Маятник Фуко - Умберто Еко
«Інакше й бути не може», сказав Бельбо. «Продовжуйте, прошу вас. Казобоне, ви весь час перебиваєте. Ми нетерпляче прагнемо дізнатися решту».
«Отже», сказав полковник, «очевидне посилання на Ґрааль змусило мене довгий час думати, що цей скарб — це величезні поклади радіоактивного матеріалу, який, можливо, впав з інших планет. Візьміть, приміром, легенду про таємничу рану короля Амфортаса… Він скидається на радіолога, який підлягав занадто тривалій дії опромінення… І справді, чому його не можна торкатися? Уявіть собі хвилювання, яке, либонь, відчули тамплієри, прибувши на узбережжя Мертвого моря, ви розумієте, — густі, важкі води, на яких усе плаває, наче корок, і які мають лікувальні властивості… Можливо, вони відкрили в Палестині родовища радію чи урану і зрозуміли, що не можуть використати їх одразу. Пов’язання між Ґраалем, тамплієрами та катарами науково досліджував один відважний німецький офіцер, я маю на увазі Отто Рана, оберштурмбанфюрера СС, який присвятив життя роздумам, на науковій основі, про європейську та арійську природу Ґрааля, — я не хочу казати, як і чому він пішов із життя 1939 року, але дехто стверджує… гм, хіба я можу забути те, що трапилося з Інґольфом?… Ран показує нам зв’язок між Золотим Руном аргонавтів та Ґраалем… словом, нема сумніву, що між містичним Ґраалем із легенди, філософським каменем (lapis!) і тим джерелом безмежної могутности, якого прагнули однодумці Гітлера напередодні війни і аж до останнього їх подиху, існує певне пов’язання. Завважте, що в одній з версій легенди аргонавти бачать, як над Горою Світу з Деревом Світла лине чаша, зверніть увагу, чаша. Аргонавти знаходять Золоте Руно і їхній корабель за допомогою чарів несеться широким Молочним Шляхом у небі південної півкулі, де Разом з Південним Хрестом, Трикутником та Престолом, панує і виявляється світляна природа вічного Бога. Трикутник символізує Божественну Трійцю, хрест — Божу жертву з любови, а престол є Столом Останньої Вечері, на якому височить Чаша Воскресіння. Кельтське та арійське походження всіх цих символів не залишає сумнівів».
Здавалося, полковника охопила та сама героїчна екзальтація, яка штовхнула до найвищої жертви його оберштурмунддранґа чи як там його, до біса, величали. Слід було вернути його до дійсности.
«І який же висновок?» поспитав я.
«Пане Казобон, чи ж ви не бачите його на власні очі? Про Ґрааль говорили як про Люциферів Камінь, що наближає його до фігури Бафомета. Ґрааль — це джерело енергії, тамплієри були охоронцями таємної енергії і накреслили свій план. І де ж вони розмістили свої таємні осідки? Ось де, панове», і полковник поглянув на нас із виглядом співучасника, ніби ми разом плели якусь інтригу, «в мене був один слід, хибний, але корисний. Один автор, який, очевидно, почув якийсь натяк на цю таємницю, Шарль-Луї Каде-Ґассікур (зверніть увагу, що його твір фігурував у бібліотечці Інґольфа) 1797 року пише книгу, Le tombeau de Jacques Molay ou le secret des conspirateurs á ceux qui veulent tout savoir[58], де твердить, що Моле перед смертю заснував чотири таємні ложі — в Парижі, у Шотландії, в Стокгольмі та в Неаполі. Ці чотири ложі нібито мали на меті винищити всіх монархів і зруйнувати могутність папи. Згода, Ґассікур був божевільним, але я взяв його ідею за основу, щоб з’ясувати, де тамплієри могли розмістити свої таємні центри. Мені б не вдалося зрозуміти загадки послання, якби в мене не було якоїсь провідної ідеї, це природно. А вона в мене була, і це було переконання — засноване на численних доказах, — що дух тамплієрів черпав натхнення з кельтської, друїдичної традиції, то був дух північного арійства, яке традиційно ототожнюється з островом Авалон, осередком справжньої гіперборейської цивілізації. Ви, мабуть, знаєте, що різні автори ототожнювали Авалон із садом Гесперид, із крайземною Туле та з Колхідою Золотого Руна. Не випадково найбільшим в історії лицарським орденом є Орден Золотого Руна. Це з’ясовує, що саме приховано під виразом ‘Замок’. Це гіперборейський замок, де тамплієри зберігали Ґрааль, імовірно, легендарний замок Монсальват».
Він зробив паузу. Йому хотілося, щоб ми ловили кожне слово з його вуст. Ми ловили.
«Перейдімо до другого наказу: охоронці печаті повинні йти туди, де є той або ті, які щось робили з хлібом. Сама собою вказівка цілком зрозуміла: Ґрааль — це чаша з кров’ю Христа, хліб — це тіло Христа, а місце, де хліб був з'їджений, то місце Останньої Вечері, в Єрусалимі. Безглуздо вважати, що тамплієри, навіть після сарацинського відвоювання, не зберегли там своєї таємної бази. Щиро кажучи, спершу мене збентежив цей юдейський елемент у плані, який цілковито перебуває під знаком арійської мітології. Відтак я добре подумав і збагнув, що ми продовжуємо вважати Ісуса вираженням юдейської релігійности, адже саме так твердить нам Римська Церква. А тамплієри чудово знали, що Ісус — це кельтський міт. Уся євангельська оповідь — це герметична алегорія: воскресіння після розчинення у надрах землі, і так далі, і тому подібне. Христос — не що інше, як Еліксир алхіміків. З іншого боку, всім відомо, що трійця — це поняття арійське, ось чому весь устав тамплієрів, який написав друїд святий Бернард, перебуває під знаком числа три».
Полковник відпив ще один ковток води. Голос його був хрипкий. «І ось ми підійшли до третього етапу. Криївка — це Тибет».
«А чому саме Тибет?»
«А передовсім тому, що, за оповіддю фон Ешенбаха, тамплієри покидають Європу і перевозять Ґрааль до Індії. Яка є колискою арійського роду. Місцем криївки є Аґарттха. Ви, мабуть, чули про Аґарттху, осідок царя світу, підземне місто, з якого Володарі Світу керують і спрямовують події людської історії. Тамплієри заснували один зі своїх таємних центрів там, біля коренів своєї духовности. Вам, либонь, відомий зв’язок між царством Аґарттхи та Синархією…»
«Відверто кажучи, ні…»
«Тим ліпше, існують таємниці, які вбивають. Не відходьмо від теми. У кожному разі, всі знають, що Аґарттха була заснована шість тисяч років тому, на зорі епохи Калі-Юґа, в якій ми все ще живемо. Завданням лицарських орденів завжди було підтримувати зв’язок з цим таємним центром, сприяти активному спілкуванню між мудрістю Сходу і мудрістю Заходу. І тут стає ясно, де повинна відбутися четверта зустріч — у ще одній зі святинь
