Маятник Фуко - Умберто Еко
«Shell[172] — це ж і є кліппот? Не треба їм довіряти. Віднині — лише Молоко Діви…»
«Це треба перевірити. Це можуть бути махінації Семи Сестер, нижчих начал, які хочуть контролювати процес Світотворення… В кожному разі, після Розширення відбувається великий божественний видих, названий у найдревніших книгах Вихлопом. Поршень знову піднімається до Верхньої Мертвої Точки і виштовхує безформну, вже перегорілу матерію. Лише якщо цей процес очищення відбудеться успішно, розпочнеться Новий Цикл. Який — якщо добре подумати — є також неоплатонічним механізмом Ексоду та Пароду, подивугідною діалектикою Шляху Вгору та Шляху Вниз».
«Quantum mortalia pectora caecae noctis habent![173] А діти матерії ніколи й не помічали цього!»
«Саме тому вчителі Гнози кажуть, що не треба довіряти психікам, а лише пневматикам».
«На завтра я підготую містичне тлумачення телефонної книги…»
«Наш Казобон, як завжди, сповнений амбіцій. Уважайте, там вам доведеться розв’язати бездонну проблему Одности і Множинности. Ліпше не поспішайте. Розгляньте спершу механізм пральної машини».
«Тут усе зрозуміло. Алхімічне перетворення, від чорної чорноти до найбілішої білини».
67
Da Rosa, nada digamos agora…[174]
(Sampayo Bruno, Os Cavaleims do Amor, Lisboa, Guimaraes, 1960, 155)
Потрапивши у стан підозріливости, вже не оминаєш увагою жодного сліду. Після фантазування на тему привідного валу я набув схильности бачити знаки одкровення в кожному предметі, який потрапляв мені до рук.
Я підтримував зв’язки зі своїми бразилійськими друзями, а в ті дні у Коїмбрі відбувалася конференція на тему лузитанської культури. Більше з бажання побачити мене знову, ніж із пошани до моєї компетенції, мої друзі з Ріо домоглися для мене запрошення. Лія не поїхала, вона була на сьомому місяці, вагітність ледь торкнулася її тонкого стану, перетворивши її на тендітну фламандську мадонну, однак вона воліла не пускатися в подорож.
Я провів три веселі вечори з давніми товаришами, і коли ми заходили в автобус, що прямував до Лісабону, виникла суперечка — зупинятися у Фатімі чи в Томарі. Томар — то був замок, де отаборилися португальські тамплієри після того, як король та папа ласкаво врятували їх від суду та знищення, перетворивши в орден Лицарів Христа. Я не міг дозволити собі не побачити замку тамплієрів, і, на щастя, решта компанії не мала особливого бажання зупинятись у Фатімі.
Якби я захотів створити у своїй уяві замок тамплієрів, це був би Томар. Туди заходиться по укріпленій дорозі, що йде вздовж зовнішніх бастіонів із бійницями у формі хреста, і з найпершої миті відчувається атмосфера хрестових походів. Лицарі Христа процвітали в цьому місці століттями: за переданням, до них належали Генріх Мореплавець та Христофор Колумб, адже орден присвятив себе справі завоювання морів — приносячи багатство Португалії. Вони проживали тут довго і щасливо, тому в різні століття замок реконструювався і розширювався, так що до середньовічних будівель були додані будівлі епохи Відродження та бароко. Я був зворушений, увійшовши до церкви тамплієрів з восьмикутною ротондою, збудованою на зразок ротонди Святого Гробу. Мене зацікавило те, що у різних місцях церкви тамплієрські хрести мали різну форму: це було питання, яке я вже собі ставив, постерігши плутанину в іконографії з цього приводу. Якщо хрест мальтійських лицарів залишався більш-менш таким самим, тамплієрський хрест підлягав, очевидно, впливам часу або місцевої традиції. Ось чому мисливцям на тамплієрів достатньо було виявити десь хрест будь-якої форми, і вони вже починали вбачати в ньому слід Лицарів.
Відтак наш екскурсовод показав нам вікно у мануелінському стилі, то була справжня janela, мереживо — колаж морських та моряцьких предметів, водоростей, мушель, якорів, кабельтовів та ланцюгів, які мали вшановувати звитяги Лицарів на океанах. А обабіч вікна, обрамленого двома вежами, видніли вирізьблені символи ордену Підв'язки. Що робив символ англійського ордену в цьому португальському монастирі-укріпленні? Екскурсовод не зміг нам цього пояснити, але незабаром з іншого боку, гадаю, з північно-західного, він показав нам символи ордену Золотого Руна. Я не зміг не подумати про тонку гру порозуміння, яка об’єднувала орден Підв’язки із Золотим Руном, Руно з аргонавтами, а їх — із Ґраалем, сам же Ґрааль — із тамплієрами. Я згадав розповіді Арденті й деякі сторінки, знайдені в рукописах дияволістів… Я аж здригнувся, коли наш екскурсовод завів нас до однієї з другорядних зал. Замкові камені її склепіння були зроблені у вигляді розеток, але на деяких я побачив вирізьблене обличчя, бородате і дещо козлине. Бафомет…
Ми зійшли у крипту. Туди вело сім сходинок, а відтак гола кам’яна підлога вела до абсиди, де було місце для вівтаря або для сідалища великого магістра. Але туди добуваєшся, пройшовши під сімома замковими каменями, кожен із яких мав форму троянди, кожен наступний був більший від попереднього, а останній, найширший, знаходився над колодязем. Хрест і троянда у тамплієрському монастирі, у залі, що напевно була збудована ще до розенкройцерських маніфестів… Я взявся розпитувати екскурсовода, й він усміхнувся: «Якби ви знали, скільки адептів таємних наук приїжджає сюди на прощу… Кажуть, це була зала ініціації…»
Випадково проникнувши в якесь іще не відреставроване приміщення, обставлене нечисленними запилюженими меблями, я знайшов там звалені купою на підлозі картонні скриньки. Я понишпорив навмання й мені потрапили до рук обшарпані томи книг єврейською мовою, ймовірно XVII сторіччя. Що робили євреї у Томарі? Екскурсовод сказав мені, що Лицарі мали добрі стосунки з місцевою єврейською громадою. Він запропонував мені виглянути у вікно і показав сад у французькому стилі, що мав форму невеликого, елегантного лабіринту. Плід праці, сказав він мені, єврейського архітектора XVIII століття, Шмуеля Шварца.
Друга зустріч у Єрусалимі… А перша — у Замку. Хіба не так говорило послання з Провену? Хай йому біс, Замком, про
