Маятник Фуко - Умберто Еко
«Тобто?»
«В останньому рядку говориться ‘тричі по шість перед святом Великої Блудниці’. Тут теж гра чисел, адже внутрішня сума числа 1944 дає якраз 18. Вісімнадцять — це тричі по шість, і ця нова подиву гідна числова збіжність наводить тамплієрів на думку про ще одну навдивовиж дотепну загадку. 1944 рік — це рік, коли повинен звершитися план. Спрямований на що? Та ж на двотисячний рік! Тамплієри вважали, що двотисячний рік позначить настання їх Єрусалиму, земного Єрусалиму, Антиєрусалиму. Їх переслідують як єретиків? Ненавидячи Церкву, вони ототожнюють себе з Антихристом. Вам відомо, що 666 в цілій окультній традиції є числом Звіра. Шістсот шістдесят шостий рік, рік Звіра, це двотисячний рік, рік тріумфу помсти тамплієрів, Антиєрусалим — це Новий Вавилон, ось чому 1944 рік є роком тріумфу Великої Блудниці, великої Вавилонської Повії, про яку говориться в Апокаліпсисі! Посилання на 666 є провокацією, бравурою людей зброї. Заявою про свою відмінність від інших, кажучи по-теперішньому. Непогана історія, чи не так?»
Він дивився на нас вологими очима, вологими були його губи і вуса, а руки ніжно гладили течку.
«Гаразд», сказав Бельбо, «тут можна простежити етапи якогось плану. Але якого?»
«Ви забагато хочете знати. Якби я це знав, мені не треба було б кидати цю приманку. Але я знаю лише одне. Що під час цього відрізку часу сталася якась непередбачена подія, і план не був виконаний, в іншому випадку, даруйте мені, ми б про це знали. І можна навіть зрозуміти чому: 1944 рік не був легким роком, тамплієри не могли знати, що в той час буде світова війна, яка утруднить усі контакти».
«Пробачте, що втручаюся», сказав Діоталлеві, «але якщо я правильно зрозумів, то після відкриття першої печаті вервечка її охоронців не вигасає. Вона тягнеться аж до відкриття останньої печаті, коли буде потрібна присутність усіх представників ордену. А, отже, впродовж кожного століття, точніше, кожних сто двадцять років, ми завжди матимемо шість охоронців на кожному місці, тобто тридцять шість».
«Абсолютно правильно», сказав Арденті.
«Тридцять шість лицарів на кожне з шести місць, разом 216, із внутрішньою сумою 9. А оскільки цих періодів є шість, множимо 216 на 6 і одержуємо 1296, із внутрішньою сумою 18, тобто тричі по шість, 666». Діоталлеві, можливо, перейшов би до арифметичного перегляду всесвітньої історії, якби Бельбо не зупинив його поглядом, як це роблять матері, коли дитина допускається якоїсь недоречности. Але полковник визнав у Діоталлеві незвичайно світлий розум.
«Ваші слова просто чудові, професоре! Ви знаєте, що дев’ять — це кількість перших лицарів, які становили ядро Храму в Єрусалимі!»
«Велике Ім’я Бога, виражене у Тетраграматоні», сказав Діоталлеві, «складається з сімдесяти двох літер, а сім і два дають у сумі дев’ять. Але я, якщо дозволите, скажу вам більше. За піфагорейською традицією, яку продовжує Кабала (або яка продовжує Кабалу), сума непарних чисел від одного до семи дорівнює шістнадцяти, а сума парних чисел від двох до восьми дорівнює двадцяти, а двадцять і шістнадцять дає в сумі тридцять шість».
«Боже мій, професоре», тремтів полковник, «я так і знав, я так і знав. Ви мене потішили. Я близький до істини».
Я не розумів, до якої міри Діоталлеві робив з арифметики релігію, а до якої міри — з релігії арифметику. Справедливими були, либонь, обидва твердження, і передо мною був безбожник, який з насолодою возносився у якісь вищі небеса. Він міг би бути фанатиком рулетки (і це було б краще), а йому захотілося стати невіруючим рабином.
Тепер я не пригадую докладно, як, але втрутився Бельбо зі своїм падуанським здоровим глуздом і розвіяв чари. Полковникові залишилося ще витлумачити наступні рядки, і всі ми хотіли знати, що ж за ними криється. А була вже шоста година вечора. Шоста, подумав я, вона ж вісімнадцята.
«Гаразд», сказав Бельбо. «Тридцять шість лицарів на кожне століття, які крок за кроком готуються відкрити Камінь. І що ж це за Камінь?»
«Хіба ви не здогадуєтеся? Звичайно ж, Ґрааль».
20
Середні віки чекали на героя Ґрааля і сподівалися, що глава Священної Римської Імперії стане образом і виявом самого «Царя Світу»… Що невидимий Імператор стане видимим і що Віки Середні стануть Віками Центру… Невидимий і непорушний центр, суверен, що повинен знову прокинутися, сам герой, месник і обновитель, це не фантазії мертвого, більш чи менш романтичного минулого, а правда тих, які сьогодні єдині можуть за правом назвати себе живими.
(Julius Evola, Il mistero del Graal, Roma, Edizioni Mediterranee, 1983, p. 23 та епілог)
«To ви кажете, що до цього причетний ще й Ґрааль?» поцікавився Бельбо.
«Звісно. І не я це кажу. Гадаю, мені не треба розводитися про те, що таке легенда про Ґрааль, я ж розмовляю з людьми освіченими. Лицарі Круглого Столу, містичні пошуки цього чудотворного предмета, який для деяких був чашею, в яку зібрана була кров Ісуса і яку привіз до Франції Йосиф Ариматейський, для інших — каменем з таємничою силою. Часто-густо Ґрааль з’являється в образі спалаху світла… Йдеться про символ, що уособлює якусь силу, якесь джерело невичерпної енергії. Дає поживу, зціляє рани, осліпляє, спопеляє… Лазерні промені? Дехто думає про філософський камінь алхіміків, але якщо й так, то що ж таке філософський камінь, як не символ якоїсь космічної енергії? Літератури на цю тему багато, але можна легко виокремити певні безсумнівні вказівки. Якщо ви прочитаєте Парціфаля Вольфрама фон Ешенбаха, то побачите, що там Ґрааль переховують у замку тамплієрів! Може, Ешенбах був утаємниченим, який необережно виявив щось, про що краще було промовчати? Але це ще не все. Цей Ґрааль, який перебуває під охороною тамплієрів, названо каменем, що впав з неба: lapis exillis. Невідомо, чи це означає камінь з неба (‘excoelis’) чи камінь з вигнання (‘exilis'). У кожному разі це щось, що походить іздалеку, і хтось висловив думку, що це міг бути метеорит. Для нашої мети цього достатньо: це був Камінь. Чим би не був Ґрааль, для тамплієрів він символізує об’єкт або мету їхнього плану».
«Даруйте», сказав я, «логіка документа вимагає, щоб на шостій зустрічі лицарі опинилися біля каменя або на ньому, а не щоб вони знайшли його».
«І ще одна хитромудра двозначність, іще
