Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

31

Віолетта

Не було розпитувань і сліз, тільки коротка фраза мами: «Покаяння чекає тебе, з Христом та очистишся». І кремезний пастор Миколай потягнув мене за руку на вихід.

-  Куди ви мене тягнете? – я спробувала вирватись, але пальці залізною пасткою тримали мій лікоть.

- Ці дні ти проведеш  в церкві в молитві, - коротко відповів пастир.

І  я трішки присмиріла. Я смертельно заморилась, і сперечатись у мене не було сил. Тим більше, що не бачила для себе нічого страшного  в тому, що мені доведеться читати псалми. А саме так і мало бути, бо посадивши мене на заднє сидіння свого джипу Миколай кинув мені на коліна маленьку синеньку книжечку з золотим тисненням.

Дрібні рядочки святого письма стрибали у мене перед очима, тому я швидко закинула спроби щось прочитати і просто беззвучно ворушила губами, вдаючи що молюсь. Цього пастирю було достатньо, щоб зосередитись на дорозі.

Автомобіль м’яко зашурхотів колесами по гравію, заїхавши на задній двір церкви. Я клювала носом над книжкою, повністю розслаблена.

- Ходімо, - супереч очікуванням ми пішли не до будівлю церкви, а через залізну хвіртку на дорогу. Я не могла зрозуміти, куди саме мене веде пастир.

Поки не зупинились перед масивними воротами незнайомого мені двору. Хвіртка клацнула металевим замком, і у відповідь на шум озвались загрозливим гарчанням собаки.

 - Лежати, - гримнув Миколай так, що я сама ледь не впала на землю від несподіванки.

Пес, що вилетів звідкись з-за великого двоповерхового дому слухняно впав на задні лапи і заскиглив. На шум  з будинку вийшла пастирова прийомна донька.

- Покажи своїй заблукалій сестрі кімнату, - розпорядився Миколай до неї.

Дівчина кивнула і поманила мене за собою. Я слухняно піднялась на ганок, і пройшла за дівчиною з пустим мутним поглядом на другий поверх.

Кімната виділена мені була чистою, з білими фарбованими стінами і вузьким дерев’яним ліжком. Тоненький матрац натякав, що спати буде не дуже зручно. Але  я була така зморена, що просто впала на простирадло з їдким запахом мила і провалилась в сон. Навіть майже не чула як клацнув двічі ключ  в замку дверей. Позбавляючи мене можливості покинути кімнату за власною волею.

Покинулась я від відчуття чужої приступності. Чиєсь важке дихання увірвалось у мій сон, змушуючи різко розплющити очі і сісти на ліжку. Залежаний бік відізвався голками в м’язах  і шкірі.

Я озирнулась навколо, і злякано пискнула. Навпроти мого ліжка сидів страшний чоловік, чиє обличчя видалось мені знайомим.

- В-ви хто? – неслухняними губами пискнула я, закарбовуючи в свідомості цей образ. Ніяк не могла упіймати згадку, де саме я його бачила.

Він був великим, широкоплечим, з низьким лобом, і бородою на пів обличчя. Довге волосся зібране на потилиці. Вузькі щілинки очей жадібно ловили мої рухи.

 - Я приніс тобі одяг, - тільки тоді я помітила, що незнайомець тримає на коліннях просту лляну чи то сукню чи балахон. – Переодягайся, всі чекають тебе на сповідь.

- Ви вийдете? – я несміло взяла одежину, м’яку на дотик, хоч і непривабливу на вигляд.

- Ні, - він похитав головою. – Але я відвернусь.  

Незнайомець підвівся, демонструючи чималий ріст. І повернуся до мене широкою спиною. Я певний час вагалась, що мені робити. А потім вирішила не сперечатись, швиденько спустила бретелі свого сарафану,  і ковзнула руками і головою в нову сукню.

- Я готова, - нагинаючись і піднімаючи з підлоги сукню, сказала невідомому.

- Добре, - він стрімко вхопив мене за руку і притис до своїх грудей.  Я налякано пискнула, і спробувала відбитись, але груба лапа облапала мене за груди, чоловік судомно втягнув повітря біля моєї шиї, і я заціпеніла від жаху. Його пальці крізь тканину знайшли застібку мого ліфчика.

- Це теж треба зняти, - прошепотів на вухо обдаючи гарячим подихом, і у мене заслабли ноги.

А він легко розстібнув бюстгальтер і відступив.

- Знімай, - наказав мені. – І ходімо вже!

Я неслухняними руками стягнула під сукнею бюстгальтер, відчуваючи як вкриваються груди мурашками, і твердіють соски від страху. Незнайомець хижо облизав губи, коли помітив що відбувається з моїм тілом.

Але більше не пробував мене облапати, і тільки поманив за собою з кімнати.

Ми спустились на перший поверх, в кімнату прикрашену квітами у великих вазах і свічками. На одній стіні височів чорний хрест. Тут вже було все сімейство пастиря, і він сам.

- Готові розпочати сповідь? – запитав він запримітивши мене. – Розкажи нам дитя про свої гріхи.

Я важко глитнула слину, переводячи погляд з незацікавлених і байдужих пастирьових дочок на палаючий азартом вираз очей незнайомця.

- Що саме... я повинна говорити?

- Ти грішила з чоловіком, пустивши його до шлюбу в своє ліжко?

- Ні, - похитала головою, відчуваючи як палають щоки. Вони що серйозно всі вважають, що я буду зараз розповідати про свої стосунки з Артуром?

- Не додавай до гріху блуду гріх брехні,  дитино, - пастир м’яко мені усміхнувся. – Сьогодні всі новини розповідають як ти звабила нареченого дочки народного депутата.

- Що? – у мене захиталась підлога під ногами. – Це все не правда! – до горла підкочувалась істерика. В скронях молоточками стукало від шаленого ритму мого серця. Хтось опублікував мої фотографії від Котовського? Але чи Артур? Хто? Чи пастир блефує? Боже, все набагато гірше ніж я думала.

- Ти віддалась йому? – знову настирливо запитав Миколай.

Я несвідомо кивнула. Не його питанню, а своїм думкам.

- Ви всі свідки перед Христом, що вона визнала свій гріх! – заревів святенник, і  я здригнулась від сили його голосу.

- Чи каєшся ти? – грізно запитав у мене.

- Можливо, - я  не знала як правильно себе вести. Увесь цей фарс з копирсанням в моєму особистому житті раптом почав мене дратувати. Та скільки можна кожному вважати, що можна керувати мною і розпоряджатися?