– А Сінґер перевіряв, чи це зробили в лікарні?
Ріццолі впустила на стіл олівець і стомлено зітхнула.
– Ні. Не перевіряв.
– Він просто упустив цю деталь? І не згадував про неї у звіті, тому що не бачив у цьому жодного сенсу?
– Але ж у цьому таки немає сенсу! Чому тоді волосся не знайшли поряд із тілом Капри?
– Кетрін не може пригадати більшу частину того, що сталося тієї ночі. Рогіпнол стер чималий шматок її пам’яті. Можливо, Капра кудись виходив. А потім знову повернувся.
– Нехай. А тепер найбільша загадка. Капра мертвий. Тоді яким чином його сувенір потрапив до рук Хірурга?
Відповіді на цю загадку Мур не знав. Двоє убивць: один живий, один мертвий. Що пов’язує між собою цих монстрів? Це, напевно, щось більше за психологічний зв’язок, який тепер набув фізичної форми, яку можна побачити і відчути на дотик.
Він глянув на два пакети з речовими доказами. Один називався «Волосся невідомого походження». В іншому містилися зразки волосся Кетрін для порівняльного аналізу. Він власноруч відрізав кілька її волосин і поклав до пакета. Волосся, без сумніву, було спокусливим сувеніром, адже це така особиста частина людського тіла. Жінка носить його щодня, спить із ним. Волосся має свій унікальний запах, колір і текстуру. Сутність жінки. Тому не дивно, що Кетрін так налякалася, коли дізналась, що якийсь невідомий чоловік володів такою інтимною частинкою її тіла. Що він гладив її волосся, нюхав його, ніби коханець, який не може насититися запахом своєї обраниці.
«Тепер Хірург добре знає її запах».
Було вже близько півночі, але в неї ще світилося. Крізь запнуті штори він бачив, як повз вікно проплив її силует, і він знав, що вона досі не спить.
Мур підійшов до патрульної автівки, що стояла неподалік, і схилився, аби перекинутися словом з двома поліцейськими.
– Щось помітили?
– Вона не виходила з будинку, відколи прийшла додому. Ходить туди-сюди. Здається, її чекає безсонна ніч.
– Я поговорю з нею, – сказав Мур і розвернувся, щоб перейти дорогу.
– Залишитеся на всю ніч?
Мур зупинився. Неохоче озирнувся і глянув на копа.
– Перепрошую?
– Ви залишитеся з нею на всю ніч? Якщо так, то ми передамо інформацію наступним патрульним, щоб вони знали, що нагорі один з наших.
Мур проковтнув свою лють. Запитання патрульного було цілком виправданим. То чому він так швидко втратив самовладання?
«Тому що я розумію, як це виглядає збоку. Піднятися до її квартири опівночі. Я знаю, які в них промайнули думки. Ті самі думки, що й у моїй голові».
Він переступив поріг квартири і побачив запитання в її очах. Відповів лишень похмурим кивком.
– На жаль, з лабораторії ми отримали підтвердження. Він надіслав ваше волосся.
Вона прийняла цю новину мовчки.
У кухні засвистів чайник. Вона розвернулася і вийшла з кімнати.
Мур зачинив двері, і його погляд привернув новий відполірований замок. Здавалося, що навіть загартована сталь не зарадить, коли маєш справу із супротивником, який може проходити крізь стіни. Мур пішов за Кетрін до кухні й дивився, як вона вимкнула газ під чайником. Тоді почала незграбно відкривати пачку з чаєм і скрикнула, коли пакетики розсипалися по стільниці. Така дрібниця, яка, схоже, стала для неї останньою краплею. Кетрін оперлася на стільницю й щосили стисла кулаки, аж побіліли суглоби. Вона як могла стримувалась, щоб не заплакати, не втратити самовладання у нього на очах, але програвала цю битву. Він почув, як вона глибоко вдихнула. Побачив, як напружилися її плечі і вона затремтіла, намагаючись стримати сльози.
Він більше не міг на це дивитися. Він підійшов до неї, пригорнув до себе і міцно тримав у своїх обіймах. Весь день він думав про це, він дуже хотів її обійняти. Але не хотів, щоб це сталося так, як зараз, коли вона опинилася в його обіймах через страх. Він хотів бути для неї чимось більшим, ніж захисником, надійним товаришем, до якого можна звернутися в скруті.
Але зараз вона потребувала саме такої людини. І він пригорнув її, захищаючи від нічних кошмарів за вікном.
– Чому це повторюється? – прошепотіла Кетрін.
– Не знаю.
– Це Капра…
– Ні. Він мертвий. – Він узяв обома руками її мокре від сліз обличчя, зазирнув у її очі. – Ендрю Капра мертвий.
Вона глянула на нього і завмерла в його обіймах.
– То чому Хірург обрав мене?
– Якщо хтось і знає відповідь, то це ви.
– Я не знаю.
– Можливо, на свідомому рівні. Але ви самі казали, що не пам’ятаєте усього, що сталося тієї ночі в Саванні. Не пам’ятаєте, як зробили другий постріл. Не пам’ятаєте, хто відрізав ваше волосся і коли. Чого ще ви не пам’ятаєте?
Вона похитала головою. Тоді кліпнула, здригнувшись від сигналу його пейджера.
«Ну чому вони не дадуть мені спокою?» Він підійшов до телефону, що висів на стіні, і відповів на дзвінок.
Голос Ріццолі прозвучав так, ніби вона в чомусь його звинувачувала.
– Ви у неї вдома.
– Як здогадалися?
– У мене на телефоні визначник номера. Зараз північ. Ви добре подумали про те, що робите?
– Навіщо ви телефонували на мій пейджер? – роздратовано запитав він.
– Вона десь поруч?
Він озирнувся і побачив, що Кетрін вийшла. Без неї кухня раптом опустіла. Втратила для нього будь-який інтерес.
– Ні, – відповів Мур.
– Я тут думала про те волосся. Знаєте, може бути ще одна версія, звідки воно у неї взялося.
– І яка ж це?
– Вона надіслала його сама собі.
– Не можу повірити, що чую таке.
– А я не можу повірити, що таке не спадало вам на думку.
– І який тут мотив?
– Той же, який спонукає людей приходити в поліцію і зізнаватися у злочинах, яких вони не вчиняли. Тільки подумайте про увагу, яка їй дісталася! Вашу увагу. Надворі північ, а ви в її квартирі, трясетеся над нею, заспокоюєте. Я не кажу, що Хірург не переслідує її. Але вся ця історія з волоссям примусила мене замислитись. Поглянути на ці події з іншого боку. Звідки
