібати ґудзики її блузки і зупинився, шукаючи її очі. Її погляд, її пришвидшене дихання, не залишили йому жодних сумнівів, що це саме те, чого вона хотіла. Блузку повільно розстебнуто, і вона сповзла донизу. Бюстгальтер полетів на підлогу. Він робив це дуже обережно, не зривав із неї одяг, а ніби звільняв її від нього. Вона заплющила очі і з насолодою видихнула, коли він опустив голову і почав цілувати її груди. Не грубе насильство, а жест глибокої поваги.
Уперше за два роки Кетрін дозволила чоловіку займатися з нею коханням. Коли вони з Муром лежали в ліжку, у її думках жодного разу не з’являвся Ендрю Капра. Не було паніки чи болючих спогадів, коли
