– Ендрю досі немає в кімнаті?
– Ні. Та я чую, як він сміється. Я чую його голос. Але це десь далі, в іншій кімнаті.
– Що відбувається з мотузкою?
– Мені вдається вивільнити руку. Від крові зап’ястя стає слизьким, і рука проходить…
– Що ви робите після цього?
– Беру скальпель. Відрізаю мотузку на іншій руці. Це забирає багато часу. Мене страшенно нудить. Руки не слухаються. Я рухаюсь дуже повільно, кімната раз-по-раз поринає в темряву, тоді знову з’являється світло. Я досі чую його голос, він щось говорить. Я нахиляюся й перерізаю мотузку на лівій щиколотці. Тепер я чую кроки. Я намагаюся злізти з ліжка, але моя права щиколотка досі прив’язана. Я перекочуюсь на бік і падаю на підлогу. На обличчя.
– Що відбувається далі?
– Заходить Ендрю, він стоїть на порозі. Виглядає здивованим. Я простягаю руку під ліжко і намацую пістолет.
– Під вашим ліжком є пістолет?
– Так. Батьків. Але мої руки незграбні, я ледве можу його втримати. А кімната знову темніє.
– Де Ендрю?
– Він іде до мене…
– Що далі, Кетрін?
– Я тримаю пістолет. Тоді чую якийсь звук. Гучний звук.
– Ви почули постріл?
– Так.
– Це ви вистрелили з пістолета?
– Так.
– Що робить Ендрю?
– Він падає. Притискає руки до живота. Крізь його пальці витікає кров.
– Що відбувається після цього?
Довга пауза.
– Кетрін, що ви бачите на екрані?
– Усе почорніло. Екран почорнів.
– Коли на екрані з’являється наступна сцена, що ви бачите?
– Людей. У кімнаті багато людей.
– Яких людей?
– Поліцейських…
Мур ледь не застогнав від розчарування. У її пам’яті був величезний провал. Рогіпнол у поєднанні з наслідками сильного удару головою призвів до втрати свідомості. Кетрін не пам’ятала, як зробила другий постріл. Вони досі не знали, як куля опинилася в мозку Ендрю Капри.
Полочек дивився на них крізь скло, у його очах читалося запитання. Чи вони отримали всі відповіді?
На подив Мура, Ріццолі зненацька відчинила двері й махнула Полочеку, щоб він вийшов до них. Він так і зробив, залишивши Кетрін усередині.
– Скажіть їй повернутися назад, до того моменту, коли вона вистрелила. Коли вона ще лежала на ліжку, – сказала Ріццолі. – Я хочу, щоб вона зосередилась на тому, що чує з сусідньої кімнати. Звук води. Сміх Капри. Я хочу знати про кожен звук, який вона чує.
– Є якась причина?
– Просто зробіть це.
Полочек кивнув і повернувся до кімнати.
Кетрін не рухалася, вона сиділа на місці, ніби перед виходом Полочек заморозив її.
– Кетрін, – лагідно мовив він, – я попрошу вас відмотати фільм. Ми повернемося назад, до того, що відбувалося перед пострілом. До того, як ви звільнили руки і впали на підлогу. До того моменту, коли ви ще лежите на ліжку, а Ендрю немає в кімнаті. Ви казали, ніби чули, як тече вода.
– Так.
– Розкажіть мені про все, що ви чули.
– Вода. Я чую, як вона тече трубами. Шипить. Я чую, як вона булькає, стікаючи в каналізацію.
– Вода стікає в раковину?
– Так.
– А ще ви казали, що чули сміх.
– Ендрю сміється.
– Він щось говорить?
Пауза.
– Так.
– Що він каже?
– Я не знаю. Він далеко.
– Ви впевнені, що це Ендрю? Може, це телевізор?
– Ні, це він. Це Ендрю.
– Добре. А зараз сповільнимо перегляд. Секунда за секундою, розповідайте мені, що ви чуєте.
– Досі тече вода. Ендрю каже: «Легко». Слово «легко».
– І все?
– Він каже: «Дивись і повторюй за мною».
– «Дивись і повторюй за мною»? Він це каже?
– Так.
– Що ви чуєте далі?
– «Тепер моя черга, Капра».
Полочек зупинився.
– Можете повторити?
– «Тепер моя черга, Капра».
– Це каже Ендрю?
– Ні. Не Ендрю.
Мур заціпенів і не зводив погляду з жінки на стільці.
Полочек різко повернувся до скла, на його обличчі застиг здивований вираз.
– Хто сказав «Тепер моя черга, Капра»?
– Я не знаю. Я не знаю цього голосу.
Мур і Ріццолі переглянулися.
«У будинку був іще хтось».
15
«Зараз він з нею».
Ріццолі незграбно вистукувала ножем по дошці, й шматочки цибулі раз-у-раз падали на підлогу. У сусідній кімнаті її батько і двоє братів намагалися перекричати телевізор. У їхньому домі телевізор завжди працював на повну гучність, тому зазвичай їм доводилося не говорити, а кричати. Вас ніхто не почує, якщо говоритимете тихо в будинку Френка Ріццолі, тому навіть звичайна сімейна розмова нагадувала запальну суперечку. Джейн висипала нарізану цибулю до миски і взялася за часник. Від цибулі в неї сльозилися очі, а її думки постійно бентежив образ Мура поряд із Кетрін Корделл.
Після сеансу доктора Полочека саме Мур повіз Корделл додому. Ріццолі бачила, як вони разом ішли до ліфта, як Мур обійняв її за плечі, і цей його жест був чимось більшим, ніж звичайною спробою заспокоїти і захистити. Вона бачила, як він дивився на Корделл, з яким виразом, з яким блиском в очах. Він більше не був копом на сторожі громадянина, він був чоловіком, який закохався.
Ріццолі розділила голівку часнику на зубці і один за одним почала чавити їх ножем.
Вона щосили гамселила ножем по дошці, аж її мама, що стояла біля плити, здивовано глянула на неї, але нічого не сказала.
«Зараз він з нею. У її квартирі. Може, й у її ліжку».
Вона чавила зубці часнику, і гнів поступово покидав її. Вона й сама не знала, чому думка про Мура і Корделл так її дратувала. Може, тому, що у світі було мало святих, так мало людей, які грали за правилами, і їй здавалося, що Мур був одним із них. Раніше він вселяв у неї надію, що не все людство порочне, і ось тепер він розчарував її.
А може, тому, що вона вбачала у їхніх стосунках загрозу для розслідування. Чоловік, особисто зацікавлений у цій справі, не може думати чи діяти логічно.
«А може, ти просто заздриш їй». Заздриш жінці, яка єдиним поглядом може звести чоловіка з розуму. Чоловіки завжди западають на жінок у скруті.
У сусідній кімнаті її батько і брати щось схвально вигукували під акомпанемент телевізора. Вона прагнула якомога швидше повернутися до своєї тихої квартири і вже почала вигадувати різні приводи, щоб піти раніше. Відбуде вечерю, але довше не залишиться. Її мама не втомлювалася повторювати, що Френк-молодший
