Вона вийшла, залишаючи позаду світ Мура і з жалем повертаючись до свого.
18
Мур думав, що це в Бостоні нестерпна спека, та він і гадки не мав, що чекало на нього в Саванні. Коли пізніше того дня він вийшов з аеропорту, мав відчуття, ніби його занурили в гарячу ванну. Повітря було таким густим, що здавалося, наче він продирається крізь нього. Він ледве переставляв ноги і мляво плентався до стоянки, де на нього чекала орендована автівка, а бруківка аж парувала під підошвами. Коли він врешті дістався до свого номеру в готелі, його сорочка була мокрісінькою від поту. Він зняв її, ліг на ліжко, щоб трохи відпочити, і проспав цілий вечір.
Він прокинувся, коли вже було темно, і дрижав від увімкненого на всю потужність кондиціонера. Сів на ліжку, у голові гуло.
Мур вийняв з валізи чисту сорочку, вдягнувся і вийшов з готелю.
Навіть уночі повітря нагадувало пару, але він їхав із опущеним вікном, вдихаючи вогкі запахи Півдня. Хоч він ніколи раніше не бував у Саванні, але чув, яким чарівним було це місто з його старими традиційними будинками і лавочками з кованого заліза, точнісінько як у «Півночі в саду добра і зла»[51]. Та сьогодні він не мав наміру оглядати місцеві цікавинки. Він шукав конкретну адресу в північно-східній частині міста. То був гарний район, здебільшого з маленькими охайними будиночками із затишними ґанками, загородженими квітниками і крислатими деревами. Він знайшов вулицю Ронда і зупинився навпроти одного з будинків.
Усередині світилося, і він навіть розгледів блакитне мерехтіння телевізора.
Йому стало цікаво, хто зараз там мешкає, і чи знають теперішні власники про історію свого дому. Коли вночі вони вимикають світло і лягають у ліжко, чи думають про те, що колись сталося у їхній кімнаті? Чи прислухаються в темряві до відголосків жаху, що досі відлунюють у цих стінах?
Повз вікно проплив силует стрункої жінки з довгим волоссям. Вона нагадала йому Кетрін.
Тепер він уявив цю картину. Молодий чоловік стоїть на ґанку і стукає у двері. Двері відчиняються, темряву пронизує яскрава смуга золотистого світла. На порозі стоїть Кетрін, осяяна тим світлом, і запрошує увійти молодого колегу, знайомого їй з лікарні, навіть не підозрюючи, які жахіття він для неї готує.
«Інший голос, інший чоловік – коли приходить він?»
Мур якийсь час сидів у автівці, розглядаючи будинок, вивчаючи розташування вікон і зарості чагарників. Тоді вийшов з автівки і пройшовся тротуаром, оглядаючи будинок з боків. Чагарник був густий і досить високий, тому він не зміг роздивитися, що було на задньому дворі.
У будинку навпроти засвітилося.
Він озирнувся і побачив у вікні огрядну жінку, що дивилася на нього. Біля вуха вона тримала телефонну слухавку.
Він повернувся до автівки і поїхав звідти. Був ще один будинок, який він хотів побачити. Неподалік від Державного університету, на кілька миль південніше. Він гадав, скільки разів Кетрін проїздила цією дорогою, чи частенько вона навідувалась до невеличкої піцерії ліворуч або хімчистки на правому боці вулиці. Хай би куди він глянув, йому всюди ввижалося її обличчя, і це бентежило. Це означало, що він вплутав до цього розслідування свої почуття, а таке не віщувало нічого доброго.
Він потрапив на вулицю, яку шукав. За кілька кварталів він зупинився і був упевнений, що адреса правильна. Однак побачив лише пусту ділянку, зарослу густим бур’яном. Він же сподівався, що тут стоятиме будинок місіс Стелли Пол, п’ятдесятивосьмилітньої вдови. Три роки тому хірург-інтерн Ендрю Капра, спокійний молодий чоловік, який вчасно сплачував орендну плату, винайняв у місіс Пол горішню квартиру.
Мур вийшов з автівки і якийсь час стояв на тротуарі, по якому колись ходив Ендрю Капра. Роззирнувся вулицею, на якій колись мешкав Капра. Цей район лише за кілька кварталів від університету, і Мур припустив, що більшість будинків тут винаймали студенти – тимчасові пожильці, які могли й не здогадуватись про історію свого сумнозвісного сусіда.
Вітер розмішував густе повітря, і йому не сподобався запах, який вловили його ніздрі. То був вогкий сморід руйнування. Він глянув на одиноке дерево у колишньому дворі Ендрю Капри і помітив довгий іспанський мох, що звисав з гілок. Він здригнувся і подумав: «Дивна рослина», пригадавши похмурий Гелловін зі свого дитинства, коли їхній сусід, гадаючи, що це добряче налякає малих прохачів цукерок, накинув мотузку на шию опудала і підвісив його на дереві. Батько Мура, побачивши це, страшенно розлютився. Він одразу ж кинувся до сусіда і, пропускаючи повз вуха його протести, обрізав мотузку і зняв те опудало.
Зараз у Мура виникло таке саме бажання – видертися на дерево і зняти той висячий мох.
Але він повернувся до автівки і поїхав до готелю.
* * *
Детектив Марк Сінґер поставив на стіл картонну коробку й обтрусив із рук пилюку.
– Це остання. Ми всі вихідні збирали їх, зате тепер усе разом.
Мур окинув поглядом десяток коробок із доказами, що вишикувалися на столі, і сказав:
– Треба принести собі спальний мішок чи й узагалі перебратися з готелю сюди.
Сінґер засміявся.
– Може, й так, якщо хочете переглянути кожен папірець у цих коробках. Нічого не виносити, домовились? Фотокопії можна зробити трохи далі коридором, просто введіть своє ім’я та відділ поліції. Туалет он там. Зазвичай у конференц-залі можна знайти каву і пончики. Якщо будете брати пончики, хлопці були б вдячні, якби ви залишили кілька баксів у загальній скарбничці. – Хоча все це було сказано з усмішкою, Мур добре затямив попередження, висловлене характерною для жителів Півдня протяжною вимовою: «У нас тут свої правила, і навіть такі діловиті полісмени з Бостона повинні їх дотримуватись».
Кетрін не подобався цей коп, і він розумів чому. Сінґер був молодшим, ніж він думав, йому ще не було сорока, і цей мускулистий зазнайко навряд чи спокійно сприймав критику. У зграї може бути лише один альфа-самець, і Мур наразі погодився, щоб ним був Сінґер.
– У цих чотирьох коробках містяться основні матеріали розслідування, – сказав Сінґер. – Гадаю, вам краще почати з них. Файли з перехресними посиланнями в цій коробці. – Він обходив стіл, плескаючи рукою коробки, про які розповідав. – А тут у нас документи з Атланти у справі Дори Чікконе. Але це лише фотокопії.
– Оригінали зберігаються у відділенні Атланти?
Сінґер кивнув.
– Його перша і
