– Не знаю, чи мені вдасться повністю розслабитись.
– Що вам заважає? Ця кімната? Чи, може, стілець?
– Ні, стілець зручний. Це… – Вона схвильовано подивилася на відеокамеру. – Глядачі.
– Детективи Мур та Ріццолі вийдуть. А камера – це лише предмет. Механічна штуковина. Думайте про неї саме так.
– Мабуть, ви маєте рацію…
– Вас іще щось непокоїть?
Кетрін якийсь час мовчала. А тоді тихенько мовила:
– Я боюся.
– Мене?
– Ні. Спогадів. Боюся знову пережити їх.
– Я не буду вас ні до чого примушувати. Детектив Мур казав, що це для вас болюча тема, і я не примушуватиму вас знову через це проходити. Ми підійдемо до цих спогадів з іншого боку. І страх не буде блокувати вашу пам’ять.
– А як мені знати, що ці спогади правдиві? Що я їх не вигадала?
Полочек на мить замислився.
– Справді, є імовірність того, що ваші спогади можуть бути спотворені. Відтоді минуло багато часу. Тому нам доведеться працювати з тим, що є. Мушу зазначити, що майже нічого не знаю про вашу справу. Я намагався не вникати у її суть, щоб не вплинути на ваші спогади. Мені відомо лишень те, що ці події відбувалися два роки тому, що на вас хтось напав і ви були під дією наркотику рогіпнолу. Більше я нічого не знаю. Таким чином, усі спогади, які нам вдасться викликати, виключно ваші. Я тут лише для того, щоб допомогти вам відкрити шухляду.
Кетрін зітхнула.
– Гадаю, я готова.
Полочек глянув на обох детективів.
Мур кивнув, і вони з Ріццолі вийшли з кімнати.
Вони стояли по інший бік дзеркального скла і дивилися, як Полочек вийняв ручку і записник і поклав їх біля себе на стіл. Поставив Кетрін кілька запитань. Що вона зазвичай робила, щоб розслабитися. Чи було в неї якесь особливе місце, якийсь особливий спогад, які б вона вважала заспокійливими.
– Влітку, коли я була ще дитиною, – сказала вона, – я частенько приїздила до дідуся і бабусі в Нью-Гемпшир. Вони мали будиночок біля озера.
– Опишіть мені його. Детально.
– Там було дуже тихо. Маленький будиночок з великим ґанком, що виходив до води. Біля будинку росли кущі дикої малини. Я любила збирати ягоди. А вздовж стежки, що вела до озера, бабця висадила лілії.
– Отже, ви пригадуєте ягоди. І квіти.
– Так, а ще озеро. Я люблю воду. Я часто засмагала на пірсі.
– Добре. – Він щось записав і відклав ручку. – Добре. Для початку я попрошу вас тричі глибоко вдихнути. Спокійно. Ось так. А зараз заплющте очі і слухайте мій голос.
Мур дивився, як Кетрін повільно опустила повіки.
– Починайте записувати, – він звернувся до Ріццолі.
Вона натиснула кнопку запису, і касета почала обертатися.
У сусідній кімнаті Полочек допомагав Кетрін повністю розслабитися. Він сказав їй зосередитися на пальцях ніг і відчути, як напруга покидає їх. Потому відчуття напруги мало покинути її литки, і ноги теж мали розслабитися.
– Ви справді вірите в цю дурню? – запитала Ріццолі.
– Я бачив, як це працює.
– Може, й справді працює. Бо мене вже хилить до сну.
Він глянув на Ріццолі, що стояла, схрестивши на грудях руки. Вона закопилила нижню губу, демонструючи свій скептицизм.
– Просто дивіться, – сказав він.
– То коли вона злетить у повітря?
Полочек продовжував скеровувати Кетрін, розслабляючи інші м’язи її тіла, рухаючись від стегон до спини, а потім до плечей. Тепер її руки безвольно повисли вздовж тіла. Її обличчя було спокійним і безтурботним. Дихання сповільнилось, стало глибоким.
– А зараз ми уявимо те місце, яке ви так любите, – сказав Полочек. – Будиночок дідуся і бабусі біля озера. Я хочу, щоб ви побачили себе, як ви стоїте на тому великому ґанку. Дивитеся на воду. Надворі тепло, повітря спокійне і безвітряне. Ви чуєте тільки співи пташок. Тут дуже тихо і затишно. Сонячне проміння виблискує на поверхні води…
На її обличчі з’явився такий умиротворений вираз, що Мур заледве міг повірити, що перед ним та сама Кетрін. Він бачив на її обличчі теплі рожеві мрії юної дівчини. Він ніби дивився на дитину, якою вона була тоді. До того, як втратила свою невинність, до того, як її спіткали всі розчарування дорослого життя. До того, як Ендрю Капра залишив свій слід.
– Вода така приємна, вона так і манить вас, – сказав Полочек. – Ви спускаєтеся східцями з ґанку і йдете стежкою до озера.
Кетрін сиділа нерухомо, її обличчя випромінювало спокій, її руки безвольно лежали на колінах.
– Ви ступаєте по м’якій землі. Сонячне проміння гріє вашу спину. На деревах щебечуть пташки. Ви цілковито розслаблені. З кожним кроком ви почуваєтеся ще спокійніше. Ви відчуваєте глибоке умиротворення. Обабіч стежки ростуть лілії. Вони огортають вас солодким ароматом, і, минаючи їх, ви на повні груди вдихаєте ці пахощі. Це особливий, чарівний запах, який навіює на вас сонливість. Ви йдете стежкою і відчуваєте, як ноги наливаються втомою. Квіткові пахощі, ніби наркотик, спонукають вас ще більше розслабитись. А сонячне тепло звільняє усі ваші м’язи від напруги. А зараз ви підходите до самої води і бачите невеличкий човен, прив’язаний до пірсу. Ви прямуєте до нього. Озеро спокійне і незворушне, наче дзеркало. Наче скло. Невеличкий човен легенько погойдується на воді. Це чарівний човен. Він може відвезти вас куди завгодно. Туди, куди вам понад усе хочеться потрапити. Вам лише потрібно сісти в нього. Тож ви підіймаєте праву ногу і стаєте нею на дно човна.
Мур глянув на ноги Кетрін і побачив, як її права нога відірвалась від підлоги й опустилася на кілька дюймів далі.
– Ось так. Ви поставили праву ногу. Човен не хитається. Вам нічого не загрожує. Ви почуваєтесь упевнено і затишно. А зараз ви стаєте на дно човна лівою ногою.
Ліва нога Кетрін піднялася і повільно опустилася на підлогу.
– Господи, не можу в це повірити, – сказала Ріццолі.
– Але ж ви бачите на власні очі.
– Так, але я не знаю, чи вона робить це під дією гіпнозу. А може, вона прикидається?
– Ні, ви цього не знаєте.
Полочек присунувся до Кетрін, але не торкався її, керуючи нею лише з допомогою свого голосу.
– Ви відв’язуєте човна. Тепер його ніщо не втримує, і човен повільно розсікає воду. Ви контролюєте його. Усе, що вам треба зробити, – просто уявити собі якесь місце, і човен сам відвезе вас туди. – Полочек повернувся до дзеркального вікна і кивнув.
– Зараз він поверне її в минуле, – сказав Мур.
– Добре, Кетрін. – Полочек зазначив у записнику час, коли Кетрін піддалася гіпнозу. – А зараз ви попливете човном в інше місце.
