Маятник Фуко - Умберто Еко

кохалися так, що аж гай шумів, і всі тринітарні структури — зовсім не таємниця, це розповідь про те, що робиш ти і що робили вони. Але дві руки і дві ноги — це вже чотири, і тому чотири теж гарна цифра, особливо якщо подумати, що тварини мають по чотири лапи, а малі діти повзають на чотирьох, про що добре знав Сфінкс. Про п’ять нічого й говорити, це пальці на руці, а дві руки разом дають іще одне священне число, десять, і навіть заповідей має бути обов’язково десять, бо якби їх було дванадцять, то священик, перераховуючи їх на пальцях — один, два, три — і дійшовши до двох останніх, мусив би позичити пальців у паламаря. Тепер візьми тіло і порахуй усе те, що виступає з тулуба — руки, ноги, голова, прутень — буде шість, а у жінки — сім, тому мені здається, що серед твоїх авторів число шість ніколи не сприймалося серйозно, хіба що двічі по три, адже воно є лише в чоловіків, які, натомість, не мають числа сім, і коли керують вони, то їм хочеться бачити у ньому священне число, хоч вони забувають, що мої груди теж виступають уперед, але хай їм. Вісім — овва, у нас нема жодної вісімки… ні, постривай, якщо кожну руку й ногу рахувати не як один, а як два, через коліно і лікоть, то у нас буде вісім великих, довгих кісток, які бовтаються назовні, і якщо до цих восьми додати тулуб, одержиш дев’ять, а з головою буде десять. Розглядаючи тіло, можна виснувати з нього всі числа, які хочеш, подумай лишень про дірки».

«Про дірки?»

«Авжеж, скільки дірок має твоє тіло?»

«Гм», рахував я. «Очі ніздрі вуха рот гузно, всього вісім».

«Бачиш? Ще одна причина того, що вісім — гарне число. А у мене їх дев’ять! І саме дев’ятою тебе привели на світ, ось чому дев’ять більш божественне число, ніж вісім! Хочеш, щоб я тобі пояснила інші поширені символи? Хочеш аналізу твоїх мегалітів, про які так багато говорять твої автори? Удень ми на ногах, уночі лежимо — твоя штучка теж, ні, не говори мені, що вона робить уночі, справа в тому, що вона працює випростувавшись, а відпочиває лежачи. А отже, сторчове положення — це життя, і воно перебуває у зв’язку з сонцем, і тому обеліски підносяться догори, наче дерева, тоді як поземне положення і ніч — це сон, а отже, смерть, і тому всі поклоняються мегалітам, пірамідам, колонам, і ніхто не поклоняється балконам та балюстрадам. Ти чув колись про архаїчний культ священних поручнів? Бачиш? А також тому, що тіло тобі цього не дозволяє — якщо ти поклоняєшся стоячому каменеві, навіть якщо вас багато, ви всі його бачите, якщо ж поклонятися лежачому предметові, його бачать лиш ті, хто стоїть у першому ряду, а інші штовхаються, репетуючи — я теж хочу, я теж хочу, а це не надто гарне видовище для магічної церемонії…»

«Але ріки…»

«Рікам поклоняються не тому, що вони поземні, а тому що в них є вода, ти ж не потребуєш, щоб я пояснювала тобі зв’язок між водою та тілом… Що ж, так ми вже влаштовані, всі ми маємо таке саме тіло, і тому творимо такі самі символи, хоч нас розділяють мільйони кілометрів, і ці символи не можуть не бути схожими між собою, тому ти бачиш, що люди, які мають клепку в голові, коли бачать тигель алхіміка, думають про утробу матері, що народжує дитину, і лише твої дияволісти, бачачи Богоматір, яка ось-ось розродиться, думають, що це натяк на тигель алхіміка. І так вони прожили тисячі років, шукаючи послання, а воно вже тут, досить подивитися у дзеркало».

«Ти завжди говориш мені правду. Ти — це моє Я, яке, зрештою, є моїм Воно, побаченим Тобою. Я хочу відкрити всі потаємні архетипи твого тіла». Від того вечора до нашої мови ввійшов вираз «займатися архетипами», яким ми називали хвилини ніжности між нами.

Коли я вже поринав у сон, Лія торкнула мене за плече. «Була б забула», сказала вона. «Я вагітна».

Я повинен був послухатися Лії. Вона говорила з мудрістю людини, яка знає, звідки береться життя. Заглиблюючись у підземелля Аґарттхи, у піраміду Розкритої Ісіди, ми увійшли до Ґвури, до сфіри жаху, у мить, коли гнів дає відчути себе світові. Хіба я не дозволив спокусити себе, нехай лишень на мить, думці про Софію? Мойсей Кордоверо говорив, що Жіноче Начало міститься ліворуч, усі його пориви належать Ґвурі… Хіба що чоловік застосує ці пориви аби прикрасити свою Наречену і, пом’якшивши їх, примусить змагати у напрямку добра. Інакше кажучи, кожне бажання мусить зоставатися у своїх власних межах. Інакше Ґвура стає Суворістю, темною з’явою, всесвітом демонів.

Дисциплінувати бажання… Саме це я зробив у шатрі умбанди — я грав на аґоґо, беручи участь у виставі з боку оркестри, і уникнув трансу. І так я зробив з Лією: з пошани до Нареченої я уярмив пожадання, і за це був винагороджений у глибині своєї плоті — моє сім’я було поблагословлене.

Але я не зміг вистояти. Мене от-от мала спокусити врода Тіферет.

6 ТІФÉРЕТ

64

Снити про те, що живеш у новому й незнаному місті, означає скоро померти. Справді-бо, деінде мешкають померлі, і ми не знаємо де.

(Gerolamo Cardano, Somniorum Synesiorum, Basilea, 1562, 1, 58)

Якщо Ґвурá — це сфіра зла і страху, то Тіфéрет — сфіра краси й гармонії. Діоталлеві говорив: це розумування, яке просвітлює, дерево життя, насолода, пишна позірність. Це злагода між Законом та Свободою.

І той рік був для нас роком насолоди, грайливого руйнування великого вселенського тексту, святкування зашлюбин Традиції з Електронною Машиною. Ми з насолодою творили. То був рік, коли ми вигадали План.

Принаймні для мене то був, безперечно, щасливий рік. Ліїна вагітність проходила безхмарно, моє життя цілком зручно проминало між видавництвом «Ґарамон» та моєю агенцією; я затримав за собою офіс у колишньому фабричному будинку на околиці, але ми перебудували Ліїне помешкання.

Незвичайна пригода металів була вже в руках друкарів та коректорів. Саме тоді у голові пана Ґарамона блиснула ота геніальна ідея: «Ілюстрована історія магічних та герметичних наук! Маючи одержаний від дияволістів матеріал та набуту вами компетенцію, користуючись дорадництвом такої надзвичайної людини, як Альє, через якийсь рік ви зможете зліпити том великого формату, сторінок на чотириста, повний ілюстрацій