Маятник Фуко - Умберто Еко
Книга Жолі була ліберальним памфлетом проти Наполеона III, де Мак’явеллі, репрезентуючи цинізм диктатора, дискутував з Монтеск’є. За цей революційний виступ Жолі був заарештований, відсидів п’ятнадцять місяців у в’язниці і 1878 року наклав на себе руки. Програма євреїв у Протоколах була майже дослівно взята з того, що Жолі приписував Мак’явеллі (мета виправдує засоби), а через Мак’явеллі — Наполеонові. Однак Таймс не помітила (зате помітили ми), що Жолі безсоромно списав з тексту Сю, створеного принаймні за сім років до того.
Супроти цього факту, що зводив Протоколи до дешевого плагіяту, надзвичайно виразний здогад, який може осяяти лише втаємниченого, або ж мисливця на втаємничених, дала нам одна письменниця-антисемітка, палка прихильниця змови та Невідомих Зверхників, добродійка Неста Вебстер. Жолі був утаємниченим, він був знайомий з планом Невідомих Зверхників, і хоча, ненавидячи Наполеона III, він приписав план йому, це зовсім не означало, що незалежно від Наполеона план не існував. Оскільки план, описаний у Протоколах, у сам раз пасує до того, чим звичайно займаються євреї, отже, то був план євреїв. Нам зосталося лише підправити добродійку Вебстер відповідно до її ж логіки: оскільки цей план до найменших дрібниць відповідав тому, що могли б замишляти тамплієри, отже, то був план тамплієрів.
Зрештою, наша логіка була логікою фактів. Нам дуже сподобалася історія з празьким цвинтарем. Ця історія стосувалася певного Германа Ґедше, пруського дрібного поштового службовця. Він уже раніше опублікував був фіктивні документи, маючи на меті дискредитувати демократа Вальдека, оскаржуючи його в тому, що той хоче вколошкати короля Прусії. Його було здемасковано, тоді він став редактором органа великих землевласників-консерваторів, Die Preussische Kreuzzeitung. Відтак під іменем сера Джона Реткліфа він розпочав писати сенсаційні романи, зокрема Біарріц, виданий 1868 року. Тут він описав окультну сцену, яка відбулася на празькому цвинтарі, дуже подібну до сцени зібрання Просвітлених, яке Дюма описав на початку Жозефа Бальзамо, де Каліостро, предсідник Невідомих Зверхників, серед яких є Сведенборґ, замишляє інтригу з намистом королеви. На празькому цвинтарі збираються представники дванадцяти колін Ізраїля, які викладають свої плани завоювання світу.
Сцену з Біарріцу 1876 року наведено в одному з російських памфлетів, але так, ніби вона відбулася насправді. Те саме робить 1881 року Ле Контемпорен у Франції. І додано, що ця інформація походить з вірогідного джерела, від англійського дипломата сера Джона Редкліфа. Якийсь добродій Бурнан 1896 року публікує книжку під назвою Євреї, наші сучасники і наводить сцену з празького цвинтаря, твердячи, що підривну промову виголосив великий рабин Джон Редкліф. Пізніша версія твердитиме натомість, що справжнього Редкліфа привів на той лиховісний цвинтар Фердинанд Лассаль, єврей і соціаліст.
Всі ці плани так чи інак збігаються з планами, описаними за декілька років до того, 1880 року, в Revue des Etudes Juives[244] (антисемітського спрямування), де були опубліковані два листи, приписувані євреям XV сторіччя. Євреї з Арля, через переслідування, просять допомоги у євреїв Константинополя, й ті відповідають їм: «Возлюблені браття у Мойсеї, якщо французький король зобов'язує вас стати християнами, станьте ними, адже ви не можете чинити по-іншому, але збережіть Мойсеїв закон у ваших серцях. Якщо вас позбавлять ваших статків, зробіть так, щоб ваші діти стали купцями, які поступово позбавлять християн їхніх статків. Якщо під загрозою ваше життя, зробіть своїх дітей лікарями й аптекарями, щоб вони забирали життя у християн. Якщо вони знищать ваші синагоги, нехай ваші сини стануть каноніками та священиками, нищачи їхні церкви. Якщо вони будуть завдавати вам інших лих, зробіть своїх синів адвокатами та нотарями, і нехай вони втручаються у справи усіх станів так, щоб, накладаючи на християн ваше ярмо, ви запанували над світом і могли помститися їм».
Це був той же план єзуїтів, який насправді був Планом тамплієрів. Деякі варіації, мінімальні перестанови — Протоколи творилися самі собою. Абстрактний задум змови мігрував від однієї змови до іншої.
І коли ми ламали собі голови, шукаючи відсутню ланку, яка мала б пов'язати всю цю чудову історію з Нілусом, ми натрапили на Рачковського, шефа страхітливої Охрани, таємної царської поліції.
96
Прикриття потрібне завжди. Прихованість становить значну частину нашої сили. Тому ми повинні завжди таїтися під іменем іншого товариства.
(Die neuesten Arbeiten des Spartacus und Philo in dem Illuminaten-Orden, 1794, p. 165)
Саме тими днями, читаючи деякі сторінки наших дияволістів, ми виявили, що граф де Сен-Жермен серед своїх різних подоб приймав також подобу Ракоці, принаймні так його називав посол Фрідріха II у Дрездені. А ландграф Гессену, в якого Сен-Жермен нібито помер, говорив, що він походив із Семигороду і називався Раґозкі. До цього можна було додати, що Коменський присвятив свою Пансофію (твір безперечно розенкройцерівського духу) одному ландграфові (скільки ландграфів у нашій історії), який мав на ймення Раґовскі. Останній елемент для цієї мозаїки я знайшов, нишпорячи на книжковому прилавку на площі Кастелло, в одному анонімному німецькому опусі про масонство, де на вкладеній картці невідомою рукою було дописано, що цей текст належить якомусь Карлові Авґ. Раґоцкі (Karl Aug. Ragotgky). Зважаючи на те, що ім’ям Ракоскі послуговувався той таємничий суб’єкт, який начебто вбив полковника Арденті, ми знов дістали змогу встромити у рисунок Плану нашого графа Сен-Жермена.
«Чи не забагато влади даємо ми цьому авантюристові?» стурбовано питав Діоталлеві.
«Зовсім ні», відповів Бельбо, «він нам потрібен. Як соєвий соус у китайських стравах. Якщо його нема, страва не є китайською. Подивись на Альє, він на цьому знається: він же не взяв собі за взірець Каліостро чи Віллермоза. Сен-Жермен є квінтесенцією Homo Hermeticus».
П’єр Іванович Рачковський. Життєрадісний, вкрадливий, по-котячому розумний і хитрий, геніальний фальсифікатор. Дрібний службовець, який відтак зав’язує контакт з революційними групами. Його заарештовує таємна поліція 1879 року, обвинувачуючи в тому, що він дав притулок своїм друзям-терористам, які зробили замах на генерала Дрентеля. Він переходить на бік поліції і вступає (овва!) до Чорної Сотні. 1890 року він виявляє в Парижі організацію, що виробляла бомби для замахів у Росії, і на батьківщині йому вдається заарештувати шістдесят трьох терористів. Десять років опісля виявиться, що бомби виготовляли його люди.
1887 року він поширює лист такого собі Іванова, розкаяного революціонера, який запевняє, що більшість терористів — євреї; 1890 року розповсюджує «confession par un vieillard
