Маятник Фуко - Умберто Еко
«Нема потреби виправдовуватися», сказав Бельбо, «Ви це зробили і все. Продовжуйте».
«Зараз я покажу вам, панове, цей текст. Дозвольте мені представити вам фотокопію. Не через недовіру. Щоб не пошкодити оригіналу».
«Але ж картка Інґольфа не була оригіналом», сказав я. «То була копія гіпотетичного оригіналу, яку він зробив».
«Пане Казобон, коли оригіналу вже нема, оригіналом стає остання копія».
«Але Інґольф міг помилитися при переписуванні».
«Ви не знаєте цього напевне. А я знаю, що переписане Інґольфом — правда, бо не бачу, чим іншим воно може бути. Значить, копія Інґольфа є оригіналом. Порішимо на цьому, чи будемо займатись інтелектуальними іграми?»
«Я їх ненавиджу», сказав Бельбо. «Показуйте свою оригінальну копію».
19
Після Божé Орден ані на мить не припиняв свого існування, й після Омона нам відомий безперервний ланцюг Великих Магістрів Ордену аж до наших днів, і якщо ім'я та осідок справжнього Великого Магістра та справжніх Зверхииків, які керують Орденом і спрямовують сьогодні його вищу діяльність, є таємницею, відомою лише справжнім утаємниченим, і тримається в суворому секреті, се тому, що година Ордену ще не пробила і час іще не визрів…
(Рукопис 1760 року, в кн.: G. A. Shiffmann, Die Entstehung der Rittergrade in der Freimauerei um die Mitte des XVIII Jahrhunderts, Leipzig, Zechel, 1882, pp. 178–190.)
To була наша перша, віддалена зустріч із Планом. Того дня я міг бути деінде. Якби я того дня не опинився в кабінеті Бельбо, де б я був зараз?… продавав би насіння кунжуту в Самарканді, видавав би серію книжок абеткою Брайля, керував би Першим Національним Банком Землі Франца-Йосифа? Речення, що містять нереальну умову, завжди правдиві, тому що неправдивим є засновок. Але того дня я був там, де був, і тому нині я там, де я є.
Полковник театральним жестом показав нам цей аркуш. Він усе ще в мене, серед моїх паперів, у пластиковій папочці, ще більш пожовклий і збляклий, ніж тоді, фотокопія зроблена на термальному папері, який використовували у ті роки. Насправді там було два тексти — перший, густо написаний, займав верхню половину сторінки, другий був розділений на чудернацькі строфи…
Перший текст був схожий на демонічну літанію, пародію на якусь семітську мову:
Kuabris Defrabax Rexulon Ukkazaal Ukzaab Urpaefel Taculbain Habrak Hacoruin Maquafel Tebrain Hmcatuin Rokasor Himesor Argaabil Kaquaan Docrabax Reisaz Reisabrax Decaiquan Oiquaquil Zaitabor Qaxaop Dugraq Xaelobran Disaeda Magisuan Raitak Huidal Uscolda Arabaom Zipreus Mecrim Cosmae Duquifas Rocarbis
«Не надто зрозуміло», зауважив Бельбо.
«Правда?» іронічно погодився з ним полковник. «І я провів би над цим ціле життя, якби одного дня, майже випадково, не знайшов на розкладці книгу про Тритемія і мені не кинулось у вічі одне з зашифрованих повідомлень: „Pamersiel Oshurmy Delmuson Thafloyn…“ Я натрапив на слід і пішов по ньому аж до кінця. Я нічого не знав про Тритемія, але в Парижі знайшов видання його Steganographia, hoc est ars peroccultam scripturam animi sui voluntatem absentibus aperiendi certa, Франкфурт, 1606 рік, — Мистецтво відкривати свою душу далеким особам за допомогою окультного письма. Цей Тритемій був незвичайною людиною. Абат бенедиктинців у Шпангаймі, він жив на зламі XV та XVI сторіч і був вченим, який знав давньоєврейську та халдейську, східні мови, наприклад, татарську, мав зв’язки з богословами, кабалістами, алхіміками, безперечно, з великим Корнелієм Аґріппою з Неттесгайму[56], а може, й з Парацельсом… Свої відкриття в царині тайнопису Тритемій приховує за чорнокнижницьким чадом, кажучи, що якщо послати зашифроване послання такого типу, як у вас перед очима, то одержувачеві достатньо викликати ангелів, приміром, Памерсієля, Падієля, Доротієля тощо, і вони допоможуть йому зрозуміти його зміст. Але часто-густо наведені ним приклади — це військові повідомлення, а книга присвячена палатинському графові і герцогові Баварському Філіпові і є одним з перших прикладів серйозної криптографічної роботи для потреб таємних служб».
«Але даруйте мені», запитав я, «якщо я правильно зрозумів, Тритемій жив принаймні через сто років після написання тексту, який нас цікавить…»
«Тритемій був членом Sodalitas Celtica[57], яка займалася філософією, астрологією, піфагорейською математикою. Ви вловлюєте зв’язок? Тамплієри — це орден утаємничених, який також звертається до знань давніх кельтів, це вже доведено численними доказами. Якимось способом Тритемій дізнається про криптографічні системи, що їх використовували тамплієри».
«Це вражає», мовив Бельбо. «Значить, тут переписано зашифроване послання. І про що ж у ньому йдеться?»
«Майте терпіння, панове. Тритемій представляє сорок основних криптосистем і десять другорядних. Мені пощастило, точніше, тамплієри з Провену не надто ламали собі голову, впевнені, що ніхто не здогадається про їхній ключ. Я почав з першої із сорока основних криптосистем і припустив, що в цьому тексті значення мають лише перші літери».
Бельбо взяв у руки листок і пробіг його очима: «Але так теж виходить послідовність без змісту: kdruuuth…»
«Звичайно», поблажливо сказав полковник. «Тамплієри не надто напружувалися, але не були вони й такими вже ледачими. Ця перша послідовність є ще одним зашифрованим повідомленням, і я відразу подумав про другу серію з десяти криптосистем. Розумієте, в другій серії Тритемій використовував колісце, яке для першої з цих криптосистем виглядає так…»
Він вийняв зі своєї папки ще одну фотокопію, підсунув крісло до стола і, торкаючись літер закритою авторучкою, запросив нас слідкувати за його діями.
«Це найпростіша система. Візьмім до уваги лише зовнішнє коло. Замість кожної літери початкового послання ставимо попередню літеру. Замість A пишемо Z, замість B — A, і так далі. Сьогодні для таємного агента це — дитячі забавки, а в ті часи це вважали відьомством. Звичайно, щоб розшифрувати, слід іти зворотним шляхом і заміняти кожну літеру шифровання наступною літерою. Я спробував, і мені, звичайно, пощастило, так що все вдалося з перш ої спроби, а ось і результат». Він написав: «Les XXXVI inuisibles separez en six bandes, тридцять шість невидимих, розділених на шість груп».
«І що ж це означає?»
«На перший погляд, нічого. Йдеться про щось на зразок декларації, що оголошує про утворення якогось товариства, написаної тайнописом з ритуальних міркувань. Відтак тамплієри, впевнені, що поміщають свої послання у непроникне сховище, обмежилися французькою мовою XIV століття. Тепер погляньмо на другий текст».
