Маятник Фуко - Умберто Еко
Подібним чином нема Бельбо.
Тепер спробуймо припустити, що те, що я бачив у суботу ввечері в Сен-Мартен-де-Шан, справді відбулося. Можливо, не так, як це бачив я, збаламучений музикою та куріннями, але щось таки відбулося. Це схоже на історію з Ампаро. Повертаючись додому, вона, безперечно, не мала певности, що в неї вселилася Помба Жіра, але точно знала, що таки була в шатрі умбанди і що таки повірила — або поводила себе так, наче повірила — що в неї вселилася Помба Жіра.
І врешті, правдою є те, що мені сказала Лія в горах, її тлумачення було абсолютно переконливе, послання з Провену було списком із пральні. Не було жодних згромаджень тамплієрів у Ґранж-о-Дім. Не було жодного плану й жодного послання.
Список із пральні став для нас кросвордом з порожніми клітинками, але без окреслення слів. Отже, треба було заповнити клітинки так, щоб усе як належить сходилося. Але, можливо, це порівняння недостатньо точне. У кросворд уписуються слова, які повинні перехрещуватися на спільній для них літері. У нашій грі ми перехрещували не слова, а поняття і факти, а отже, наша гра мала інші правила, яких, по суті, було три.
Перше правило — поняття пов'язуються одне з одним за аналогією. Нема закону, який би одразу визначав, чи ця аналогія добра чи погана, адже кожна річ під якимось оглядом подібна до кожної іншої. Приклад. Картоплина асоціюється з яблуком, адже обоє належать до рослинного світу і мають круглу форму. Від яблука до змія переходимо за біблійною асоціацією. Від змія до бублика — за формальною подібністю, тоді від бублика до рятувального кола, а від нього — до купального костюма, від купальника до мореплавної карти, від мореплавної карти до туалетного паперу, від туалету до гігієни, від гігієни до спирту, від спирту до наркотиків, від наркотиків до шприца, від шприца до діри, від діри до ями, від ями до землі, від землі до картоплини.
Чудово. Бо друге правило говорить, що в кінці tout se tient[321], гра законна. Від картоплини до картоплини, tout se tient. Отже, пов’язання правильне.
Третє правило: пов’язання між фактами не повинні бути оригінальними, в тому розумінні, що слід брати лише пов’язання, котрі принаймні раз, а ще краще багато разів були встановлені в минулому іншими. Тільки так вони, будучи очевидними, здаватимуться правдоподібними.
Хіба не це мав на увазі пан Ґарамон: книги дияволістів не повинні говорити нічого нового, вони повинні повторювати вже сказане, інакше що ж залишиться від авторитету Традиції?
Ми робили саме так. Ми нічого не вигадували, окрім розміщення окремих елементів. Так робив й Арденті, він нічого не вигадував, лише доволі незграбно розмістив елементи, а оскільки він був менш освічений від нас, то елементи він мав не всі.
А Вони мали всі елементи, але не мали схеми кросворду. І тут ми — ще раз — виявилися кмітливішими.
Пригадую одну фразу, яку сказала мені Лія в горах, коли картала мене за те, що я займаюся паскудною грою: «Люди спраглі планів, і варто тобі натякнути їм про якийсь план, як вони накинуться на тебе, наче зграя вовків. Ти вигадуєш, а вони вірять. Не слід викликати до життя більше витворів уяви, ніж це потрібно».
По суті, все завжди відбувається саме так. Юний Герострат страждає, бо не знає, як стати знаменитим. І ось він бачить фільм, у якому хирлявий хлопчина стріляє в зірку музики кантрі й стає героєм дня. Тоді, знайшовши в цьому потрібну йому формулу, він іде й стріляє в Джона Леннона.
Те саме стосується й АВК. Як стати поетом, якого друкують, і потрапити до енциклопедії? І Ґарамон дає відповідь: дуже просто, треба заплатити. Раніше це ніколи не спадало АВК на думку, але оскільки план «Мануціо» існує, він ототожнює себе з ним. АВК переконаний, що про видавництво «Мануціо» він мріяв із самого дитинства, лише не знав, що воно існує.
Отже, ми вигадали План, що не існує, а Вони не лише прийняли його за щиру правду, а й переконали себе, що вже давно до нього належать, тобто ототожнили фрагменти своїх невпорядкованих і туманних проектів з елементами нашого Плану, чітко вибудованого згідно з неспростовною логікою аналогії, позірності, підозри.
Але якщо ви вигадуєте план, а хтось утілює його в життя, складається враження, начебто ваш План таки існує, щобільше, він таки починає існувати насправді.
З цієї хвилини ватаги дияволістів кинуться прочісувати цілий світ у пошуках карти.
Ми запропонували карту людям, які намагалися подолати в собі глибоку фрустрацію. Яку саме? Мені це підказав останній файл Бельбо: поразки не може бути, якщо справді існує План. У цій поразці нема твоєї вини. Зазнати фіаско, ставши на прю з космічною змовою, не соромно. Ти не боягуз, ти — мученик.
Не лементуй над тим, що ти смертний, що стаєш здобиччю тисяч мікроорганізмів, над якими не маєш влади, ти не винен, що не можеш чіплятися ногами за гілки, що в тебе зник хвіст, шерсть, що в тебе зуби не відростають, що ти губиш на дорозі життя неврони, що твої судини тверднуть. Це все вина Заздрісних Ангелів.
Те саме стосується щоденного життя. Візьмімо крах на біржі. Він відбувається тому, що кожен робить якийсь хибний крок, і всі хибні кроки, взяті разом, створюють паніку. Тоді той, у кого слабкі нерви, питає себе: чиїх рук це діло, кому це вигідно? І горе, якщо не знайдеш ворога, який снує змову, адже тоді винним почуватимешся ти сам. Тобто почуваючи себе винним, ти вигадуєш змову, й не одну. А щоб боротися з нею, ти повинен створити свою змову
І що більше чужих змов вигадуєш, щоб виправдати свою нездарність, то більше ти до них прив’язуєшся і починаєш будувати свою власну змову на їхню мірку. Саме це відбувалося серед єзуїтів та беконіянців, павликіян та неотамплієрів — кожен звинувачував у змові іншого. Колись Діоталлеві зауважив: «Ясна річ, приписуєш іншим те, що робиш сам, а оскільки ти робиш щось бридке, то й інші стають бридкими. Але оскільки інші зазвичай прагнуть займатися тим самим паскудством, яким займаєшся ти, вони підігрують тобі, даючи змогу повірити, що вони завжди мріяли робити
